Тема 1. Нова економіка як економіка знань і моделі її формування в Україні

1.1. Нова економіка як історія, яку творить і пише одне покоління

1.2. Зміст нової економіки

1.3. Нова економіка як єдина наднаціональна світова економіка

1.4. Україна на шляху до нової економіки

У XXI ст. людство вступило з „новою економікою”. Сама концепція набула популярності насамперед у США, але водночас усі країни світу почали „приміряти” її до своїх економік. Зрозуміло, кожна по-своєму, з урахуванням наявного потенціалу. В більшості країн проблематика нової економіки була сприйнята не тільки як чергова наукова концепція, а й як новітній напрямок вироблення макро- і мікроекономічної політики. Не обминула хвиля зацікавленості й Україну, хоча і з великим запізненням, порівняно навіть з іншими постсоціалістичними країнами Європи та Росією. І це незважаючи на те, що в ті часи в американській економіці відбувалися такі дива, що запаморочували голови найбільших світових скептиків. Всім здавалося, що народилася справді „курочка ряба”, яка несе золоті яйця скрізь, де для цього створюють відповідні умови.

Хіба могла залишити байдужим амбітного політика чи бізнесмена новина про те, що „Yahoo” як пошукова інтернет-машина, яка налічує приблизно 1000 співробітників, отримала на біржі вартісну оцінку вищу за оцінку таких підприємств, як „Boeing” чи „Daimler-Chrysler”, на яких зайнято, відповідно, в 200 і 500 разів більше працівників. На підставі таких фактів можна було зробити лише один висновок: dot.coms нової економіки містять саме такий потенціал випереджувального економічного зростання, який без успіху шукають країни периферії. А це справжній крах уявлень, що вироблялися упродовж десятиліть.

Напередодні третього тисячоліття всім здавалося, що „нова економіка” дає змогу і громадянам, і державам легко досягнути успіху. Найбільше вражала динаміка зростання індексу торгової системи NASDAQ, в якій відбувається первинне розміщення і подальше котирування акцій інтернет-компаній. Приблизно за два роки цей індекс зріс з 1500 до 5000 пунктів, а в кінці 2000 р. різко впав до позначки 1500 [15, 19]. Розорилися тисячі Інтернет-компаній, втрати інвесторів становили близько 3 трлн. дол. США: це „революція” у сфері інтернет-комерції змінилася на „контрреволюцію”. Після „краху” високотехнологічних компаній у 2001–2003 рр. про нову економіку воліють вже не вести мови. Її вважають мало не локомотивом „світової кризи”, звинувачують у виникненні структурних дизбалансів. Однак вже у 2003 р. знову почали зростати курси акцій інтернет-компаній і відповідно почали здійснювати теоретичний аналіз нової економіки. Нині нова економіка органічно увійшла в постмодерну структуру і впливає значною мірою на формування стратегії розвитку світового господарського комплексу.

Це дослідження є продовженням низки праць, що були надруковані раніше [16; 18; 19].

1.1. Нова економіка як історія, яку творить і пише одне покоління

За визначенням лауреата Нобелівської премії з економіки Дж. Стигліца, 1990-ті рр. стали для американської економіки „найбільш процвітаючим десятиліттям XX століття”. Адже на піку економічного буму кінця другого тисячоліття, в 1999 р., зростання ВВП становило 6%, а у 2001 р. – 5,9% [35]. Нині цей розвиток оцінюється як унікальне явище економічної історії США і західного світу. Немає потреби доводити, що причини, тим більше природа такого явища, ще довго будуть предметом всебічного аналізу і дискусій. Проте певною мірою їх можна пояснити завершенням „холодної війни” і геополітичними зрушеннями, що не мають аналогів в історії.

Загалом періоди прискорених темпів економічного розвитку є винятковими епізодами у світовій економічній історії. Для американської економіки таким аналогом можуть вважатися тенденції розвитку кінця 30-х–початку 40-х рр. ХХ ст., для Західної Європи – 60-ті рр., Радянського Союзу – 30-ті рр. Багатьом науковцям і практикам здавалось, що нічого нового не відбувається. Тим більше, що початок 2000-х рр. ознаменувався зниженням темпів зростання американської економіки. У 2001 р. валовий внутрішній продукт США збільшився на 3,2%, у 2002 р. – на 3,5% порівняно з попереднім роком, що помітно відрізняється від економічного буму 90-х рр. XX ст.

Спад темпів економічного розвитку США на початку 2000-х рр. змусив дослідників бути більш обережними в оцінках, а пізніше – змінити раніше зроблені висновки. Суть їх полягала в тому, що розвиток американської економіки в XXI ст. не може продовжуватися у формах 90-х рр. і темпами його періоду. Аналізуючи американську історію після Другої світової війни, М. Бейлі зазначає: „В історичній перспективі швидке зростання продуктивності в 50-ті і 60-ті рр. було породжене поєднанням зроблених раніше винаходів та інвестиційними можливостями, що відкрилися перед американською економікою після Другої світової війни. За тим, як були освоєні відносно простіші шляхи підвищення економічної ефективності, падіння продуктивності виявилося неминучим. Протягом 70-х і 80-х рр. відбувалися економічні зміни і здійснювалися інноваційні відкриття, велася активна підготовка до революції у сфері інформаційних технологій та руйнувався основний капітал, але паростки нового виявилися непоміченими принаймні в статистичних показниках продуктивності праці. І лише в 90-ті рр., в умовах сприятливої економічної кон’юнктури, нарешті заявили про себе на повний голос економічно ефективні нововведення, що змогли забезпечити повернення тенденції прискореного зростання продуктивності праці” [23].

На фоні падіння темпів зростання американської економіки на початку 2000-х рр. поширилася теза про недовговічність „нової економіки”. Обґрунтовувалась така позиція уроками історії. Зокрема, Г. Веттер і Дж. Ролкер сприйняли „золоті 90-ті рр.” як аналог того „процвітання” у 20-х рр., що завершилося біржовим крахом 1929 р., який перейшов у Велику депресію 30-х рр. У суто технологічному плані 20-ті рр. також були періодом „інформаційної революції”. Паралель із сьогоденням вбачаємо також у тому, що економічне піднесення 20-х рр. продовжувалось вісім років – від економічної кризи 1921 р. до осені 1929 р., а економічне піднесення 90-х рр. тривало дев’ять років – від економічної рецесії 1990–1991 рр., що завершилася в березні 1991 р., до кінця 2000 р. Схожість полягає в тому, що економічне піднесення і в 20-х рр., і в 90-х рр. відбувалось завдяки активності на американській фондовій біржі.

Розглядаючи особливості нової економіки, деякі дослідники наголошують на тому, що в умовах інформаційних технологій незалежно від вартості програмового забезпечення продукт, що функціонує на його основі, може копіюватися практично безплатно у будь-якій кількості примірників. Ця властивість стає основою зростання фондового ринку. Зростання акцій компаній нової економіки викликало і нову ситуацію, якої у попередні періоди не було. Віртуальні потоки створили актив великого розміру, що став основою фінансових інвестицій, які були необхідні для подальшого розвитку. Як вже згадувалося, капіталізація деяких підприємств перевершила капіталізацію гігантів старої економіки, щоправда за віртуальною вартістю, адже їхня вартість визначається обсягом продажів, а не реальним прибутком, який очікується лише у майбутньому. Напередодні весняної кризи 2000 р. капіталізована вартість компаній на ринку США у 30–35 разів перевищувала розмір їхнього чистого прибутку. На ринку NASDAQ капіталізація перевищувала чистий прибуток більше, ніж у 200 разів, а для інтернет-компаній – більше, ніж у 1000 разів [11].

Викладені погляди і аргументи на їхній захист доволі поширені в економічній думці Заходу. Проте вони висловлені відносно недавно щодо контраргументів про початок нової економіки, тому потребують перевірки часом. З огляду на загальноприйняті постулати можна припустити, що уповільнення темпів зростання американської економіки стало наслідком збігу циклів короткострокового циклу економічного зростання (три з половиною роки) і середньострокового торгово-промислослового циклу завдовжки 7–10 років. Негативна спільна дія середньострокових і короткострокових чинників господарського зростання протягом приблизно двох років стримувала поширення „довгої” хвилі економічної динаміки (тривалістю 50–60 років). Негативну роль у розвитку цього процесу відіграли також терористичні акти 11 вересня 2001 р. Однак економічне коригування виявилося недовготривалим, і вже в 2003 р. зростання ВВП США сягнуло 4,9%. В 2004 р. воно становило 6,6%. Таких темпів зростання ВВП країна не знала з 1989 р. (7,5%) [6].

Варто також зазначити, що в перспективі американська економіка може більш динамічно розвиватися. У доповіді Конгресу США щодо грошової політики на 2005 р. Рада керівництва ФРС зазначила таке: „Фундаментальні фактори, що підтримували невичерпну міць економіки в минулому році, мають бути збережені в 2005 і 2006 рр., сприяючи як позитивному розширенню активності, так і низькій інфляції” [43]. Базуючись на таких оптимістичних оцінках ФРС, адміністрація США суттєво підняла планку основних показників економічного розвитку країни порівняно з 2002–2004 рр. Як видно з табл. 1, прогноз адміністрації є доволі оптимістичним. Зростання номінального ВВП до 2010 р. передбачається на рівні більше, ніж 5%, реального ВВП – понад 3%, індексу споживчих цін – у межах 2–2,4%; безробіття має становити 5,1–5,3%, процентна ставка на казначейські векселі з терміном погашення 91 день – 2,7–4,2%.

Таблиця 2.1

Прогноз розвитку економіки США

Рік	Приріст номінального ВВП, %	Приріст реального ВВП, %	Приріст індексу споживчих цін (CPI), %	Безробіття, %	Процентна ставка на казначейські векселі з терміном погашення 91 день, %
2005	5,5	3,5	2,0	5,3	2,7
2006	5,6	3,4	2,3	5,2	3,5
2007	5,4	3,2	2,4	5,1	3,8
2008	5,4	3,2	2,4	5,1	4,0
2009	5,3	3,1	2,4	5,1	4,1
2010	5,3	3,1	2,4	5,1	4,2

Джерело: [36, 43].

Дослідження нової економіки як наукової проблеми потребує також з’ясування питання щодо її політичного характеру. Йдеться про поширене уявлення, що нову економіку не можна вважати продуктом суто наукових розробок академічних економістів. Вважають, що це поняття є класичною ідеологемою провідних науковців, наближених до демократичної адміністрації Б. Клінтона (1993–2001 рр.), які виконували безпосередньо її політичне замовлення. Воно полягало в тому, щоб науково відобразити досягнення і підсумки економічної політики адміністрації Б. Клінтона. Як сказано вище, вони були достатньо промовистими і вражаючими.

Справді, економічна історія США характеризується багаторічною боротьбою консервативного і ліберального напрямків економічної політики. У часи „рейганоміки” прибічниками „вільної ринкової економіки” була проголошена концепція „економіки пропозиції”. „Нова економіка” мала розглядатися лише як антипод концепції „економіки пропозиції”. Демократам вдалося уникнути спокуси простого зіставлення „клінтономіки” і „рейганоміки”, тому що тоді вона б не могла існувати самостійно як базова „філософія” політичної партії після переходу управління у Вашингтоні до нової адміністрації. Тому історично не правильно називати „нову економіку” ідеологемою, запропонованою й оформленою науковцями на політичне замовлення [24].

Історична справедливість розгляду проблеми потребує визнання того, що концепція „нової економіки” першою з’явилася у науковій літературі. Можна знайти безліч статей про „нову економіку”, опублікованих до 2000 р., тобто до Економічних доповідей Конгресу президента США у 2000 і 2001 р., в яких вперше цей термін був взятий на озброєння політиками. Інша річ, що для виконання політичного замовлення автори цих доповідей вдало скористалися новою економічною концепцією, що пояснювала як наявні тенденції, так і прогнози на майбутнє. Особливо широко була використана ідея „нової економіки” у підсумковій Економічній доповіді президента, яку Б. Клінтон подав Конгресові США у січні 2001 р. Безпосередньо під текстом доповіді стояли підписи трьох економістів: Мартіна Бейлі (голови Економічної ради із серпня 1999 р. і його члена з липня 1995 р. по серпень 1996 р., співвласника фірми „McKinsley and comp.”), Роберта Лоуренса (професора економіки Гарвардського університету, фахівця з міжнародної торгівлі та інвестицій) і Катрін Шоу (професора економіки університету Карнегі-Меллона).

Якщо шукати історичної справедливості, то варто визнати, що підсумкова Економічна доповідь є найавторитетнішою працею з „нової економіки”. Отже, коли почали набувати поширення уявлення, що нова економіка тихо „померла” під час перебігу економічної рецесії 2001 р., М. Бейлі ретроспективно розглянув цю концепцію і знайшов достатньо аргументів на її користь.

Аналіз впливу політичного чинника на життєздатність концепції „нової економіки” був би неповним, якщо не виокремити і негативний бік зв’язку між ними. Річ у тому, що появу нової економіки автори Економічної доповіді Конгресу США пов’язали з конкретними показниками – реальними темпами зростання ВВП, рівнем безробіття і рівнем інфляції. Для періоду 1997–2000 рр. середньорічні темпи ВВП „нової економіки” були визначені на рівні 4%, безробіття – також на рівні 4%, а базова інфляція (індекс міських споживчих цін) – на рівні 2%. При безперечній важливості цих показників не викликає сумніву й інше: „нова економіка” мала би відрізнятись своїми особливими показниками, які не поквапилися визначити її автори. Вони обрали простіший шлях, скориставшись сприятливою на той час кон’юнктурою і виграшними завдяки цьому показниками. Коли ж традиційні показники стали сумнівними, сумнівною стала й концепція.

Вартує того, щоб навести її, частина Економічної доповіді Конгресу, в якій можна знайти підтвердження висновку про використання короткострокових результатів для фундаментальних оцінок, за концепцією нової економіки: „Нині економіка США демонструє ряд незвичайних особливостей. До основної слід зарахувати стабільні темпи зростання продуктивності праці. Після 1995 р. середній темп зростання продуктивності праці зріс більше, ніж у 2 рази, порівняно з періодом 1973–1995 рр. Друга особливість полягає у надзвичайно низьких темпах інфляції і норми безробіття. У минулому низький рівень безробіття звичайно перебуває у кореляційному зв’язку з різким зростанням інфляції. Проте, незважаючи на те, що інфляція протягом двох останніх років перебувала на рівні 4% (а інколи була нижчою), темпи базової інфляції не виходили й надалі за межі 2–3%. Третьою особливістю є зникнення дефіцитів федерального бюджету. Зі збільшенням періоду економічного зростання федеральна фіскальна політика нерідко ставала більш експансивною, однак за минулі вісім років структурне сальдо федерального бюджету впевнено рухалося від великих дефіцитів до значних профіцитів. Четверта особливість – впевнений поступальний розвиток американської економіки порівняно з економіками інших промислово розвинених країн. Як світовий технологічний лідер, Сполучені Штати мали б розвиватися (цього слід було очікувати) повільнішими темпами порівняно з країнами, що можуть виграти від запозичення технологічних нововведень лідера. Однак протягом другої половини 1990-х рр. Сполучені Штати продовжували мати і найвищий рівень доходів на душу населення, і найвищі темпи зростання доходів серед промислово розвинутих країн. Все це свідчить про глибокі зміни в тенденціях дійсного розвитку; вони виправдають появу такого явища, як „нова економіка”.

Замовний характер концепції „нової економіки” позначився і на формулюванні змісту поняття, наведеного у доповіді. Він зводиться не до суті, а до результату. Укладачі Економічної доповіді подали таке визначення терміна: „Нова економіка” характеризується незвичайними змінами і приростом економічних показників, серед яких – швидке зростання продуктивності праці, підвищення доходів, низький рівень безробіття і помірна інфляція, що є наслідком комбінації досягнень науково-технічного прогресу, методів ведення бізнесу і вдосконалення економічної політики, що взаємно підсилюють один одного” [34].

Отже, концепція „нової економіки” набула поширення після публікації результатів дослідження на виконання урядового замовлення. Однак наявність і визнання такого факту не може бути підставою для несприйняття концепції. Її треба аналізувати як таку, що відображає особливості сучасного стану і завдань економічного розвитку. І лише за умови, що буде доведено кон’юнктурність наукового результату, треба буде відмовитися від спроб реалізації концепції нової економіки на глобальному і національному економічних рівнях.

Не можна не погодитися з П. А. Девідом і Д. Форе, які зазначають, що „…тепер, коли минуло п’ять років з моменту появи побудованої на знаннях економіки, суперечки щодо нової економіки можуть викликати лише здивування. Нинішні дискусії зосереджуються на обговореннях передбачуваної необхідності радикальної реформи макроекономіки з огляду на те, що основні принципи у цій сфері зазнали змін через інформацію про американську економіку другої половини останнього десятиліття минулого тисячоліття” [8, 33]. Дебати цього періоду, як вважає Р. Гордон, запам’ятаються переважно зіткненнями між ультраоптимістами (з їхнім відносно брутальним економічним мисленням) і скептичними макроекономістами, які, незважаючи на їхню традиційну суворість і розважливість, мають доволі обмежене уявлення про вплив нових технологій [37]. До того ж не тільки на США, а й на інших країнах західного світу відбились лише частково наслідки прискореного переходу до побудованої на знаннях економіки, про яку можна вести мову як про процес, що вже має певну історію. Проте він почав набирати швидкості зовсім недавно, оскільки нові загальнодоступні технології виробництва і використання цифрових процесорів та комп’ютерних комунікацій розвивалися порівняно повільно.