9. Особливості випуску казначейських зобов’язань

Казначейські зобов’язання – державні цінні папери, що випускаються на пред’явника і розповсюджуються на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу шляхом нарахування щорічно процентів до вартості номіналу. Випускаються різних номіналів на термін до 1 року (кстр.), від 1 до 5 років (сстр.) і від 5 до 10 років та більше (дстр.)

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабінетом Міністрів України, а короткострокових – Міністерством фінансів України. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Казначейські бони – довгострокові державні зобов’язання, випущені на термін від 5 до 10 і більше років, як правило, на пред’явника, реалізуються в основному серед населення за номінальною вартістю, відсотки виплачуються за купонами.

Казначейські ноти – середньострокові державні зобов’язання, які випускаються на пред’явника.

Казначейські векселі. Постановою Кабінету Міністрів України 27 червня 1996 р. № 689 був затверджений Порядок застосування векселів Державного каз­начейства. Це век­селі на пред'явника з терміном платежу не більше 1 року. Вони ма­ють видаватись у рахунок фінансування витрат державного бюдже­ту, за винятком видатків на оплату праці та інших грошових виплат населенню, за згодою відповідного одержувача коштів з бюджету. Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10000 гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються, тобто вони продаються з дисконтом. Векселедавцем і платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства.

Казначейські векселі можуть використовуватись їх держателями для: 

1. погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів. Розрахунки казначейськими векселями здійснюються вексельними сумами;

2. продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

3. застави з метою забезпечення зобов’язань перед резидентами відповідно до законодавства про заставу;

4. зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до настання терміну платежу за казначейським векселем.

Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України і здійснюється Головним управлінням Державного казначейства шляхом:

• перерахування на рахунок пред’явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум;

• зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків до державного бюджету.

10. Роль та специфіка муніципальних облігацій

Місцевими органами влади емітуються муніципальні облігації з різними термінами обігу – від кількох місяців до десятків років. Облігації місцевих позик випускають­ся в документарній формі на пред'явника або у бездокументарній формі, можуть бути процентними та безпроцентними. Процентні виплати часто встановлюються на рівні 70% від середньої облікової ставки НБУ за період обігу облігацій. Джерелом погашення облігацій не можуть бути кошти від випуску нових позик. Крім того, максимальний розмір сумарної вар­тості випусків облігацій місцевої позики не має перевищувати 30% дохідної частини бюджету емітента за попередній рік. Випуск об­лігацій місцевої позики обов'язково здійснюється із зазначенням мети випуску.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством. Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

Генеральними агентами місцевих позик переважно виступають ко­мерційні банки. Вони, як правило, здійснюють діяльність з обслугову­вання ринку облігацій: їх продаж, погашення, взаємовідносини з тре­тіми особами. Кошти місцевих позик спрямовуються на програми ста­білізації економіки та соціально-економічний розвиток міст та облас­тей. Поряд зі звичайними проводяться транспортні та житлові позики, призначені для залучення коштів юридичних та фізичних осіб з метою інвестування в житлове будівництво та на розвиток інфраструктури. Власниками місцевих облігацій можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Власниками муніципальних облігацій (якщо це не жит­лові позики) переважно є юридичні особи.

Середньо- та довгострокові муніципальні облігації забезпечують фінансування проектів, пов'язаних з будівництвом житла, об'єктів соціально-культурної сфери, доріг. Короткострокові муніципальні облігації іноді називають комерційними паперами, які не оподатко­вуються.

Забезпеченням муніципальних облігацій є місцеві податки та доходи від реалізації проектів. Муніципальні облігації вважаються більш ризиковими, ніж цінні папери, випущені центральними орга­нами влади. Вони мають відповідні рейтинги, які визначаються про­відними рейтинговими агентствами.

Значення муніципальних (місцевих) облігацій:

1. забезпечують зниження вартості обслуговування внутрішнього боргу залучають в економіку регіону іноземних інвесторів;

2. сприяють залученню коштів населення у вигляді інвестицій в регіони, в першу чергу ті, де вони проживають;

3. корисні позики через емісію облігацій тоді, коли вони йдуть не на проїдання , а на розширення виробництва, впровадження нових технологій.

Випуск муніципальних облігацій дозволяє:

1. фінансувати програми розвитку регіонів, різних місцевих проектів, що створює додаткові робочі місця, збільшує податкові надходження, зменшує соціальну напругу, сприяє розвитку місцевих ринків цінних паперів;

2. місцевим органам отримувати необхідні кошти для реалізації проектів;

3. місцевим органам менше використовувати кошти місцевого бюджету, збільшувати місцеві податки;

4. інвесторам отримувати у власність надійні цінні папери, що приносять певний дохід;

5. місцевому населенню отримати важливий для його існування об’єкт і користуватися товарами, роботами, послугами, що фінансуються за допомогою коштів, що отримуються за рахунок реалізації цих облігацій.

Законодавчою базою випуску та обігу є Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик.

В Україні даний фінансовий інструмент не набув належного поширення. До факторів, що перешкоджають прискоренню розвитку ринку муніципальних цінних паперів, можна віднести:

1. відсутність необхідної кількості досвідчених фінансових консультантів, які здатні розмістити облігаційні позики в українських містах та районах;

2. нерозвиненість правового поля. Вимагають негайного вирішення проблеми розробки відповідного законодавства, стандартів бухгалтерського обліку;

3. проектування позик не націлене на широке розміщення ОМП серед кінцевих інвесторів, тобто спостерігається низький рівень менеджменту;

4. нерозвиненість інфраструктури ринку муніципальних цінних паперів. Високий попит на кошти позик емітентів з боку закордонних фінансових інститутів та достатньо

5. високий рівень їх пропозиції підсилить значимість фактору зниження вартості обслуговування позик, що проводяться;

6. не створено відповідних умов та не знайдено важелів залучення до інвестиційного процесу значних коштів, зосереджених у населення. Адже саме муніципалітети здатні знайти ефективний механізм залучення коштів населення в економіку, що в кінцевому підсумку буде працювати і на користь державі в цілому.

На сьогодні переважна більшість місцевих органів влади традиційно вирішує проблеми міст і областей в основному за рахунок збільшення податкових зборів, асигнувань із державного бюджету та банківських кредитів.

Недостатня урегульованість правової бази випуску та обігу місцевих позик може привести до значних ускладнень і навіть зловживань, особливо, коли гарантією розрахунків за випущені облігації слугують місцевий бюджет та комунальна власність.

Проте, незважаючи на всі "труднощі росту" ринку муніципальних позик він має значний потенціал. Зростаюча потреба у регіональних інвестиціях неодмінно активізує становлення ринку муніципальних цінних паперів. Нині ж обмежена пропозиція муніципальних та регіональних цінних паперів веде до невідповідності реального обсягу інвестицій потребам муніципалітетів у капіталі.