- •2. Конфуціанство і даосизм
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •37. Учення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •42. Філософія Демокріта.
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69.Простір і час, основні характеристики
- •107. Альтернативи діалектики.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •13. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •14. Апологетика: примат віри.
- •16. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •17. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •8.Філософія Сократа
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •47. Філософія Просвітництва
- •23. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •25. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •41. Філософія марксизму( діалектичний та історичний матеріалізм)
- •35. Філософія історії Гегеля
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •46. Неотомізм
- •53.Університетська філософія в Україні в 18-поч.19 ст.(Костомаров, Куліш)
- •54. «Філософія Серця» п.Юркевича.
- •78. Емпіричні методи пізнання
- •72.Чуттєве пізнання, його форми
- •73. Істина як процес
- •74.Критерії істини
- •83.Взаємодія природи і суспільства
- •85. Сутність людини, сенс її життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини
- •87. Філософська антропологія
- •57. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •7. Екзистенційна філософія
- •1. "Філософія життя'" (а. Шопенгауер, ф. Ніцше)
- •10. Епікуреїзм в античній філософії.
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження
- •34.Філософія л.Українки
- •32. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •4. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії
- •33. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •8. Елейська школа в античній філософії
- •25. Позитивізм
- •26. Прагматизм
- •34. Українська філософія XX ст
- •28. Скептицизм в античній філософії
- •30. Стоїцизм в античній філософії.
- •38. Філософія Арістотеля.
- •53. Філософська думка Київської Русі
- •32. Теорія пізнання і. Канта
- •57. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •54. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •93. Поняття науки.Класифікація наук.
- •52.Філософія г.Сковороди
- •65. Основні функції філософії.
- •66. Буття та його основні форми.
- •110. Українська філософська думка доби Відродження
- •111.Філософія в Києво-Могилянській академії
- •105.Герменевтика.
- •7. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •104. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •45. Закон єдності та боротьби протилежностей
- •72. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •88. Людина, як індивід, індивідуальність, особа та особистість.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •92. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •84. Форма буття людини
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •64. Система філософії та її структурні складові.
- •119. Проблеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •97. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •98. Політична свідомість.
- •77. Форми і методи наукового пізнання
- •63. Проблема визначення предмету філософії.
- •6.Основні принципи гнесеології
- •17.Теоретичні методи пізнання
- •46. Суб*єкт і об*єкт у процесі пізнання
- •89. Практика у процесі пізнання
- •56.Особистість і суспільство
- •76.Чуттєве й раціональне пізнання
63. Проблема визначення предмету філософії.
Філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “філософія” походить від двох грецьких слів : “філео” – “люблю” та “софія” – “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”, “любомудріє”. Пояснення і закріплення в європейській культурі слова „філософія” пов’язане з ім’ям Платона (427 – 347 рр. до н. е.)
Предмет філософії можна визначити як „ ...система знань про світ як ціле, універсальну основу світу, місце людини у світі та смисли її існування”. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина – світ”. Таке уявлення про предмет філософії виникло не відразу. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна “цариця наук”. У Стародавній Греції поняття “філософ” було рівнозначно слову “мудрець” взагалі, тобто людина, яка має грунтовні знання в різних областях. Проте вже за часів давнини людина за допомогою філософії намагалася знайти відповіді на питання, які прийнято називати вічними : “…що таке світ і хто така людина ? Як вони співвідносяться між собою ? Чи створені вони кимось, чи залежать від когось, чи існують самі по собі ?…Чи має їхнє існування якусь мету або призначення ? Що є найбільш цінним у світі та в людському житті ?…”. Кожне нове покоління філософів по-новому розв’язує для себе ці проблеми.
Звичайно, формуваннння предмету філософії не було швидким одноразовим актом. Це був тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту, усвідомлення його окремішності від попередніх типів світогляду – міфології та релігії. Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами: “До об’ективних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб’єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією”.
6.Основні принципи гнесеології
В основі сучасної наукової гносеології лежать такі фундаментальні принципи:
Принцип об’єктивності – найважливіший імператив теорії пізнання. Він ґрунтується на визнанні будь-якого пізнавального об’єкту частиною об’єктивної реальності, незалежної від людини. Це вихідна вимога до дослідника – вивчати реальний об’єкт, як первинне начало, що знаходиться за межами людської свідомості і відображається нею.
Принцип пізнаванності – теж один з основоположних принципів наукової гносеології. Коротко його можна визначити так: світ пізнаванний, сутність речей і явищ, з’ясовувати тенденції (закони) їх становлення і розвитку. Свідченням цього є досягнення в різних галузях науки і техніки.
Принцип відображення. Сутність його полягає в тому, що знання, їх зміст, є результатом рефлексії останніх у свідомості людини.
Принцип практики – це визнання за практикою ролі основного критерія істини, рушійної сили пізнання, його мети та джерела. Про зміст, структуру поняття “практики” мова буде йти окремо.
Принцип конкретної істини. Цей принцип можна сформулювати так: істина завжди конкретна, її можна точно визначити. Вона повинна бути зрозумілою, логічною. Це – по-перше. По-друге, конкретність істини означає, що кожне наукове положення, об’єктивний закон, повинні розглядатися з урахуванням конкретних умов, в яких вони виявляються і діють. Наприклад, закон всесвітнього тяжіння в умовах Землі і Місяця діє неоднозначно. На Землі, оскільки маса її більша, то більшим є і притягання.
У філософії важливим принципом, що використовується в процесі пізнання є принцип історизму. Що він означає? Він означає не що інше, як розгляд предметів, явищ чи процесів в їх розвитку, змінах, саморусі: як те, чи інше явище виникло, які етапи у своєму розвитку пройшло і чим стало.
І, насамкінець, останнє. Дуже важливою підвалиною наукової гносеології є принцип єдності теорії пізнання і діалектики, застосування в процесі пізнання законів, категорії і принципів останньої.