105.Герменевтика.

Герменевтика (від грецького – роз’яснюю) – це мистецтво і теорія тлумачення, яка має за мету виявити суть тексту, виходячи з його об’єктивних (значення слів та їх історично обумовлені варіації) та суб’єктивних (наміри авторів) основ.

Герменевтика виникає в період еллінізма в зв’язку з інтерпретацією та дослідженням класичних текстів (Гомера) та розвивається у період середньовіччя і епоху Відродження. в рамках розтлумачення священного писання.

В XIX ст. починається розвиток так званого “вільної” герменевтики, тобто не обмежений предметом, межею зміст тексту. Основоположником став Шлейєрмахер.

У Дільтея герменевтика перетворюється в специфічний метод наук про духа.

У XX ст. герменевтика поступово оформлюється в одну з основних методологічних процедур філософії. Герменевтика набуває функції онтології.

У рамках Франкфуртської школи (Ю.Хабермас та ін.) Г. як “критика ідеології” повинна розкрити на аналізі мови “засіб панування та соціальної влади”, сприяючи “виправданню відношень організованого насильства”. У Хабермаса, Лоренца та ін. Г. виступає одним із засобів консоліда-ції різних течій сучасної буржіазної філософ: Г. покликана вже не стільки “зрозуміти”, скільки вкласти у нього нові “інтерпретації”.

Заперечуючи філософію герменев-тики, марксизм-ленінізм вважає, що окремі герменевтичні процедури можуть бути використані в історич-них, юридичних та інших науках, які мають діло з аналізом об’єктивірова-них наслідком свідомості діяльності людей.

7. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.

Мате́рія — філософська категорія для позначення об'єктивної дійсності, яку люди здатні пізнати через відчуття і яка існує незалежно від них. Поняття матерії охоплює не тільки всі спостережувані об'єкти й тіла природи, але й всі ті, які в принципі можуть бути пізнані в майбутньому на основі вдосконалення засобів спостереження й експерименту. Весь навколишній світ являє собою матерію у її нескінченно різноманітних формах і проявах.

Основні х-ки матерії:

• структурність (нежива/жива матерія, суспільство);

• вічне існування в часі та безкінечне - у просторі;

• виникнення всіх явищ;

• неможливість створення та знищення;

• їй властиві такі атрибути, як рух, простір та час.

Основні форми руху матерії

У філософії розрізняють п'ять основних форм руху матерії:

1. механічна форма руху (дія — протидія; притягання — відштовхування тощо);

2. фізична форма руху (наприклад, позитивна — негативна електрика, симетрія — антисиметрія);

3. хімічна форма руху (розкладання — з'єднання; асоціація — дисоціація);

4. біологічна форма руху (асиміляція — дисиміляція; спадковість — мінливість);

5. соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

Крім того, виокремлюють якісний (зміна матерії) та кількісний (перенесення) рухи м-ї.

Види матерії. Існує така класифікація конкретних видів матерії:

1)   речовинні види (речовина). Речовина – матеріальне утворення, котре складається з елементарних частинок, які мають масу спокою;

2)   неречовинні види матерії (поле) – магнітне поле; поле ядерних сил; гравітаційне; електричне; радіохвилі; ультразвук; рентгенові промені; йонізуюче випромінювання тощо. Неречовинні види матерії не мають маси спокою.

3)    антиречовинні види матерії (антиречовина). Антиречовина – матерія, котра складається з античастинок

У філософії розглядаються структурні рівні видів матерії:

неорганічний рівень – мікросвіт; макросвіт; мегасвіт;\

органічний рівень – організменний, надорганізменний рівні матерії, біоциноз

соціальний рівень – людина, сім’я, племя, народність, нація, соціальна група, суспільство.