8. Міжнародні інвестиції. Міжнародний кредит

8.1. Сутність і форми міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу – це розміщення і функціонування капіталу за кордоном, насамперед, з метою його самозростання. Вкладаючи капітал за кордоном, інвестор здійснює закордонні інвестиції.

Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу:

I – етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII – початку XVIII ст. до кінця XIX ст.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково односторонній (з метрополій у колонії).

II – етап вивозу капіталу (з кінця XIX – початку XX ст. до середини XX ст.). В міру затверджування у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвинутими країнами, так і між промислово розвинутими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем.

III – етап міжнародної міграції капіталу (із середини 50 – 60-х років XX ст. дотепер). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвинуті країни, але і багато країн, що розвиваються, і колишні соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні за обсягами зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:

1. Інтернаціоналізація господарського життя.

2. Поява можливості більш вигідного пристосування капіталу за кордоном.

3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

4. Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину, матеріали, енергію, транспорт, напівфабрикати і т. д.

5. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.

6. Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.

7. Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

8. Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном.

При здійсненні експорту капіталу суб'єкти керуються економічною доцільністю, що полягає в:

одержанні додаткових прибутків;

установленні контролю над іншими об'єктами;

обході протекціоністських бар'єрів на шляху руху товарних потоків;

наближенні виробництва до нових ринків збуту;

одержанні доступу до новітніх технологій;

збереженні виробничих секретів шляхом створення закордонних філій;

економії на податкових платежах (наприклад, при створенні підприємства в ВЕЗ);

зниженні витрат на охорону навколишнього середовища.

Економічна доцільність імпорту капіталу полягає в:

можливості розвитку визначених нових і старих виробництв;

залученні додаткових валютних ресурсів;

розширенні науково-технічного потенціалу;

створенні додаткових робочих місць.

Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні боки цього процесу (рис. 8.1). Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за кордоном у наступних формах:

1. У формах приватного і державного капіталу в залежності від того, вивозиться він приватними чи державними організаціями і компаніями.

В И В І З К А П І Т А Л У

Приватного

Державного

Підприємницького

Позичкового

Прямі

іноземні

інвестиції

Портфельні

іноземні

інвестиції

Міжнародний кредит

Пільговий міжнародний кредит

Дар

Пр

Підприємницький дохід, контроль за діяльністю об’єкта, що інвестується

Дохід в грошовій формі, одержання високих прибутків, купівля

цінних паперів

Дохід в формі відсотка за кредит

Довгостроковий економічний

и політичний

інтерес

Ц І Л І

Рис 8.1. Схема основних форм вивозу капіталу

2. У грошовій і товарній формах. Наприклад, вивозом капіталу можуть бути машини й устаткування, патенти і ноу-хау, якщо вони вкладаються в статутний капітал створюваної за кордоном фірми, або можуть бути товарні кредити.

3. У короткостроковій (звичайно на термін до 1 року – банківські депозити і кошти на рахунках інших фінансових інститутів, короткострокові позики і кредити) і довгостроковій формах (прямі і портфельні інвестиції, довгострокові позики і кредити).

4. У позичковій і підприємницькій формах. Позичковий капітал приносить його власникові дохід в основному у вигляді відсотка по внесках, позиках і кредитах, а капітал у підприємницькій формі – переважно у вигляді прибутку.

Міжнародний кредит – позички в грошовій чи товарній формі, що надаються кредиторами однієї сторони позичальникові іншої сторони на визначених умовах.

Пільговий міжнародний кредит — міжнародний кредит, що надається на пільгових умовах:

а) на тривалий термін;

б) за заниженими ставками у відсотках;

в) за безпроцентним кредитом.

Дар – це субсидування суб'єкта світового господарства без попередніх умов з метою досягнення довгострокових економічних і політичних інтересів.

Підприємницький капітал включає прямі і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій, за визначенням МВФ, – особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні коштів і управлінському контролі над об'єктом, у який інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають, вони здійснюються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками, що розміщають кошти інвестора в найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів. Портфельні інвестиції зазвичай являють собою пакети акцій, на які припадає менш 10 – 20% власного капіталу фірми, а також облігації й інші цінні папери.

Однак реальної межі між прямими і портфельними інвестиціями немає, хоча в багатьох країнах вона формально визначена законодавчими актами.

Вивіз прямих інвестицій може здійснюватися або через створення за кордоном нової фірми (самостійно або з місцевим партнером), або через купівлю істотної частки у вже діючій за кордоном фірмі, або через повне поглинання цієї фірми. За кордоном усі ці фірми звичайно називаються закордонними філіями батьківських компаній (в Україні під філією мають на увазі те, що на Заході називають відділенням). Ці філії підрозділяють на відділення, дочірні й асоційовані компанії.

Відділення реєструється в закордонній країні, але має власний баланс у складі балансу своєї батьківської компанії, відповідає по зобов'язаннях батьківської компанії, цілком належить батьківській компанії і тому не є юридичною особою.

Дочірня компанія реєструється в закордонній країні як компанія з власним балансом, тобто є юридичною особою, але контроль над нею здійснює батьківська компанія, тому що вона має основну частку акцій (паїв) дочірньої компанії.

Асоційована компанія відрізняється від дочірньої тим, що знаходиться під більш слабким контролем батьківської фірми, якій належить істотна, але не основна частка акцій.

До різновиду дочірніх і асоційованих компаній можна віднести і більшість спільних компаній, що створюються на паях двома або декількома фірмами, зазвичай на короткий термін для виробництва якого-небудь продукту. Західні СП відрізняє від українських вузький асортимент продукції, короткий термін існування і необов'язкова іноземна участь.

До закордонних філій іноді відносять і такі фірми, у яких батьківській компанії не належить ні однієї акції, і керування здійснюється через ліцензійні угоди.

Закордонні представництва (агентства, контори, бюро), організовані фірмами за кордоном, традиційно не включають до прямих (і взагалі до закордонних) інвестицій, хоча вони володіють і керують власністю за кордоном.

Здійснюючи прямі інвестиції за кордоном, компанії керуються переважно одним з наступних мотивів.

1. Основним мотивом є прагнення до найбільш вигідного вкладення капіталу, що досягається виробництвом товарів і послуг на місці.

2. Значна частина прямих інвестицій здійснюється з техніко-еконо­мі­чних причин і націлена на створення за кордоном власної інфраструктури сучасних зовнішньоекономічних зв'язків (складів, баз переробки, транспортних підприємств, банків, страхових компаній та ін.), тобто товаро- і послугопровідної мережі, переважно для збуту товарів і послуг, зроблених у країні-експортері.

3. Частина інвестицій вивозиться в рамках так званого відпливу капіталу, особливо це характерно для країн з нестабільним економічним, соціальним і політичним життям, з високими податками й інфляцією, твердими обмеженнями на господарську діяльність, а також з високим рівнем злочинності. Цей мотив є в даний час провідним для більшості нових компаній з українським капіталом за кордоном.

Активність участі країни у світовому ринку інвестицій і готовність інвесторів до експорту капіталу в яку-небудь країну залежить від інвестиційного клімату в країні, що імпортує капітал.

Інвестиційний клімат являє собою сукупність економічних, політичних, юридичних і соціальних факторів, що визначають ступінь ризику іноземних капіталовкладень і можливість їхнього ефективного використання в країні. Інвестиційний клімат є комплексним поняттям і включає ряд параметрів: національне законодавство, економічні умови (спад, підйом, стагнація), митний режим, валютну політику, темпи економічного зростання, темпи інфляції, стабільність валютного курсу, рівень зовнішньої заборгованості і т. д.

8.2. Масштаби руху міжнародних інвестицій, їх розподіл

у сучасному світовому господарстві

Величина функціонуючого за кордоном іноземного капіталу величезна. Щорічно міжнародний рух капіталу оцінюється приблизно 0,7 – 1,2 трлн. дол., у тому числі прямих інвестицій – близько 0,13 – 0,24 трлн. дол., портфельних – 0,12 – 0,67 трлн. дол. Тільки обсяг накопичених у світі прямих інвестицій складає близько 3 трлн. дол.. Таким чином, картина сучасного міжнародного економічного життя створюється насамперед тими компаніями, що не тільки активно торгують із закордонними країнами, але й активно інвестують в них. Це надійний спосіб проникнення і розширення присутності цих компаній на зовнішньому ринку. Компанії США і Японії реалізують у такий спосіб відповідно мінімум половину і чверть усієї продаваної ними за кордоном продукції.

Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах:

1. Динаміка експорту капіталу традиційно випереджає динаміку експорту товарів (в останні роки більш ніж у 2 рази).

2. У загальному обсязі вивозу капіталу підвищується роль і частка вивозу державного капіталу (близько 25%). Серед загального обсягу експортованого капіталу в країни, що розвиваються, 90% є державним капіталом, а в країни Східної Європи і СНД – 35% (при цьому у вигляді пільгових кредитів – 35%, безпроцентних кредитів – 65%).

3. Більш 50% мігруючого капіталу у світовому господарстві належить приватним суб'єктам (корпораціям, ТНК, банкам, інвестиційним, пенсійним, страховим фондам і ін.). В останні десятиліття відзначається тенденція до скорочення частки банків з 50 до 25% і одночасне зростання частки капіталів ТНК. Зростають обсяги приватного капіталу, що мігрує між промислово розвинутими країнами (близько 75%)

4. Збільшення частки прямих інвестицій у загальному обсязі приватного і державного капіталів (у 90-их роках близько 33%).

5. Частка портфельних інвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій – 35 – 40%.

6. Частка міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій у міжнародній міграції капіталів складає близько 12% і має найбільш швидкі темпи зростання.

7. Зростає число інтернаціональних злиттів і придбань фірм (близько 79% сукупного обсягу прямих закордонних інвестицій).

8. Відзначається зрушення в галузевій структурі іноземних інвестицій від обробної промисловості і торгівлі до інвестицій у наукомісткі галузі і сферу послуг (більш 55%).

9. Створюється система міжнародного регулювання закордонним інвестуванням. Країни-члени ОЕСР у 1979 р. прийняли Декларацію про міжнародні капіталовкладення і багатонаціональні підприємства, де рекомендується надавати інвесторам режим «не менш сприятливий, ніж той, котрий надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам». У 1992 р. Група Світового банку розробила Рекомендації з режиму для іноземних прямих інвестицій, де головною умовою сприятливого інвестиційного клімату названий однаковий режим для інвесторів в однакових обставинах в умовах вільної конкуренції. У 1994 р. членами Організації Тихоокеанського Співробітництва прийнятий Добровільний кодекс прямих іноземних інвестицій, а ООН прийнятий Міжнародний кодекс поводження ТНК і т.

10. Відбувається зміна географічних напрямків іноземних інвестицій:

переважає міграція підприємницького капіталу між промислово розвинутими країнами, особливо між країнами «тріади» (США, Японія, Західна Європа) і між країнами Західної Європи. Основні експортери капіталу – США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Швейцарія. Але промислово розвинуті країни є також головними імпортерами закордонних ресурсів (85-87% усього світового імпорту позикових коштів із зовнішніх фінансових ринків і близько 60% світового імпорту прямих закордонних інвестицій);

збільшується експорт підприємницького капіталу з промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються, але тільки в 18 нових індустріальних країн ПСА (57,1%) і Латинської Америки (34,4%).

збільшується обсяг іноземних інвестицій між країнами, що розвиваються;

спостерігається повільне зростання іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою.

За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) на розвинуті країни припадає близько 90% вивозу і близько 80% увозу світового щорічного обсягу прямих інвестицій. Таким чином, рух прямих інвестицій проходить насамперед між розвинутими країнами.

Після закінчення II світової війни закордонні інвестиції здійснювалися в основному підприємствами США. Поступово протягом 70-х і особливо 80-х рр. на зміну їм прийшли європейські, а потім і японські компанії. Японія з початку 80-х років стала найбільшим інвестором за кордоном, хоча сама вона приймає дуже мало іноземних інвестицій.

Більше половини потоку іноземних інвестицій Європи складають інвестиції усередині самої Європи. Країни "третього світу" в міру поліпшення політичного становища або міжнародних механізмів захисту від некомерційних ризиків знову стають привабливим місцем розміщення іноземних інвестицій. Значення країн, що розвиваються, з ринковою економікою і країн з перехідною економікою в міжнародному русі прямих інвестицій невелике, хоча і зростає. Так, країни, що розвиваються, за 1997 р. залучили 84 млрд. дол. і вивезли 33 млрд. дол. прямих інвестицій (у 1987 р. – 14 млрд. дол. і 3 млрд. дол.). Уся Східна Європа у тому самому році залучила тільки 6 млрд. дол. прямих інвестицій, хоча і це було помітне зростання. Особливо швидко зростає щорічний приплив прямих інвестицій у Китай – 4 млрд. дол. у 1991 р., 11 млрд. у 1992 р., 26 млрд. у 1993 р. і 35 млрд. у 1994 р., останні роки – більш 40 млрд. дол. у рік.

Основна частина прямих інвестицій розміщена в обробній промисловості. Падає частка вкладень у видобувну промисловість, зростає частка вкладень у сферу послуг, включаючи транспорт і торгівлю.