2.Український нац.Рух у першій половині хіХст. Кирило-Мефодіївське товариство. Визначні представники т.Шевченко, м.Костомаров та ін.

Як й у Придніпровській Україні, на початку 19 ст. національний рух зародився й у західно-українських землях. Його ініціатором тут виступило греко-католицьке духівництво. Видатну роль у розгортанні українського національно-визвольного руху в західно-українських землях зіграв суспільно-культурний кружок "Руська трійця" (1833-1838).

У середині 19 ст. Київ, замість офіційно певної йому ролі центра русифікаторської політики царизму, став центром загальнополітичного українського національного руху. На початку 1846 р. була створена нелегальна політична організація - Кирило-Мефодіївське суспільство (братерство), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила й Методія. Його засновниками були вчитель із Полтави Василь Бєлозерський, службовець канцелярії київського генерал-губернатора Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров. У його засіданнях постійна участь приймали поет і художник Тарас Шевченко, письменник Пантелеймон Кулиш й ін. У постійний склад Кирило-Мефодіївського суспільства ввійшли 12 чоловік.Головною метою суспільство вважало досягнення Україною державної незалежності з демократичним ладом на зразок США або Французької Республіки. Виникла ідея твердження державної незалежності України у федеративному союзі таких же незалежних слов'янських держав, кожне з яких повинне було б являти собою окремий штат або складалося б з декількох штатів. Київ повинен був стати центральним містом усього федеративного союзу, у якому раз у чотири роки збирався б вищий спільний консультативно-регулятивний щодо міждержавних відносин орган - собор (або сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожен штат, крім того, мав би й свої збройні сили, укомплектовані постійними міліцейськими формуваннями. Всі братчики виступали за скинення царського самодержавства й ліквідацію кріпосного права в Російській імперії. Ідеї звільнення слов'янських народів з-під іноземного гніта і їхнього єднання передбачалося поширювати головним чином літературно-просвітительською діяльністю.Найбільше докладно програму суспільства братчики виклали в исто-рико-публицистичеоком добутку, названому "Книгою буття українського народу, або Законом Божим". Зміст добутку стосується подій всесвітньої (переважно європейської) і вітчизняної (по тодішньому розумінню - разом російської, української й польської) історії. У добутку розповідалося про визвольну боротьбу українського козацтва й розвитку деспотичного самодержавства в Росії, про розділ Польщі сусідніми державами й ін. Кирилло-мефодиевцы були переконані, що саме українському народу випала історична місія:

бути ініціатором боротьби за національне й соціальне звільнення слов'янських народів. Розробили кирилло-мефодиевцы й устав своєї організації. У ньому конкретизувалися ідеї рівноправності народів, держав і громадян майбутньої слов'янської республіканської федерації, викладалися статутні права й обов'язки членів Кирило-Мефодіївського суспільства.Суспільна робота кирилло-мефодиевцев зосередилася навколо утворення народу й підйому економіки України. Зокрема , братчики збирали кошти на видання популярних книг. В. Бєлозерський склав проект впровадження в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів. Однак царські влади не дали дозволу на відкриття жодного училища, хоча фінансовий зміст його кирилло-мефодиевцы брали на себе.Кирило-Мефодіївське суспільство проіснувало деяким більше року. Навесні 1847 р. царські влади заарештували в Києві всіх 12 постійних учасників засіданні суспільства й відправили в Петербург.Значення Кирило-Мефодіївського братерства полягало в тому, що це була 'перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби. Братерство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, що стала прикладом для його спадкоємців.

Тарасу Шевченко належить виняткова роль у формуванні української національної ідеології. Додавши українській мові статус літературного, Шевченко заклав міцну підставу новій українській літературі. Його полум'яна поезія не обмежувалася, як в інших українських романтиків, оплакуванням героїчного минулого, а будила національні почуття й давала бачення майбутнього: якщо Україна в минулому користувалася правами самостійної держави, те це могло служити достатньою підставою для одержання політичної незалежності в майбутньому. Гострий біль за минуле рідного краю переповняв поезію Шевченко. Поет був переконаний, що корінь зла - у втраті національного достоїнства. От чому він висміював самовдоволені гімни українському минулому й гірко дорікав своїх земляків.

Вершиною добутків Т. Шевченко про національно-визвольну боротьбу стала його поема-містерія "Великий льох" (1845 р.). Занепад незалежності України автор зв'язував із трьома найбільш виразними історичними подіями: Переяславским угодою 1654 р., Полтавською битвою в 1709 р. і руйнуванням Запорізької Січі в 1775 р. До того призивали і його поетичні добутки політичної тематики: "Сон", "Кавказ", "И мертвим і живим" й ін. Їх не раз зараховували на засіданнях Кирило-Мефодіївського братерства, постійно використали в агітаційній роботі.

Своїх колег по Кирило-Мефодіївське братерству він призивав домагатися того, щоб "завести на Україні добрі сільські школи", сам брався за складання шкільних підручників.