Данець, данка, данський, а не датчанин, датчанка, датський

Є в нашій мові усталена недоречність у галузі оно­мастики: замість закономірного етноніма данці, що виводиться (як і в більшості слов'янських мов) безпосе­редньо від назви Данія (пор. норвежці, норвежець, норвеж­ка, норвезький від Норвегія), в роки прискореного набли­ження української мови до російської запанувала непри­родна форма датчани (датчанин, датчанка, датський), запозичена з російської мови, де її походження не цілком з'ясоване. Вигнані колись з усіх сфер життя слова данець, данка, данський поволі повертаються на сторінки лінгвіс­тичних праць. Їх уже знову зафіксував «Орфографічний словник української мови» (К., 1975. С. 164—165). Варто повернути ці слова й на сторінки газет і журналів, у радіо-й телепередачі, в художні та наукові твори.

Дивний і дивовижний

Важко здивувати когось знанням мов. Багато людей володіє, крім рідної, ще однією, двома, трьома та більшою кількістю чужих мов. Як правило, це буває в країнах чи регіонах, де поруч живуть люди різних національностей (Закарпаття, Кавказ, Поволжя). Є поліглоти (у перекладі з грецької це слово означає «багатомовці»), що знають кілька десятків мов і більше. Проте знання мови — понят­тя досить відносне. Навіть рідну мову треба вивчати ціле життя, бо навчитися спілкуватися якоюсь мовою ще не означає опанувати все її багатство. Показником доскона­лого володіння мовою є вміння орієнтуватися в її лексичних тонкощах.

В одній із газет мене привабив заголовок «Дивні знан­ня». Можна було подумати, що тут ідеться про щось кумедне, оскільки в сучасній українській літературній мові дивний мас значення «кумедний, незрозумілий своїми якостями або вчинками», те саме, що російське странный. Але в матеріалі розповідалося про догонів — невелике африканське плем'я, в давніх переказах якого вчені вия­вили новітні наукові відомості про Сиріус та інші космічні об'єкти. Тож ішлося про незвичайні, гідні захоплення, тобто не дивні, а дивовижні знання. Пор.: «І ось тут саме сталось щось дивне, незрозуміле. Наче камінь зірвався з гори» (М. Коцюбинський); «Як я різьбив ті риси дивовижнії Було натхнення, схоже на екстаз» (Л. Костенко).

Дощовий і дощовитий

Мовці не завжди чітко розрізняють функції прикмет­ників дощовий і дощовитий. Дощовий є відносним прикмет­ником до слова дощ, російський відповідник його — дождевой. Напр.: «Потроху западає тиша, тільки шумить і вирує в яру дощовий потік» (Ю. Яновський). Дощовитий (російський відповідник дождливый) означає «багатий на дощі»: «Літо цього року було дощовите» (М. Стельмах). Тож закономірні словосполучення: дощова вода, дощові краплини, дощові хмари, але дощовитий день, дощовита осінь, дощовита погода.

Духівництво і духовенство

Із двох слів духівництво й духовенство більше відповідає фонетико-граматичній будові нашої мови духівництво, про що свідчить, зокрема, і його словотворче гніздо, до якого належать духівник (священик, якому хтось постійно спові­дується), духівниця (заповіт про спадщину). Духовенство такого гнізда не має. Напр.: «Об'єктом особливої ненависті більшовицького режиму було патріотично налаштоване українське духівництво» (газ.); «Та як ти міг подумати, проклятий, Що я, чернець і княжий духівник, З тобою буду чаші вихиляти?» (І. Кочерга); «Піклуючись за майбутню господарську долю синів, рідний батько перед самісінькою копанкою словесну духівницю дав» (О. Ковінька).