- •2. Конфуціанство і даосизм
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •37. Учення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •42. Філософія Демокріта.
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69.Простір і час, основні характеристики
- •107. Альтернативи діалектики.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •13. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •14. Апологетика: примат віри.
- •16. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •17. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •8.Філософія Сократа
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •47. Філософія Просвітництва
- •23. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •25. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •41. Філософія марксизму( діалектичний та історичний матеріалізм)
- •35. Філософія історії Гегеля
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •46. Неотомізм
- •53.Університетська філософія в Україні в 18-поч.19 ст.(Костомаров, Куліш)
- •54. «Філософія Серця» п.Юркевича.
- •78. Емпіричні методи пізнання
- •72.Чуттєве пізнання, його форми
- •73. Істина як процес
- •74.Критерії істини
- •83.Взаємодія природи і суспільства
- •85. Сутність людини, сенс її життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини
- •87. Філософська антропологія
- •57. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •7. Екзистенційна філософія
- •1. "Філософія життя'" (а. Шопенгауер, ф. Ніцше)
- •10. Епікуреїзм в античній філософії.
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження
- •34.Філософія л.Українки
- •32. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •4. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії
- •33. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •8. Елейська школа в античній філософії
- •25. Позитивізм
- •26. Прагматизм
- •34. Українська філософія XX ст
- •28. Скептицизм в античній філософії
- •30. Стоїцизм в античній філософії.
- •38. Філософія Арістотеля.
- •53. Філософська думка Київської Русі
- •32. Теорія пізнання і. Канта
- •57. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •54. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •93. Поняття науки.Класифікація наук.
- •52.Філософія г.Сковороди
- •65. Основні функції філософії.
- •66. Буття та його основні форми.
- •110. Українська філософська думка доби Відродження
- •111.Філософія в Києво-Могилянській академії
- •105.Герменевтика.
- •7. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •104. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •45. Закон єдності та боротьби протилежностей
- •72. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •88. Людина, як індивід, індивідуальність, особа та особистість.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •92. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •84. Форма буття людини
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •64. Система філософії та її структурні складові.
- •119. Проблеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •97. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •98. Політична свідомість.
- •77. Форми і методи наукового пізнання
- •63. Проблема визначення предмету філософії.
- •6.Основні принципи гнесеології
- •17.Теоретичні методи пізнання
- •46. Суб*єкт і об*єкт у процесі пізнання
- •89. Практика у процесі пізнання
- •56.Особистість і суспільство
- •76.Чуттєве й раціональне пізнання
47. Філософія Просвітництва
Філософія просвітництва – французька філософія кінця 17-поч. 18 ст., що відзеркалювала інтереси ранньо-буржуазного суспільства, запересувала феодально-монархічний устрій, який, з її погляду, суперечив розуму та природі людського існування.
Головні напрями:
1 Деїзм: Франсуа Вольтер, Шарль Монтескьє, Жан-Жак руссо, Етьєн Кондільяк.
2. Атеїстично-матеріалістичний напрям: Жюльєн Ламетрі, Дені Дідро, Клод Гельвецій, Поль Гольбах.
3. Утопічно-соціалістичний напрям: Габріель Маблі, Мореллі, Гракх Бабеф, Клод Сен-Сімон.
Домінуючі риси:
-раціоналізм
-антропоцентризм
-історичний оптимізм
-секуляризація релігії та церкви
-атеїзм
-матеріалізм.
Традиційна для епохи Відродження ідея рівності перед Богом логічно змінювалася практичною потребою зрівняти всіх людей перед Законом.
Філософи Просвітництва були об'єктивно залучені до аналізу кризових явищ тогочасного суспільства, які з необхідністю вели до соціального вибуху (революції)- Головним предметом їхнього філософствування стани принципи «природного права» та суспільного договору, згідно з якими будь-яка людина повинна мати гарантії на повноцінне життя й реалізацію матеріальних і духовних потреб особи.
38.Філософія Геракліта Ефеського
Геракліт 544-483 до н.е.У вченні Геракліта основою наук вважається логос. Саме Геракліт вперше вводить у філософську термінологію це поняття, яке у нього означає загальний закон буття, основу світу. Геракліт стверджує: все здійснюється за логосом, який є вічним, загальним і необхідним; вища мета пізнання — пізнання логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості, бо ознака муд-рості — здатність погодитися з твердженням логосу, що все єдине. При цьому Геракліт вказує, що пізнання логосу та мудрості дається не всім, хоча всі люди від природи розумні.
Розуміння логосу як об'єктивного закону світобудови, як принципу порядку і міри приводить Геракліта до відкриття субстанційно-генетичного начала всього існуючого у вогні. Гераклітівський вогнелогос притаманний не тільки всій світобудові, а й людині, її душі. Душа має при цьому два аспекти: речово-натуральний і психічно-розумовий. Завдяки тому, що душа вогняна, вона має самозростаючий логос.
Геракліт — один із перших філософів, хто помітив, що одне й те саме є водночас відмінне і навіть протилежне. . Він вказував, що суттєва зміна — це зміна в свою протилежність, що одна протилежність виявляє цінність іншої, а суперечливість зближує протилежності.
41.Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Як філософська категорія, термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну»
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.
Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Риси постмодернізму:
-культ незалежної особистості;
-бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
-використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
-зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді;
-суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
-сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
-як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
-іронічність та пародійність.
Постмодернізм став провідником нового постіндустріального суспільства, що змінило чи, принаймні, змінює на Заході традиційне буржуазне індустріальне суспільство. У цьому новому суспільстві самим цінним товаром стає інформація, а колишні економічні і політичні цінності - влада, гроші, обмін, виробництво - стали піддаватися деконструкції.
22. Основні риси філософії Нового часу. Доба Нового часу - основа становлення нового філософського напряму - раціоналізму. З ХУІ ст. по ХІХ ст в Європі закладаються підвалини раціоналістичної (класичної філософії) в основі якої лежить розум та впевненість в його всесильності. Необхідність появи раціоналістичної філософії - це заперечення релігійної віри як засобу пізнання дійсності, заперечення феодальної ідеології, як засобу осмислення світобудови та життєдіяльності людини. У кiнцi ХУ1-ХУП ст.у Захiднiй Європi настає епоха раннiх буржуазних революцiй. Буржуазiя була зацiкавлена в розвитку продуктивних сил суспiльства, а отже, в розвитку науки i технiки. Філософія Нового часу-це філософія короткого (XVII - ХУШ ст.), але насиченого глибокими ідеями та видатними іменами періоду європейської філософії. На протязі цього періоду відбулись істотні зміни в баченні проблемного поля філософії. Схематично їх можна окреслити так - філософія Нового часу зосереджена на вияві та осмисленні умов можливості зміни статусу людини в світі, тобто перетворення її на володаря, господаря, майстра буття. Філософія Нового часу, завдяки рішучій діяльності її видатних творців, остаточно підірвала вплив на суспільне життя реакційної церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку матеріалістичного світорозуміння. Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.). На завершення теми, слід визначити основні риси, що притаманні філософії Нового часу. Ними є, принаймні, такі основні риси: 1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики; 2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження; 3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції. 4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу; 5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права; 6. Просвітництво; 7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.