6. Міжнародна трудова міграція
Загальна характеристика населення і трудових ресурсів світу
При аналізі і плануванні трудових ресурсів використовуються такі поняття, як «населення», «трудові ресурси», «економічно активне населення» (зайняте і незайняте у виробництві), «непрацездатне населення».
Під трудовими ресурсами мають на увазі частину населення, що досягла необхідного фізичного розвитку, розумових здібностей і знань для роботи в народному господарстві.
У поняття «людський капітал» включається найбільш підготовлена до участі в сучасному виробництві частина трудових ресурсів.
Масштаби трудових ресурсів характеризують потенційну масу живої праці, або «запас» робочої сили, яким володіє суспільство для задоволення своїх потреб.
Економічно активне населення – це частина працездатного населення, зайнята суспільно-корисною працею, що дає їй дохід, необхідний для відтворення самої себе (наймані робітники, власники підприємств, члени родин, що допомагають підприємцям).
Частка економічно активного населення залежить від частки працездатних у всьому населенні, а також від ступеня зайнятості окремих вікових груп. Термін «економічно активне населення» використовується в міжнародній системі понять, але в багатьох країнах він статистично чітко не визначений. Іноді його ототожнюють з поняттями «робоча сила» і «трудові ресурси», що трохи ускладнює аналіз статистичних даних цих понять.
Статистика промислово розвинутих країн включає в категорію економічно активного населення громадян з 15 років (більш 45% населення), у країнах, що розвиваються, – з 12 – 14 років (у середньому менш 40% населення), а в деяких африканських країнах – навіть з 6 років.
Основними факторами, що впливають на розміщення населення, є:
природні умови територій;
наявність багатих і різноманітних природних ресурсів;
рівень економічного розвитку територій;
умови для розвитку транспорту і товарообміну;
історія освоєння і заселення територій.
Розміщення населення по території Земної кулі вкрай нерівномірне. На 10% суші проживає 82% населення, причому велика частина проживає в приморських районах, уздовж великих рік, залізниць і автомагістралей. Середня щільність населення Землі – 42 жителі на 1 км2 (Європа – 70 чол. на 1 км2, Азія – більш 125, Америка – 18, Африка – 24, Австралія й Океанія – 4).
Під відтворенням (природним рухом) населення розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту, що забезпечують безперервне поновлення і зміну людських поколінь.
Найважливішими факторами, що впливають на природний рух населення, є:
соціально-економічні умови життя населення;
військово-політичні фактори;
природні умови;
релігійні й етнічні особливості;
екологічні фактори й ін.
Показники природного руху населення:
Коефіцієнт смертності.
Коефіцієнт народжуваності.
Коефіцієнт природного руху, що дорівнює різниці коефіцієнтів народжуваності і смертності.
Коефіцієнт щорічного приросту:
Рr
Рк = ––––– 100% ,
Рm
де Pr – приріст населення протягом року;
Pm – середня чисельність населення протягом року.
Показник очікуваної тривалості життя при народженні.
Усі країни світу за тривалістю життя можна розділити на 3 групи:
з високою тривалістю життя (не менш 70 років). Це в основному країни з розвинутою економікою, високими показниками ВВП на душу населення. До них відносяться: Японія (середня тривалість життя 80 років, у тому числі жінки – 83 роки), Швеція і Швейцарія (78 років), Нідерланди, Норвегія, Франція, Австралія (77 років), США, Канада, Австрія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Фінляндія (75 – 76 років).
із середньою тривалістю життя (55 – 70 років). У числі таких країн Росія і більшість республік СНД, Китай, Польща, Індія, Мексика, Бразилія й ін.
з низькими показниками тривалості життя (нижче 55 років). Це більшість країн Африки, Південної і Південно-Східної Азії.
У 2000 році все населення землі вже досягло 6,2 млрд. чол., у тому числі економічно активне населення сконцентроване переважно в країнах «третього світу» (близько 1,9 млрд. чол.), а в індустріально розвинутих країнах у результаті старіння населення ця частина продовжує скорочуватися. У 2015 р. чисельність населення досягне 7,3 - 7,9 млрд. чол.
В останні десятиліття демографічна ситуація на Заході, а також у деяких країнах СНД (у тому числі і в Україні) характеризується тривожними тенденціями. У деяких країнах населення збільшується повільно або не збільшується взагалі. Ще одна тенденція – збільшення кількості «міні-родин», що складаються з одного чоловіка (Франція – один з лідерів). З індустріально розвинутих країн США – єдина країна, де населення стабільно збільшується, причому не тільки за рахунок природного приросту, а й у результаті припливу іммігрантів (близько 600 тис. чол. у рік). Найбільш високі темпи приросту населення (природного) спостерігаються в країнах «третього світу»
Основний приріст населення забезпечується країнами, що розвиваються, (в основному за рахунок Африки та Індії). У першій половині 50-х років вони забезпечили 79%, а в першій половині 90-х – 95% приросту світової чисельності населення. Ці процеси привели до перерозподілу населення між різними підсистемами світового господарства. У 1950 р. приблизно 2/3 населення проживало в країнах, що розвиваються, у 1990 р. – 77%, у 2025 р. очікується до 84%. Частка промислово розвитих країн скоротилася з 22 до 14,5%. Це підсилило диференціацію між розміщенням населення і продуктивних сил. На країни, що розвиваються, припадає майже 80% населення і тільки 20% ВСП.
До групи країн, що розвиваються, входять найбільші за населенням країни (понад 100 млн. чол.) – КНР, Індія, Індонезія, Бразилія, Пакистан, Бангладеш, Нігерія.
Звичайно для з'ясування впливу зростання населення на економічний розвиток порівнюють темпи зростання населення і ВВП на душу населення. Дані останніх десятиліть показують, що в основному підвищення рівня економічного розвитку співвідноситься з низьким коефіцієнтом відтворення населення і більш високою тривалістю життя.
На даний час співвідношення між зростанням ВВП і населенням виступає як вибір між більш високим рівнем життя й інвестиціями в людський капітал. Населення світу зростає швидко, але світовий продукт збільшується швидше і демонструє здатність світового співтовариства розвивати продуктивні сили. Зростання населення не є проблемою, якщо економічні і соціальні зміни відбуваються досить швидко, якщо забезпечується необхідний технічний прогрес. Але швидке зростання населення в останні десятиліття робить структурні зміни більш важкими, що в основному викликається бідністю. Це вимагає цілеспрямованої політики урядів і світового співтовариства щодо підвищення рівня економічного і соціального розвитку, ліквідації розривів між країнами, що розвиваються, і промислово розвинутими.
Якість робочої сили
Розвиток економіки будь-якої країни і світової економіки в цілому вирішальним чином залежить від трудових ресурсів. Немаловажну роль відіграє якість робочої сили, що виявляється у вигляді виразно розвинутих властивостей працівника, які відбивають здатність і готовність його до тієї або іншої конкретної діяльності.
Продуктивний потенціал робочої сили включає психологічні і фізичні якості працівника, його здоров'я, рівень загальної і фахової освіти, накопичений виробничий досвід, загальний культурний рівень розвитку, що залежить від усього комплексу життєвих умов. Ці характеристики багато в чому визначаються соціально-економічним рівнем розвитку підсистем світового господарства й окремих країн.
На якість робочої сили в ряді країн стали впливати недостатність забезпечення продовольством, а також інфекційні захворювання. За даними ВООЗ після початку XXI століття не менш 1/4 африканської робочої сили заражена на СНІД.
Одним з головних елементів якісних характеристик робочої сили виступає рівень загального розвитку і фахової освіти, тому що люди, а не машини є рушійною силою економічного зростання. Наприклад, останні 40 – 50 років ВВП США збільшувався щорічно в середньому на 3,2%, 16% цього зростання були досягнуті завдяки підвищенню освітнього рівня робочої сили, 34% – у результаті технічних нововведень та «ноу-хау» (що теж пов'язано з освітою) і тільки 12% визначалися зростанням витрат на устаткування.
Освіта підвищує продуктивність праці, що забезпечує зростання доходів. Як показали дослідження збільшення навчання робочої сили на 1 рік може привести до 3% збільшення ВВП.
Одержання загальної і фахової освіти неможливе без грамотності. На початку 90-х років у світі нараховувалося 948 млн. неграмотних (в 1970 р. – 890 млн.). 917 млн. припадає на країни «третього світу», що складає 1/3 усього дорослого населення. Більш 55% неграмотних припадає на Індію (50% населення) і Китай (21% населення). За рівнем неграмотності виділяються Південна Азія (63% жінок і 37% чоловіків) і Тропічна Африка (53% жінок і 33% чоловіків), а також арабські країни (56% і 32%). У Джібуті і Буркіна Фасо 80% населення неграмотне.
У промислово розвинутих країнах рівень грамотності високий, але і тут є 31,5 млн. неграмотних дорослих, в основному – в Південній Європі.