9. Профілактичні заходи

Основним профілактичним заходом є широке ознайомлення населення із шляхами передачі збудника. Типові ознаки ВІЛ-інфекції/СНІДу повинно знати все доросле населення. При будь-яких підозрах слід звертатись у кабінети анонімного обстеження, що функціонують у великих містах.

Оскільки статевий шлях зараження є головним у розповсюдженні ВІЛу, дуже важливого значення слід надавати навчанню населення безпечній статевій поведінці. Треба радити обмежити кількість статевих партнерів і для індивідуальної профілактики застосовувати презервативи. Останні знижують вірогідність зараження від ВІЛ-інфікованого в 200-500 разів.

Один з важливих засобів профілактики зараження - правильна стерилізація медичного колючого і ріжучого інструментарію, широке застосування одноразових шприців і голок. У деяких країнах добре зарекомендувала себе практика безкоштовної видачі наркоманам таких шприців і голок.

Для запобігання парентеральному зараженню ВІЛом, необхідно звузити застосування методів обстеження і лікування, що спричиняють порушення цілості шкіри та слизових оболонок.

Безпека донорської крові залишається однією з центральних проблем боротьби зі СНІДом. Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я, усі донори крові та органів обов'язково обстежуються на ВІЛ-інфекцію. Але не завжди однократне обстеження майбутнього донора дає достовірні результати. Зрідка трапляються випадки, коли людина недавно заразилась і вже становить небезпеку для інших, але антитіла якийсь час ще не визначаються ("імунологічне вікно"). Тому кров та її препарати можна використовувати тільки після повторного (через 3 міс.) лабораторного обстеження на ВІЛ донора.

У нашій країні боротьбу з ВІЛ-інфекцією координує Український центр з профілактики та боротьби зі СНІДом. Розроблено національну програму профілактики СНІДу. Правове забезпечення цієї програми передбачає відхід від політики примусового обстеження певних груп населення і впровадження тестування на основі добровільної згоди.

Основним документом, що визначає порядок правового регулювання питань довкола ВІЛ-інфекції, є Закон України "Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення", прийнятий 12 грудня 1991 року, а також Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів".

Закон передбачає соціальний захист заражених на ВІЛ-інфекцію: право на гуманне ставлення суспільства, збереження таємниці, відшкодування збитків за розголошення даних обстеження, право на безкоштовне лікування, ізольовану квартиру.

Для специфічної профілактики створені вакцини, які потребують тривалого випробування і вдосконалення.

10. Запобігання зараженню віл медичних працівників.

У професійній роботі медичні працівники повинні керуватись "Інструкцією з профілактики внутрішньолікарняного та професійного зараження ВІЛ-інфекцією", що затверджена Міністерством охорони здоров'я України. Ця інструкція передбачає здійснення конкретних заходів при пораненнях, контактах з кров'ю, іншими біологічними матеріалами ВІЛ-інфікованого чи хворого на СНІД. У всіх лікувально-профілактичних закладах ведеться "Журнал реєстрації аварій при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і роботі з ВІЛ-інфікованим матеріалом" Практикуючі лікарі хірургічних спеціальностей, медичні сестри, лаборанти, які контактують з кров'ю та іншими біологічними рідинами пацієнтів, зобов'язані користуватись індивідуальними засобами захисту, зокрема спецодягом, пластиковим фартухом, подвійними рукавицями, захисними окулярами чи екраном, масками тощо. Використання двох пар рукавиць на 60-80 % знижує частоту порушення цілості внутрішньої рукавиці та вірогідність її забруднення кров'ю.

Медичні працівники з травмами, ранами на руках, ексудативними ураженнями шкіри, які неможливо закрити пов'язкою, повинні звільнятись на період захворювання від медичного обслуговування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД й контакту з предметами догляду за ними.

Згідно Закону України, зараження ВІЛом медичних працівників при виконанні ними службових обов'язків належить до професійних захворювань. Тому працівники, зайняті наданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень з проблем ВІЛ-інфекції і виробництвом вірусних препаратів, підлягають обов'язковому страхуванню на випадок зараження, настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті.