- •1.Первіснобщинний лад на території України. «Неолітична революція»
- •2. Становлення класового суспільства і перші держави на території України(10ст.До.Н.Е.-3ст.Н.Е.)
- •4. Соціально-економічний та суспільно-політичний устрій русі в 10-на поч.12ст
- •5. Феодальна роздробленість на Русі у 12-13ст.Князівства Південно-Західної Русі.
- •6. Давньоруська держава в міжнародних відносинах 10-13ст
- •7. Галицько-Волинське князівство у XIII - першій половині XIV ст.
- •8.Українські землі у складі Великого Князівства Литовського в сер.14-перш.Пол.15ст.
- •9.Експансія польських феодалів на українські землі. Люблінська унія
- •10. Виникнення українського козацтва. Запорізька січ. Реєстрове козацтво.
- •11.Боротьба українського народу проти соціального, національного та релігійного гноблення напри.16-сер.17ст.
- •12. Визвольна війна під проводом б. Хмельницького середини XVII ст. Та її наслідки
- •13.Політичні події на українських землях у др..Пол.17ст. «Руїна»
- •14.Внутрышня та зовнішня політика гетьмана і.Мазепи
- •15.Ліквідація автономного устрою гетьманщини, слобожанщини а запорізької січі у 18ст.
- •16.Правобережна та Західна Україна напри.17-18ст. Гайдамацький рух
- •17.Інкорпорція українських земель Російською та Австрійською імперіями у 18-на поч.19ст.
- •18. Наддніпрянська Україні в умовах кризи кріпосницької системи(перш.Пол.19ст.)
- •19. Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст.
- •20.Реформи 60-70-х рр.19ст. Та особливості розвитку Наддніпрянщини у пореформений період та на поч.20ст.
- •21. Революційні та національні рухи Наддніпрянській Україні в 60-90-х рр.19ст.
- •22. Піднесення національно - визвольного руху на західноукраїнських землях у другій половині хіх - на початку хх ст.
- •23.Суспільно-політичний розвиток Наддніпрянської України наприкінці хіх-на поч.Хх ст.
- •24. Україна в Першій світовій війні
- •25.Центральна рада та її діяльність. Боротьба Центральної ради та більшовиків за владу в Україні
- •26.Становище української держави в умовах гетьманату
- •27. Західноукраїнські землі у 1918 - 1919 рр. Зунр
- •28.Внутрішня та зовнішня політика Директорії
- •29. Утвердження радянської влади в україні у 1918-1920рр. Воєнний комунізм
- •30. Соціально-економічний розвиток усрр в 20-х рр. Створення срср. Політика українізації
- •31. Соціально-економічний розвиток усрр в умовах нової економічної політики
- •32.Протиріччя соціально-економічного розвитку урср наприк.20-х-30-ті рр.. Великий перелом
- •33.Суспільно-політичне життя в урср в 30-х рр. Сталінський режим
- •34. Західноукраїнські землі в 20-30-х рр.
- •35.Початок Другої світової війни. Зміни в становищі західноукраїнських земель.
- •36. Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація німецько-фашистськими військами території України. Окупаційний режим.
- •37.Нацистський окупаційний режим в Україні. Рух Опору.
- •38. Визволення території україни у 1943-1944
- •39. Протиріччя соціально-економічного розвитку урср у другій половині 40-х - середині 80-х рр.
- •41. Суспільно-політичне становище урср в середині 60-х - 80-х рр. Дисидентський рух.
- •43. Основні тенденції соціально-економічного розвитку України наприкінці хх-на початку ххі ст.
- •44. Особливості суспільно-політичного розвитку України у 1991 - 2004 роках. Розбудова держави.
13.Політичні події на українських землях у др..Пол.17ст. «Руїна»
1. Причини "Руїни".
2. І. Виговський. Гадяцька угода.
3. Розкол України на Правобережну і Лівобережну.
4. Гетьманування П. Дорошенка. Спроба об'єднання українських земель.
5. Завершення "Руїни"
Поняттям "Руїна" історіографія позначає трагічний період в історії України, пов'язаний з третьою чвертю XV11 ст. "Руїна" об'єднує поняття громадянської війни та іноземної інтервенції в Україну з боку Росії, Польщі, Туреччини.
Смерть Б. Хмельницького ослабила підвалини української держави. Цим скористалася Росія, щоб посилити наступ на вольності українського народу, почастішали вторгнення в Україну польських військ, турків, кримських татар. Соціальні протиріччя та боротьба старшинських угруповань за владу загострились і переросли у справжню громадянську війну. Усе це вело до великих людських жертв, руйнування міст і сіл, запустіння цілих районів.
Козацька старшина, дбаючи насамперед про станові інтереси, прагнула загарбати землю селян і рядових козаків, перетворити їх на своїх кріпаків. У боротьбі за владу і багатства представники різних старшинських угруповань не гребували будь-якими засобам і, що особливо небезпечно для долі України, намагалися опертися на збройні сили інших держав. У зв'язку з цим українські гетьмани-нерідко перетворювалися на справжніх маріонеток Росії, Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
Після смерті Б. Хмельницького гетьманом України обрали його сподвижника писаря Івана Виговського (1657—1659 pp.). Тим самим було перекреслено волю Хмельницького про передачу влади сину Юрію Хмельницькому. На відміну від свого попередника, який намагався утримати в Україні соціальну рівновагу, Виговський повністю став на бік старшини та шляхти і взяв курс на закріпачення селян. Це викликало вибух невдоволення низів. Народні повстання охопили Лівобережжя та Запорожжя. Повстання очолив полтавський полковник М. Пушкар і запорозький кошовий Я. Барабаш. Останніх підтримала Москва розраховуючи тим самим ослабити владу гетьмана і сильніше прив'язати Україну до Росії. У червні 1658 р. І. Виговський за допомогою Кримської орди розгромив загони повстанців під Полтавою. Місто було спалено татарам дозволено брати ясир. У бою загинув М. Пушкар, а Я. Барабаш потрапив у полон і був страчений. Ці події коштували Україні 50 тис. жертв.
Прагнучи остаточно досягти незалежності від Росії, І. Виговський у вересні 1658 р. уклав Гадяцький договір з польським урядом про входження України до складу Польщі як рівноправного члена федеративної держави (Великого Князівства Руського). Опираючись на польську допомогу, Виговський у 1658—1659 pp. досить успішно вів бойові дії з російськими військами. У битві під Конотопом (28—29 червня 1659 р.) його полки вщент розгромили росіян, які втратили 30 тисяч вбитими. Та невдоволена пропольською політикою Виговського, частина старшини на чолі з полковником І. Богуном і запорозьким кошовим отаманом І. Сірком виступила проти гетьмана. Повстанці діяли спільно з російськими військами. Виговський зазнав поразки і втік до Польщі (де і загинув у 1664 p.).
Після падіння І. Виговського гетьманом проголосили сина Б. Хмельницького Юрія (1659-1663 pp.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках різних старшинських угруповань. Користуючись цим, російські і польські війська, татарські орди безперешкодно грабували Україну. Внаслідок цього в 1663 р. Хмельницький втратив гетьманську булаву, а українські землі фактично розкололись на дві частини — на Лівобережжі наказним гетьманом став Я. Сомко, а на Правобережжі старшина обрала гетьманом П. Тетерю, де той правив до 1665 p., стоячи на пропольських позиціях.
Правління Сомка теж виявилось короткочасним. У червні 1663 р. Іван Брюховецький за допомогою демагогічних лозунгів (обіцянки обмежити старшинське землеволодіння та поліпшити становище козаків і селян), опираючись на підтримку запорожців, селян і міщан, на чорній Раді у Ніжині був обраний гетьманом Лівобережної України. Своїх обіцянок гетьман не виконав, а його промосковська орієнтація викликала невдоволення козаків, які в 1668 р. вбили Брюховецького .
Гетьманом правобережної України в 1665 р. став видатний політичний і військовий діяч Петро Дорошенко. Стратегічною метою його внутрішньої і зовнішньої політики було об'єднання Лівобережжя і Правобережжя в соборній Українській державі. Після підписання між Москвою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667 р., за умовами якого Росії відійшла Лівобережна, а Польщі — правобережна Україна, Дорошенко уклав союз з Туреччиною. Здійснивши ряд успішних бойових операцій проти Польщі на чолі об'єднаного українсько-турецького війська, П. Дорошенко змусив польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і розпочав боротьбу за Лівобережжя. У 1668 р. після смерті Брюховецького під тиском сусідніх держав, невдоволених посиленням гетьманської влади, змушений був повернутися на Правобережжя. У 1669 р. Дорошенко уклав угоду про перехід України під владу Туреччини на правах автономії. Проте народ не підтримав цей вчинок гетьмана. 1676 р. Дорошенко зрікся гетьманства і був переселений в Московщину.
На Лівобережній Україні гетьманом у 1668 р. став Дем'ян Многогрішний. Спершу він підтримував П. Дорошенка, а потім став орієнтуватися на Москву. У 1669 р. він підписав так звані Глухівські статті, які серйозно обмежили автономні права України. Зокрема, Гетьманщина втрачала право на безпосередні дипломатичні зв'язки з іншими державами. У 1672 р. Многогрішного за намовою старшини звинуватили у державній зраді і відправили на заслання до Сибіру. Наступне п'ятнадцятиріччя (1672—1687 pp.) на Лівобережній Україні гетьманував Іван Самойлович, який успішно боровся з турецько-татарськими навалами. Як і його попередник, закінчив свої дні в сибірському засланні.
Таким чином, внаслідок Руїни Україна зазнала незліченних людських втрат, виявилась розколотою на дві частини, втратила чимало здобутків доби Б. Хмельницького. Окремі дипломатичні і воєнні успіхи (за Виговського і Дорошенка) не були розвинуті через внутрішні чвари.