24.Криза Арабського Халіфату та його розпад

До VIII століття Арабський халіфат існує у вигляді єдиної держави. Змінюються правлячі династії, кілька разів переноситься столиця держави: спочатку (656-661) – це Куфа, під час правління династії Омейядів – Дамаск (Сирія), під час правління Аббасидів – Багдад (спеціально побудоване столичне місто в Іраку).

Однак поступово відбувається політичний розпад Арабського Халіфату з утворенням фактично самостійних держав. Першим в 884 р. відокремився призначений халіфом намісник в Єгипті, Ахмед-ібн-Талун, турок за походженням. Пізніше стали відділятися і інші роди, що заснували окремі династії. Тим часом над халіфатом згущувалися хмари – з заходу прийшли хрестоносці, послані Папою Римським Урбаном II, відвойовувати у мусульман Священну землю. Єрусалим був узятий хрестоносцями в 1096 році. Тут, можна сказати в самому центрі земель Халіфату, було створено християнське Єрусалимське королівство, яке проіснувало майже сторіччя.

І коли мусульманська держава в особі Салах-ад-Діна (Саладіна) між 1171 і 1192 роками знову знайшло хороброго і щасливого у війнах правителя (в 1187 році Саладін вибив християн з Єрусалиму), на нього насунулася нищівне нашестя монголів. Зі степів, що тягнуться від китайського і сибірського кордонів до Каспійського моря, полчища монголів, на чолі з диким Чингісханом, подібно до потоку лави розлилися квітучим Хорезмом. Вони спустошили Хорасан і за кілька років підпорядкували собі майже всю Персію.

Все, що до смерті Чингісхана у 1227 році уникло його грізного меча, піддалося жорстокому гонінню при його найближчих наступниках – Джучі, Джагатай, Угедея і Тулі. Трохи пізніше Хулагу-хан завершив завоювання Перської держави і, заволодівши Багдадом в 1258 р., назавжди поклав кінець халіфату.

25.Сефевидський Іран та його боротьба з Османською імперією та Великими Монголами

Сефевіди— іранська шахська династія, що правила з початку XIV століття районом Ардебілю Іранськoї провінції Азербайджан, що входила до складу держави Ак-Коюнлу, з 1502 по 1722 рр. усім Іраном[2][3][4][5][6][7]. Засновником династії був Ісмаїл I (1501—1524 рр.), нащадок засновника суфійського ордену Сефевіє, родом з Ардебілю в Іранському Азербайджані. Післе перемоги над Алвендом, правителем тюркської держави Ак-Коюнлу, під Шаруром (в Нахіджевані), Ісмаїл переможно вступив до Тебрізу, де в червні 1501 року проголосив себе шахом Азербайджану[8][9]. Ісмаїл далі подпорядкував собі весь Іран та в травні 1502 року короновав себе шахом Ірану. Столицею Сефевідської держави стало місто Тебріз; вподальшому столиця була перенесена до Казвіну, а звідти — до Ісфахану, на початку правління Сефевидів в Ірані вони опиралися на тюркські племена кизилбашей та затвердили азербайджанську тюркську мову в якості мови двору та армії, тоді як персидська мова була мовою цивільної адміністрації; перською ж писалися написи на монетах. З початком XVII, з прееносом столиці в Ісфахан, в державі Сефевидів виникає посилення іранського впливу, та перська мова витісняє тюркську в офіційних сферах, однак при Сефевідському дворі продовжували розмовляти майже виключно тюркською.[10][11][12][13] Так, за повідомленням Адама Олеарія, відвідавшого Персію під час правління шаха Сефі I, при дворі Сефевидів розмовляли тюркською мовою, а перську мову можна було почути вкрай рідко, тому більшість персів вчили на доповнення до своєї мови й тюркську.[14] Сефевіди називали себе сасанідським титулом «шаханшах» (цар царів), яке лестило національному самолюбству. На перший план вони висунули, однак, не національний принцип, а шиїзм, оголосивши його державною релігією.

Ирано-турецкие войны — войны между Османской империей и сефевидским Ираном в XVI — нач. XIX веков за обладание Арменией, Азербайджаном, Грузией, Курдистаном и Ираком, за захват стратегических и торговых путей, проходивших через Месопотамию и Закавказье.В то же время войны велись под религиозными лозунгами- турки объявили ересью шиизм, государственную религию Ирана, а персы- в свою очередь- суннизм, господствовавший в Турции.

Хронология войн

Война 1514—1555////1578—1590//1602—1612// 1616—1618 // 1623—1639 //// 1723—1727 //1730—1736 //1743—1746 //1821—1823