1.Юридична наукова дисципліна - це система наукових, соціально-значимих знань, вид наукової діяльності, особливості яких визначаються предметом і методологією проведених досліджень, а також головним призначенням і формами використання отриманих наукових результатів.

Юридична наука-це система соціально-значимих знань про державно-правові явища(закономірності.

Об»єкт-що досліджується- державно-правові явища(держава,право, злочин)

Предмет-що ми маєм на меті встановити- сутнісні властивості держ.-пр.явищ

Всі юридичні дисципліни є різноманітними формами відбиття, конкретизації, переломлення єдиного предмета юриспруденції - права і держави, дослідження яких здійснюється на основі загальної методології, а результати наукових досліджень мають загальне призначення - пояснення, опис і зміну системи юридичних знань, державної і правовий систем суспільства. Тому кожна юридична дисципліна - це окремий, відносно самостійний елемент структури єдиної юридичної науки, тобто предмет, методологія, наукові результати якої є частиною загального предмета, методології юриспруденції, системи юридичних знань.

Властива юридичній науці структура - це форма (порядок) будови, організації і функціонування юридичного теоретичного знання у вигляді окремих наукових дисциплін у рамках єдиної юридичної науки.

Існують різноманітні класифікації юридичних дисциплін. Звичайно в системі юридичної науки прийнято виділяти такі групи (види) юридичних наукових дисциплін: юридичні науки теоретичного й історичного профілю (теорія права і держави, історія політичних і правових вчень, загальна історія права і держави, історія права і держави України, філософія права, соціологія права й ін.);¨ галузеві або нормативні юридичні науки (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, цивільно-процесуальне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право, трудове право, сімейне право, підприємницьке право, екологічне право, міжнародне право й ін.);¨ спеціальні або прикладні юридичні науки (правова статистика, криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, оперативно-пошукова діяльність і ін.).

Прикладом іншої побудови класифікації юридичних наукових дисциплін є перелік наукових спеціальностей за якими проводиться підготовка науково-педагогічних кадрів. Зокрема, їх класифікація здійснюється за такими групами юридичних наукових дисциплін:

¨ теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень (12.00.01);

¨ конституційне право (12.00.02);

¨ цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право (12.00.03);і т.д.

Іншою може бути класифікація юридичних дисциплін за критерієм єдності і відмінностей внутрішнього-зовнішнього:¨ юридичні дисципліни внутрішнього або національного права (історія держави і права України, конституційне право України, кримінальне право України і т.д.);¨ юридичні дисципліни іноземного права (історія держави і права закордонних країн, конституційне право закордонних країн, адміністративне право закордонних країн і т.д.);¨ юридичні дисципліни порівняльного права (порівняльне конституційне право, порівняльне адміністративне право, порівняльне трудове право і т.д.);¨ юридичні дисципліни міжнародного права, міждержавних об'єднань (міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, право Європейської Союзу, право СНД і т.д.).

Тому структура юридичної науки не може бути обмежена тільки виділенням груп або видів юридичних дисциплін, вона має більш складний характер, обумовлений:

¨ об'єктними (онтологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що обумовлюються зв'язками предметів цих дисциплін, а відповідно об'єктивними зв'язками об'єкта юридичної науки -держави і права як соціальних явищ — це об'єктивна основа створення міждисциплінарних комплексів, що предметом дослідження мають визначену державну або правову проблему;

¨ пізнавальними (гносеологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що засновуються на спільності парадигм, методологічних підходів, методів; відповідно об'єднання або поділ дисциплін здійснюється по якісній однорідності отриманих наукових знань, їх місцю в системі юридичних знань;

¨ прагматичними (аксіологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що грунтуються на спільності сфер використання отриманих наукових знань (наукова діяльність, державне ібудівництво, правотворчість, правовикористання і т.д.).

Виходячи з цього, можна відзначити, що місце, становище, роль і значення кожної юридичної наукової дисципліни визначаються її предметними, методологічними і прагматичними особливостями і спільністю зв'язків з іншими дисциплінами.

2. Методологія (від грецьк. methodos — шлях дослідження чи пізнання; logos — вчення) — це, по-перше — систематизована сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання істинного знання або побудова наукової теорії та її логічного обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. По-друге — це галузь теоретичних знань, уявлень про сутність, форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів і процедур у процесі наукового пізнання та практичної діяльності.

Методологія будь-якої науки —це сукупність прийомів дослідження, що застосовується в будь-якій науці відповідно до специфіки об»єкта пізнання. Основним об'єктом вивчення методології є метод, його сутність і сфера функціонування, структура, взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію та відповідність характеру досліджуваного об'єкта і його зв'язок з пізнавальною метою чи цілями практичної діяльності.

Методологія ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність у метод подальшого пізнання цієї реальності, виявити ефективність і межі його продуктивного застосування. Важливим і принциповим для методології є обґрунтування положення про метод як систему, його складність і багатогранність змісту, що включає в себе знання різноякісних характеристик і множинність рівнів — від принципів філософського значення до безпосередніх наукових знань про конкретний об'єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного й практичного функціонування.

Завданням методології було і є дослідження пізнавальної діяльності, що здійснюється у різних галузях науки, виявляє загальні закономірності функціонування й розвитку наукового мислення, розробляє загальнонаукові методи пізнання.

Методологія правознавства-це система методів та засобів наукового дослідження а також методика їх використання при вивченні державно-правових явищ.

До складу методології входять:

-філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об’єктивних соціальних, у тому числі державно-правових закономірностей та можливості пізнання);

-загальнонаукові методи, такі, що використовуються в усіх або більшості наук (структурний, функціональний, формальнологічний та інші);

-спеціальні методи, такі, котрі прийняті для дослідження предмета лише однієї науки (спеціально-юридичний).

Усі названі групи методів необхідні для проведення повноцінного всебічного, завершеного державно-правового дослідження.

Під методом науки слід розуміти найбільш загальний підхід до дослідження тих явищ, що становлять його об’єкт і предмет. Метод теорії держави і права полягає в застосуванні для їх дослідження сукупності загальних засобів, прийомів і принципів, за допомогою яких можна досягнути бажаних наукових результатів. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, за допомогою яких принципів відбувається це визначення.

Метод дослідження відрізняється від методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання, систематизації та узагальнення наукового матеріалу (складання плану дослідження, юридичної практики, їх конспектування і фіксації, запису на дискетах).Методи дослідження, що застосовуються загальною теорією держави і права, є досить різноманітними і залежать від загальнофілософських позицій, з яких ведеться дослідження.

Традиційно в структурі методології юриспруденції виділяються такі взаємозалежні між собою головні складові:

¨ обумовлений предметом юридичної науки і пристосований до нього арсенал пізнавальних засобів — сукупність теоретичних принципів, підходів, наукових методів пізнання державно-правових явищ;

¨ відповідним чином сформульовані теоретичні положення юридичної науки (апарат категорій і понять, положення про особливості, структуру і типологію юридичного знання і т.п.);

¨ процедури, методики і техніка пізнавальної діяльності.

Проте, можливі й інші класифікації складової методології юриспруденції,

Лекція: Структурні частини(елементи) методології правознавства:

1.Концептуальний підхід-це вихідні засади , що визначають стратегію дослідження.

парадигми - сукупності загальновизнаних на даному етапі розвитку науки взаємозалежних наукових досягнень, наукових теорій і відповідних їм правил, стандартів, методів наукових досліджень;-система світоглядних принципів відображення дер-пр.явищ, що визначають логіку організації знань в певну систему.

Факти- дані, знання про об’єкт чи явище, достовірність якого доведена.

Категорії:- відображають певне поняття в усій сукупності предметів. або -найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві зв’язки реальності.

Аксіоми-положення, які приймаються до уваги без логічного доведення.

Постулати- твердження, які приймаються в межах певної наукової теорії за правдиве(істинне) які відіграють роль аксіоми

Поняття- відображ. явище, шляхом виявлення закономірностей формування визначення самого поняття, або –думки, в яких узагальнюються і виділяються предмети певного роду по певним загальним ознакам.

Положення- сформульовані думки, які викладені у формі наукового твердження.

Судження- думки, які виражені у виді попередньої пропозиції, які можуть бути правдивими або ні.

Закони-необхідні, стійкі, відносини, які повторяються між явищами в природі та суспільстві.

тип наукового мислення — сукупність взаємозалежних і взаємообумовлених наукових ідей, принципів, форм відбиття і пізнання дійсності, її істотних зв'язків і відношень, напрямків розвитку;

процедури - системи конкретизованих, формалізованих принципів наукового дослідження, сукупність дослідницьких методик, техніки і методів збору й опрацювання даних

2.Вчення про метод. Метод-це є прийоми, спосіб пізнання. Спосіб пізнання-це система прийомів дослідження і його слід відрізняти від засобу-це інструмент, знаряддя дослідження

3.Методи та засоби дослідження-це способи пізнання держ.пр.явищ, що складаються із системи прийомів, за допомогою яких виявляються закономірності їх винекнення, функціонування та розвитку.При цьому, особливості об”єкта визначає, зумовлює коло прийомів у межах методу, а предмет визначає частку прийомів пізнання.

Засоби -

Класифікація методу :-філософські, загально-наукові, спеціально-юридичні, неюридичні.

4. Методика дослідження- це сукупність взаємопов»язаних етапів, стадій, правил найбільш доцільного застосування наукових методів та засобів пізнання правових явищ з метою виявлення відповідних властивостей цих явищ, їх групування, класифікація

Лекція:4 основні етапи:

1. Підготовка програми дослідження-фіксує мету та завдання на підставі об»акта та предмета дослідження, які дії повинні вчинити , який метод будемо застосовувати

2. етап емпіричного пізнання - збір та аналіз фактів, вибірка документів.

3. теоретичний етап- провести аналіз, виявити властивості, сформувати ознаки(на підставі етапу№3)

4. підготовка пропозицій та рекомендацій щодо впровадження результатів аналізу-висновки про результати проведеного дослідження і пропозиції рекомендації впровадження у юридичну практику.