10. Функціональний напрям сучасної лінгвістики.

Функціональна лінгвістика, або функціоналізм, — сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування.

Виникнення функціональної лінгвістики датують червнем 1976 p., коли було створено Міжнародне това­риство функціональної лінгвістики у Франції, куди ввійшли такі вчені, як А. Мартіне, М. Мамудян, Ж. Мунен, Е. Бюйсанс, Дж. Харві та ін. Функціоналізм сформувався як альтернатива дескриптивізму Л. Блумфільда і глосематиці Л. Єльмслева. Основний принцип функціональної лінгвістики — розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження (цільове призначення мови).

За останні два-три десятиріччя з'явилося чимало функціональних описів багатьох мов на всіх їхніх рівнях, у тому числі і в Україні.

У функціональній граматиці об'єктом дослідження є функції морфологічних і синтаксичних, рідше лек­сичних, одиниць. Таке дослідження може проводитися у двох напрямках — від функцій до засобів їх реалізації і від засобів до їх функцій. Перший підхід є основним, бо практично людина під час комунікації відшукує, як саме виразити певну думку, та й у навчанні іноземної мови головним є питання, яким чином нею можна передати певний зміст. Проте й другий підхід має вагоме значення, особливо коли застосовується сукупно з першим. Помітним набутком функціональної лінгвістики є введена в науковий обіг О. В. Бондарком теорія функ­ціонально-семантичного поля як системи різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту (аспектуальність, модальність, стан, персональність, посесивність, міра, локативність, темпоральність тощо). Так, наприклад, модальність може виражатися синтаксично, морфологічно і лексично.

Функціонально-семантичне поле має центр і периферію. Центром є одиниця, яка найбільшою мірою спеціалізується на вираженні певної семантичної категорії. Є моноцентричні і поліцентричні поля. Моноцентричні поля ґрунтуються на граматичній категорії (поля аспектуальності, темпоральності, модальності, персональності), а поліцентричні поля — на сукупності різних мовних засобів, які не створюють єдиної гомогенної системи форм, вони є слабоцентровані (поля локальності, посесивності, якості, кількості, суб'єктності, причини, умови та ін.).

Функціонально-семантичні поля різних мов, в основі яких лежить одна й та сама семантична категорія, можуть мати неоднакову структуру.Бондарко вважає, що дослідження функціонально-семантичних полів різних мов є одним із найважливіших завдань функціональної лінгвістики.

11. Сучасна теорія тексту.

Сучасна теорія тексту є тією перспективною галуззю філологічних досліджень, яка прагне об'єднати всі знання про текст, вивести наукові пошуки у сфері лінгвістики на якісно новий рівень. Спочатку вчені досліджували мову, розглядаючи звук, слово, словосполучення та речення. Але ж вивчення тексту допомагає пізнати особливості функціонування мовних одиниць у просторі більшому, ніж речення. Стрімкий розвиток мовознавчого напряму досліджень в останні роки сприяв переходу до вивчення мови на рівні тексту. Той інтерес до тексту, який спостерігається нині, можна пояснити прагненням осмислити роль цієї мовної одиниці в здійсненні мовної комунікації у різних сферах людської діяльності. Різноманітність підходів до тексту дає не тільки неосяжний простір для досліджень, а й нові складнощі при оцінюванні особливостей тексту як матеріальної форми твору. Одна з них - пошук точного критерію для інтерпретації того чи того елемента тексту у відповідному ключі - як символа або як знака, міфологічного підтексту тощо, а також для інтепретації тексту як системи цих елементів. Складається враження нескінченної множини можливостей тлумачення будь-якого тексту. Водночас серед такої неосяжної різноманітності привертають увагу дві виразні тенденції:

1. прагнення розшифрувати текст, знайти в ньому прихований зміст;

2. зворотна попередня оцінка тексту як ілюстрації якогось вищого принципу, ідеї або проблеми.

Попри діаметральну протилежність цих способів тлумачення тексту, їх об'єднує наявність бінарності (текст/нетекст). Причому щоразу сам текст з'являється як щось вторинне. Незалежно від того, шукаємо ми в ньому символ, чи міф, чи культурно-історичну проблематику, чи класичну взаємодію форми і змісту, ми все одно шукаємо щось, крім самого тексту. Щоб визначити роль інтерпретації у вивченні тексту із суто теоретичною або практичною, прикладною, метою, слід розглянути деякі властивості тексту крізь призму властивостей людського сприйняття текстовової інформації.

Будь-якому текстові притаманні особливості мови, а саме — здатність слів називати, позначати й описувати явища дійсності.