Вопрос 18

у другій половині 16 на початку 17 ст. козацтво формується переважно за рахунок селянства та міської бідноти,верств, що найбільше потерпали від шляхетсько-кріпосницького свавілля та національного гноблення.

Пирчини,що спряли формуванню козацта:

-територіальні

-прагнення людей до міграції у пошуках кращого життя

-соціально-економічн процеси,що відбувалися на укр. Землях за часів Князівства Литовського та Речі посполитої

У другій половині 16 сторіччя козацтво здобцуває право на визнання у польських офіційних колах.

Таким чином у середині 16 сторіччя формується Запорозька Січ. Багаторічне функціонування ЗС становило новий етап формування Української національної держави.

З початку 17 ст. козаки створюють свою власну адміністацію,органи самоврядування .Головою органів,тобото гетьманом було обрано Б.Хмельницокого(1648р.). Держава, яка виникла в ході національно-визвольної боротьби в середині 17ст.фактично була детищем ЗС.

Формуванню козацької держави,її будівництву сприяє такий діяч,як Богдан Хмельницький.

Ще 1638 він розпочинає активну діяльність по виборенню прав козацтва. З цього часу він родпочинає активну підготовку до повстання проти польської шляхти.

Основні діі Б.Х.у формуванні нової козацької держави середини 17 ст:

• Всі свої сили Б.Х. спрямовує на формування війська,

• встановлення Дипломатичних звязків з Кримським ханством,

• проводить організаційну роботу серед реєстрових козаків.

• В ході нац-визв.війни йому вдалося обєднати патріотично настроєні сили навколо сформованої ним нац.-дерє.ідеї

• Втілив в життя державні інституції середини 17 ст.

• Запобіг родвязанню гром.війни,обмежуючи владустаршини шляхом становлення спадковості гетьманскої булави.

Таким чином,можемо вімітитит,що формування Укр.коз.держ. в ході нац.-визв.війни-яскрава сторінска українського державотворення.Головній творець незалежної України-козацтво,на чолі з дуже могутнім тадійсно освідченим політичним діячем-Б.Х.

19.Основні етапи державного будівництва та боротьба б. Хмельницького за їх виконання.

І етап лютий-вересень 1648 р. – розробка ідеї автономії на

козацькій території в складі Речі Посполитої.

ІІ етап вересень 1648 р. – серпень 1649 р. – виокремлення політичної

програми з головною метою – створення незалежної

української держави в межах усіх етнічних земель України.

ІІІ етап серпень 1649 р. – червень 1651 р. – діяльність

Б. Хмельницького з реального втілення ідеї формування

незалежної держави та негативні наслідки зрадницької

політики кримського хана.

ІV етап липень 1651 р. – березень 1654 р. – поразка політики

автономії в межах Речі Посполитої та українсько-російський

договір.

На звільнених землях було організовано місцеві та центральні органи влади, запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ (на зразок територіально-політичному устрою Запорозької Січі).

20.

Переяславська рада. Пізніше, 9 жовтня 1653 року, в Україну було направлено надзвичайну дипломатичну місію на чолі з В. Бутурліним для виконання рішення Земського собору. Під час переговорів мали місце непорозуміння та різниця в поглядах. 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький зібрав у Переяславі загальновійськову Генеральну раду і виголосив промову, в якій охарактеризував вкрай складні умови, які склались в українському суспільстві за шість років війни і вказав на єдиний вихід – це піддатися під захист сильної держави і отримати від неї військову допомогу. Але не всі прийняли рішення Переяславської ради. Так, присягу цареві відмовився дати Іван Богун, який після Б. Хмельницького вважався стратегом “номер один”, не було також уповноважених від Запорозької Січі.

На жаль, у Переяславі українська сторона не отримала ні одного офіційного документа, в якому б чітко визначались умови “об’єднання двох держав”. Остаточний договір було вкладено в Москві, в березні 1654 року – так звані Березневі статті.

Березневі статті. Проект договору складався з двадцяти трьох статей, які були підготовлені в Україні та передбачали зміст майбутніх міжнародних відносин між Україною і Московською державою, затвердження якого без змін означало б самостійність України і гарантувало зобов’язання зі сторони Росії забезпечити українському народу незалежність. Після обговорення 21 березня проекту договору було сформовано лише одинадцять статей. 27 березня 1654 року цар підтвердив їх жалуваною грамотою, визначав права, вольності Війська Запорозького та української шляхти, обрання гетьмана, визначав кількісний склад збройних сил України. Цар видав жалувану грамоту православному духовенству. Гетьман, перш за все, розглядав цей договір як угоду про військову допомогу в боротьбі проти польської шляхти і юридичний гарант закріплення прав і вольностей Української держави. Але, на жаль, як пише О. Апанович “…історія українсько-російських взаємин не пішла шляхом Переяславської угоди. Надто різні були національно-державні інтереси, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною”.

Березневі статті 1654 року – міжнародний договір між Росією і Україною, оцінка якого царським урядом поступово змінювалась не на користь українського народу.

Березневі статті передбачали:

• Україна (територія Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств) підпадала під протекторат Росії;

• Україна входила до складу Росії з правом козацько-старшинського самоврядування, зберігалась полкова система адміністративного устрою;

• зберігалось 60-тисячне військо;

• верховна влада належала гетьману, обраного військом, але затверджувалась царем;

• визнавалась самостійність української православної церкви;

• у містах зберігалось право на самоврядування;

• козацькій старшині царський уряд підтверджував право на володіння землею і маєтками;

• гетьману надавалось право вести самостійну зовнішню політику, окрім з Польщею та Туреччиною;

• Україну зобов’язували виплачувати певну суму грошей від своїх прибутків до російської скарбниці;

• російський цар надав собі право ввести і тримати в Києві військовий гарнізон (15 тис. чол.) на чолі з воєводою.

Наслідки входження України до Росії були неоднозначними і суперечливими, що врешті решт привело до перетворення її на провінцію Російської держави.

Але існування Української держави значно вплинуло на формування національної самосвідомості прогресивної частини українського суспільства і забезпечило появу нової політичної еліти; набуто досвід ведення боротьби за національне і соціальне визволення українського народу.

У ході війни спостерігалося народження української державної ідеї, основними принципами якої були:

• право українського народу на створення своєї власної держави в її етнічних межах;

• соборність Української держави;

• незалежність від Речі Посполитої та інших держав;

• новоутворена Українська держава мала стати спадкоємницею Київської Русі;

провідна роль в утвердженні національної державної ідеї належала козацтву.