17. Профспілки і їх роль у формуванні і розвитку соціально-трудових відносин.

На територ. рівні наймані працівники реалізують своє право учасника соціал.-труд. відносин через власні організації та об’єднання – професійні спілки. Тристороння співпраця між органами держ. влади, роботодавцями та найманими працівниками протягом останніх десятиліть у більшості країн світу розглядалась як стрижень оптимізації СТВ.

В сучасних умовах профспілки являють собою добровільні незалежні громадські організації, що об'єднують працівників, пов'язаних загальними інтересами за родом їх діяльності як в виробничій, так і в соціальній сферах. Головним завданням профспілок всіх напрямків є захист прав і законних інтересів працюючих, встановлення соц. справедливості, ефективної і гуманної економіки.

Варто зазначити, що нині виникло чимало нових тенденцій у соц.-труд. відносинах, котрі можуть дати старт далеко не бажаному розвитку подій у сфері праці. До цих тенденцій потрібно віднести індивідуалізацію трудових відносин, децентралізацію у веденні переговорів й укладанні угод, зниження членства найм. працівників у профспілках, лібералізацію норм трудового права, зростання можливостей формування умов труд. договорів на користь роботодавців. Для успішного функціонування СТВ на принципах соціального партнерства важливо, щоб розвивалися представницькі органи найманих працівників і роботодавців.

Сьогодні в світі спостерігається помітне скорочення кількісного складу профспілок, що є небажаним явищем для розвитку СТВ. Успішна дія-сть під-ва значною мірою залежить від упорядкування, оптимізації всієї гами інтересів, носіями яких є менеджери та співробітники під-ва, акціонери, клієнти, держ. органи, кредитори та ін. За цих обставин традиційні функції профспілок перебирають на себе й інші організації та особи, які також зацікавлені в досконалих відносинах між соціальними партнерами.

Через послаблення профспілок, які мають бути однією з трьох «опор» соціального діалогу та функціонування сис-ми соц. партнерства, стала очевидною крайня потреба перегляду та розширення напрямків їхньої діяльності, використання як традиційних, так і нових форм залучення трудящих до їх лав.

18. Сутність, форми соціального партнерства.

Соц. партнерство – це особливий тип відносин у соціально соц.-труд. сфері, який передбачає застосування різноманітних форм і методів узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців і їхніх представницьких органів, прагнення до спільних домовленостей, договору, досягнення консенсусу, опрацювання і спільну реалізацію заходів з різноманітних напрямів соц.-екон. розвитку. Наймані працівники і роботодавці та їхні представницькі органи мають не тільки спільні, а й відмінні, іноді протилежні соц.-екон. інтереси. Соц. партнерство може й повинно будуватися на врахуванні діалектики інтересів. Завдання соц. партнерства полягає не в нівелюванні відмінності інтересів, а навпаки, у необхідності врахування їх неоднаковості, у проведенні погодженої політики, яка б через взаємні поступки, компроміси, зближення позицій сторін сприяла досягненню взаємоприйнятих рішень. Соц. партнерство є взаємовигідним процесом взаємодії сторін соц.-труд. відносин та органів, що репрезентують їхні інтереси.

Соц. партнерство не можна розглядати як традицію чи специфічну складову механізму формування та регулювання соц.-труд. відносин в окремих країнах, адже це партнерство є об’єктивною вимогою, тобто притаманною економіці ринкового типу формою погодження інтересів суб’єктів труд. відносин.

Відносини між соц. партнерами можуть бути прогресивними чи деструктивними, регресивними залежно від настанов, якими керуються сторони соц. діалогу, та арсеналу методів регулювання взаємовідносин, що ними використовуються.

Соц. партнерство є альтернативою диктатури в СТВ, оскільки передбачає застосування цивілізованих методів погодження інтересів – проведення переговорів, досягнення компромісу, консенсусу, згоди. Водночас соц. партнерство не має нічого спільного із безпринципними поступками однієї зі сторін на користь іншої або відкиданням, зневажанням інтересів ін. сторони.

Також соц. партнерство правомірно розглядати як фактор підвищення соц. відповідальності бізнесу.

Соц. партнерство між сторонами соц.-труд. відносин, їхніми суб’єктами та органами має здійснюватися у формах: спільних консультацій; колективних переговорів та укладання договорів і угод; погодження на нац.. рівні політики доходів і соц.-екон. політики в цілому, включаючи основні критерії та показники соц. справедливості, заходи щодо захисту нац. ринку праці в умовах глобалізації економіки; спільного розв’язання колективних труд. спорів (конфліктів), запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур; участі найманих працівників в управлінні вир-вом; участі представників сторін у роботі органів соц. партнерства; спільного управління представниками сторін фондами соц. страхування; участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором; обміну необхідною інформацією; контролю за виконанням спільних домовленостей.