Тема 2. Структура і функціонування підприємства як організаційно-економічної системи
План
1. Характеристика структури і функціонування підприємства як організаційно-виробничої системи.
2. Структура й функціонування підсистеми основного виробництва підприємства.
3. Типи організації основного виробництва підприємств.
4. Підсистеми виробничої та соціальної інфраструктури підприємства.
5. Підсистема управління підприємством.
6. Організаційні аспекти управління підприємством в період проведення стратегічних змін (самост.)
7. Характеристика заємозв’язку між стратегією і ОСУ підприємства
(самост).
1. Характеристика структури і функціонування підприємства як організаційно-виробничої системи
Підприємства створюються для виробництва товарів та надання послуг. Їх діяльність може здійснюватись в одній або декількох галузях, продукція або послуги можуть бути подібними або зовсім різними. Підприємства можуть бути прибутковими і такими, що не одержують прибутку. Але, не зважаючи на це, функції підприємств і спосіб їх дії завжди схожі, попри все розмаїття їх організаційних форм. Вони мають однакову природу і відіграють подібну роль в економічних процесах.
Організація вважається підприємством лише тоді, коли вона може самостійно приймати належні рішення. Інші організаційні формування, такі як виробничі підрозділи, філії, функціональні утворення, які не можуть самостійно приймати належні економічні рішення, є лише складовими частинами підприємства (складовими елементами організаційно-виробничої системи). Дані характеристики визначають специфіку підприємства, з одного боку, як суб'єкта ринку, який має право приймати відповідні рішення, з іншого - як головного об'єкта управління, який забезпечує виконання рішень.
Всі підприємства мають ще одну спільну рису: вони збільшують вартість основних ресурсів. Наслідки такої властивості є важливими для оцінки ефективності функціонування підприємства, у зв'язку з чим вони повинні враховуватись і вивчатись по кожному об'єкту і суб'єкту управління. Існування такого "ланцюжка вартості", як назвав його М. Портер (1985 p.), є визначальним для підприємства і одночасно забезпечує його існування.
Збільшення вартості основних ресурсів відбувається завдяки існуванню двох взаємодоповнюючих видів діяльності підприємства. Це – основна діяльність та операції підготовки, або допоміжні операції (М. Портер).
Основна діяльність (рис. 1) охоплює всі етапи процесу виробництва, від матеріально-технічного забезпечення процесу виробництва до гарантійного і післягарантійного сервісу, які реалізуються безпосередньо підприємством.
Рис. 1. Ланцюжок вартості підприємства (М. Портер, 1985).
Операції підготовки відіграють подвійну роль: вони створюють відповідні умови для здійснення основної діяльності; сприяють розвитку підприємства та його пристосуванню до змін конюнктури ринку.
Таким чином, операції підготовки забезпечують використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів у процесі основної діяльності, а з іншого боку - вони розробляють та забезпечують виконання певних правил, які регулюють використання наявних ресурсів. Ці операції стосуються підприємства в цілому, а не зосереджуються лише на етапах процесу виробництва і збуту.
Основна діяльність відповідає загальному поняттю "підприємство". Однак, якими б важливими не були виробництво і збут, його діяльність не обмежується лише ними. Операції підготовки відіграють важливу роль у діяльності підприємства. Це послуги інфраструктурні, інформаційні технології, підготовка виробництва і обслуговування виробничого обладнання, забезпечення фінансування всіх видів діяльності підприємства, обґрунтування нових стратегій і т. п.
Значення операцій підготовки весь час зростає, і саме завдяки їм часто досягається підвищення ефективності роботи підприємства. Це пов'язано, в першу чергу, з технічним прогресом і поступовим ускладненням діяльності підприємств. Зростання вартості засобів виробництва обумовлює необхідність задіяння економічних заходів для підвищення ефективності їх використання. Збільшення розмірів підприємств, урізноманітнення їхньої продукції і зростання ринків збуту висувають на перший план проблеми вдосконалення економічного механізму взаємодії основної діяльності і операцій підготовки.
Співвідношення масштабів основної діяльності і операцій підготовки залежить від конкретної ситуації на кожному підприємстві.
Існування ланцюжка вартості є спільним для всіх підприємств і вирізняє їх з-поміж інших організаційних форм. Завдання економічного механізму підприємства зводяться до такого регулювання процесу створення вартості, яке забезпечує стабільність його функціонування.
Підприємство як виробнича система відноситься до надскладних систем, які проявляють властивості, що не зводяться до властивостей їх елементів. Виділення даної системи із оточуючого середовища утворює дві складові: 1. власне систему (підприємство), 2. зовнішнє середовище.
Структурний аналіз підприємства, як виробничої системи, повинен виявити елементи системи і розкласти цілісну систему на складові підсистеми.
Елементи системи – це найпростіша і неподільна частина системи.
Система може бути розділена на елементи не відразу, а послідовним розчленуванням на підсистеми, які є складнішими і масштабнішими компонентами, ніж елементи, водночас значно детальнішими, ніж система в цілому.
Виробничі системи мають ряд особливостей, що відрізняють їх від систем інших класів та визначають своєрідність законів функціонування і розвитку цих систем:
1. Цілеспрямованість виробничої системи проявляється у здатності виготовляти продукцію (надавати послуги). Дана особливість виробничих систем відрізняє їх від біологічних та багатьох інших систем.
2. Поліструктурність виробничих систем означає існування в них підсистем, які взаємопов'язані, де кожний елемент одночасно входить в декілька підсистем і функціонує у відповідності з їх вимогами. Поліструктурність - специфічна особливість виробничих систем.
3. Відкритість виробничих систем, яка проявляється не лише в матеріальному та енергетичному обміні, але і в обміні інформацією із зовнішнім середовищем.
4. Складність виробничих систем зумовлена наявністю великої кількості компонентів з численними складними зв'язками, а також значною кількістю процесів, що здійснюються в системі; змінами стану компонентів і всієї системи під впливом факторів зовнішнього середовища.
5. Результативність - це здатність виготовляти продукцію чи здійснювати послуги, необхідні людині і народному господарству. Результативність забезпечується організацією виробничої системи.
6. Надійність - це стійке функціонування, здатність локалізації в порівняно невеликих частинах системи негативних наслідків стохастичних збурень, що виникають як усередині системи, так і в зовнішньому середовищі.
7. Гнучкість -- це можливість пристосування виробничої системи до змінних умов зовнішнього середовища, перш за все до поліпшення виготовлюваної продукції і насичення нею ринку.
8. Керованість - це допустимість тимчасової зміни процесу функціонування у бажаному напрямі під впливом дій керування.
9. Довготривалість - це здатність виробничої системи протягом десятиліть зберігати результативність.
Кожна система має певну структуру. Структура виробничої системи - це сукупність її компонентів і сталих зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи та тотожність її самій собі, тобто збереження основних властивостей системи при різних зовнішніх та внутрішніх змінах. Структура виробничої системи визначається взаємозв'язками її елементів і підсистем, а також зв'язками із зовнішнім середовищем. Розрізняють:
просторову (розташування компонентів системи в просторі) структуру;
часову (послідовність зміни стану компонентів і системи в цілому в часі) структуру виробничих систем, тісно взаємопов'язані і взаємозалежні.
Рішення про вибір організаційної структури (ОС) всього підприємства практично завжди приймається керівництвом вищої ланки. Завдання менеджерів при побудові ОС полягає в тому, щоб вибрати структуру, яка найкраще відповідає завданням і цілям підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, які на нього впливають.
Згідно класичного підходу до організації діяльності, ОС повинна розроблятись зверху вниз (від вищого рівня управління підприємством до низового рівня). При цьому послідовність формування ОС (організаційного проектування) в найзагальнішому (найбільш укрупненому) плані повинна бути наступною (повинна включати такі укрупнені етапи):
1. Здійснення поділу підприємства по горизонталі на широкі блоки (укрупнені внутрішні структури або підсистеми), які відповідають найважливішим напрямкам її діяльності: основна діяльність, неосновна діяльність (діяльність, спрямована на задоволення соціальних потреб працівників), управлінська діяльність. Після цього повинні бути забезпечені найбільш раціональні розподіли і кооперування праці між цими блоками (сферами діяльності), а також всередині усіх названих блоків (сфер діяльності) підприємства.
2. Формування найбільш раціонального горизонтального розподілу праці у сферах основної і неосновної діяльності підприємства. В результаті горизонтального розподілу праці, у цих сферах створюються підрозділи різного масштабу (від найбільших до найменших у складі найбільших). Кожному підрозділу встановлюються роботи і завдання, які повинні ним виконуватись.
На основі встановлених робіт і завдань здійснюється визначення професійно-кваліфікаційного складу працівників, які повинні виконувати ці роботи і завдання, будується система зв'язків між сферами основної і неосновної діяльності підприємства, а також між підрозділами всередині цих сфер основної і неосновної діяльності.
3. У рамках сфери управління (управлінської діяльності) підприємства на основі горизонтального і вертикального розподілу управлінської праці формуються структурні підрозділи апарату управління, за якими закріплюється виконання управлінських робіт (функцій управління), і рівні управління, за якими закріплюється роль об'єднання спрямування і координування діяльності менеджерів, зайнятих в управлінському апараті. Таку роль виконують рівні більш високого рангу по відношенню до рівнів нижчого рангу.
Встановлюються повноваження керівників та структурних підрозділів апарату управління. Для виконання керівниками і структурними підрозділами управлінського апарату покладених на них функцій якраз і потрібне делегування (надання) їм необхідних для цього повноважень.
Функціонуюча організаційна структура не може перебувати постійно в незмінному (застиглому) стані подібно каркасу будівлі. Успішно працюючі підприємства регулярно оцінюють ступінь адекватності своєї організаційної структури визначеним стратегії і цілям та змінюють організаційну структуру (при потребі) в тому напрямку, якого вимагають умови, що склались всередині підприємства та у зовнішньому середовищі (якого вимагають зміни факторів внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства).
В основу виробничої системи покладено два поняття: виріб і виробництво. Вони займають різне місце в системі: одне є результатом у вигляді продукту (товар, послуга), друге - діяльністю, спрямованою на його створення (процес).
Отже, виходячи із загальної теорії систем, можна побудувати спрощену досконалішу модель виробничої системи як відкритої системи (рис. 2. і 3).
Рис. 2. Спрощена модель підприємства як відкритої системи.
Рис. 3. Статична модель виробничої системи.
Модель - це спрощена форма представлення об'єктивної реальності або подання її в абстрактному вигляді. Моделі полегшують розуміння складностей реальності, спрощують складні проблеми.
З рис. 2. видно, що на вході підприємство отримує із зовнішнього середовища інформацію, енергію, капітал, людські та матеріальні ресурси. У процесі перероблення підприємство перетворює ці "входи" на товари або послуги, які є "виходами" виробничої системи в зовнішнє середовище. За ефективного здійснення виробництва під час процесу перероблення створюється додаткова вартість "входів", унаслідок чого з'являються додаткові "виходи": прибуток, збільшення обсягу продажів, розширення сегмента ринку, задоволення інтересів працівників, реалізація соціальної політики тощо.
З рис. 3. видно, що насамперед при створенні виробничої системи необхідно чітко визначити її межі, з'ясувати вплив зовнішнього середовища і сконцентрувати увагу на внутрішніх питаннях її побудови. Межі визначаються тими пунктами, де елементи зовнішньої системи (надсистеми) обмінюються енергією, інформацією і ресурсами з елементами всередині "нашої" системи.
Сучасне зовнішнє оточення виробничої системи і ті зміни, які відбуваються у ньому, все більше і більше стають джерелом проблем для сучасних керівників господарських структур будь-яких форм господарювання. Отже, керівники будь-яких господарських формувань змушені зосереджувати увагу на швидкій зміні зовнішнього середовища (наприклад, нормативно-законодавчих актів) і його впливі на внутрішню побудову та функціонування об'єкта управління.