- •Кафедра правових і загальнонаукових дисциплін
- •Правознавство
- •Донецьк 2011
- •Ідентифікація навчальної дисципліни (модуля) «правознавство»
- •1. Дисципліна
- •Правознавство
- •2. Опис Змістовий модуль 1. Держава та право
- •3. Зв’язки з забезпечуючими дисциплінами
- •5. Бібліографія :
- •Тематичний план навчальної дисципліни (модулю) «Правознавство»
- •1.1. Теорія держави
- •1.1.1. Поняття та структура суспільства та держави
- •1.1.2. Класифікація держав (Форма держави)
- •1.2. Теорія права
- •1.2.1. Поняття, ознаки, функції та джерела права
- •1.2.2. Право й інші соціальні норми
- •Порівняння ознак правових й інших соціальних норм
- •1.2.3. Форми (джерела) права
- •1.2.4. Система права. Правова система
- •1.3. Правовідносини
- •1.3.1. Правовідносини, їх елементи
- •1.3.2. Правосуб’єктність
- •1.3. Конституційне право
- •1.3.1. Загальна характеристика галузі конституційного права України
- •1.3.1.1. Поняття, предмет, метод конституційного права
- •1.3.1.2. Джерела конституційного права України
- •1.3.1.3. Принципи конституційного права України
- •1.3.1.4. Конституція України: поняття, функції, юридичні властивості. Класифікація конституцій
- •1.3.1.5. Основні характеристики України як суверенної держави
- •1.3.1.6. Форма держави Україна
- •1.4. Основні права, свободи та обов’язки громадян України
- •1.4.1. Розвиток ідеї прав людини
- •1.4.2. Громадянські та політичні права
- •1.4.3. Економічні, соціальні та культурні права
- •1.4.4. Індивідуальні та групові права. Права меншин
- •1.4.5. Права та обов’язки громадянина в Конституції України
- •1.4.6. Вибори. Референдуми
- •1.4.6.1. Виборче право. Види виборів. Принципи виборчого права
- •Виборче право
- •1.4.6.2. Виборчі системи
- •1.4.6.3. Референдуми
- •2.1. Трудовий договір
- •2.1.1. Поняття, предмет, методи трудового права
- •2.1.2. Трудовий договір: поняття, сторони
- •2.1.3. Строки трудового договору, контракт
- •2.1.4. Випробування при прийнятті на роботу
- •2.1.5. Переведення на іншу роботу
- •2.1.6. Колективний договір
- •2.1.7. Підстави для припинення трудового договору:
- •2.1.8. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38 кЗпП)
- •2.1.9. Розірвання трудового договору з ініціативи власника (ст.40 кЗпП)
- •2.2. Умови праці
- •2.2.1. Робочий час
- •2.2.1.1. Норми робочого часу
- •2.2.1.2. Ненормований робочий час, надурочні роботи, робота в нічний час
- •2.2.1.3. Праця неповнолітніх
- •“Робочий час неповнолітніх”
- •2.2.1.4. Охорона праці жінок
- •Глава xіі кЗпП містить норми, що охороняють працю жінок:
- •2.2.2. Час відпочинку
- •2.3. Трудова дисципліна
- •2.3.1. Поняття та значення трудової дисципліни. Заходи заохочення та стягнення
- •2.3.2. Заробітна плата
- •2.4. Трудові суперечки
- •2.4.1. Індивідуальні трудові спори
- •2.4.2. Колективні трудові спори
- •2. 4.3. Матеріальна відповідальність
- •3.1. Суб’єкти господарського права
- •3.1.1. Поняття, предмет та система господарського права України
- •3.1.2. Господарські правовідносини. Методи господарського права
- •3.1.3. Суб’єкти господарського права
- •3.2. Ліцензування і патентування
- •3.2.1. Загальні основи ліцензування підприємницької діяльності
- •3.2.2. Види господарської діяльності, що ліцензуються
- •3.2.3. Оформлення і переоформлення ліцензії
- •3.2.4. Анулювання ліцензії. Нагляд, контроль і відповідальність у сфері ліцензування
- •3.3. Правові основи підприємництва
- •3.3.1. Господарська діяльність, як основа підприємництва
- •3.3.2. Поняття та ознаки підприємництва
- •3.3.3. Види господарської діяльності
- •3.4. Цивільне законодавство
- •3.4.1. Поняття, принципи та джерела цивільного. Суб’єкти цивільного права
- •3.4.2. Цивільно-правові відносини
- •3.4.3. Фізична особа як суб‘єкт цивільного права
- •3.4.4. Особисті немайнові права фізичної особи
- •3.4.5. Юридична особа як суб’єкт цивільного права
- •3.4.6. Майнові права суб’єктів цивільного права
- •3.4.6.1. Право власності та його зміст. Форми права власності
- •3.4.6.2. Право інтелектуальної власності
- •3.4.6.3. Поняття спадщини та спадкування права власності
- •3.4.6.4. Цивільно-правовий захист власності
- •3.5. Угоди. Договори та їх види
- •3.5.1. Поняття зобов’язань. Підстави виникнення і припинення зобов’язань
- •3.5.2. Цивільно-правові правочини (угоди). Договори
- •3.5.3. Цивільно-правова відповідальність: поняття й особливості
- •4.1. Теорія злочину
- •4.1.1. Поняття, задачі кримінального права. Дія Кримінального Кодексу в просторі, у часі і по колу осіб
- •Дія Кримінального Кодексу в просторі, у часі і по колу осіб
- •4.1.2. Злочин, його ознаки
- •4.1.3. Класифікація злочинів
- •4.1.4. Стадії вчинення злочину (ст.Ст.13,14,15)
- •4.1.5. Склад злочину. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
- •4.1.6. Вік кримінальної відповідальності
- •4.1.7. Вина й її форми
- •Форми вини
- •4.1.8. Співучасть у злочині
- •4.1.9. Обставини, що виключають злочинність діяння
- •4.2. Теорія покарання
- •4.2.1. Покарання і його види
- •4.2.2. Види покарань
- •4.2.3. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ хv кк)
- •4.3. Адміністративне право
- •4.3.1. Поняття, предмет, метод та система адміністративного права України
- •4.3.2. Виконавча влада, державне управління та адміністративне право
- •4.3.3. Адміністративно-правові відносини: поняття, види, структура та основні риси
- •4.3.4. Адміністративне правопорушення, його склад
- •4.3.5. Поняття і основні риси адміністративної відповідальності
1.4.3. Економічні, соціальні та культурні права
Особливу групу прав і свобод людини утворюють економічні, соціальні та культурні права. Вони належать до, так званого, “другого покоління” прав людини. У національному і міжнародному праві їх стали визнавати у другу половину XIX - першу половину XX століття. Визнання цих прав було пов’язано з тим, що вони доповнюють громадянські і політичні права людини, які окреслюють політичні і правові умови вільного існування людини в державі і суспільстві, економічними, соціальними та культурними умовами, які необхідні для гідного людського існування. Основний закон нашої держави містить досить широкий перелік економічних, соціальних і культурних прав громадян. До складу економічних прав, визначених нашою Конституцією, належать: право на приватну власність (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на користування об’єктами державної та комунальної власності (ст. 13 і 14). Реалізація громадянами економічних прав створює матеріальні умови їх свободи і незалежності. Держава гарантує захист власності, набутої законним шляхом. Право власності є непорушним. Держава підтримує розвиток підприємницької діяльності. Разом з тим держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю усіх видів послуг і робіт.
Конституція України визначає наступні соціальні права: право на працю (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). До складу соціальних прав належать також права, спрямовані на захист сім’ї та дітей (ст. 51 і 52). Призначення соціальних прав полягає в тому, щоб: (1) допомогти тим, хто не має власності і з різних причин (стан здоров’я, вік, тимчасова відсутність праці, низька професійна кваліфікація та ін.) не може власною працею забезпечити собі і своїй сім'ї достатній життєвий рівень; (2) не допустити надмірної поляризації суспільства; (3) створити можливості для підйому людини вгору по соціальній драбині, зростання її добробуту і суспільного визнання відповідно до її зусиль.
Культурні права, проголошені в Конституції України – це право на освіту (ст. 53) і право громадян на свободу творчості та захист інтелектуальної власності, авторських прав (ст. 54). Культурні права забезпечують духовний розвиток особистості і суспільства, який, в певному розумінні, є найважливішою умовою ствердження в країні демократії і прав людини.
Економічні, соціальні та культурні права в Конституції України визнані на рівні, що відповідає міжнародним стандартам, втіленим у таких документах, як Пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., Європейська соціальна хартія, Європейська культурна конвенція.
1.4.4. Індивідуальні та групові права. Права меншин
Сучасне суспільство, як вже відзначалося, є багатоскладовим. Зокрема, до його складу належать групи людей, що відрізняються від інших груп своєю мовою, походженням, національними і расовими ознаками, релігійними переконаннями, традиціями і культурною спадщиною. Не є винятком і українське суспільство. Сучасна демократія передбачає існування особливих прав меншин. У міжнародному і національному праві захисту підлягають расові, національні (або етнічні), релігійні, культурні і мовні меншини. На їх захист спрямовані такі міжнародні акти, як Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, Рамкова конвенція про захист національних меншин. У нашій державі права меншин визнані Декларацією прав національностей України (1991 р.) і Законом “Про національні меншини України” (1992р.).
Меншину можна визначити як чисельно меншу частину населення країни, яка відрізняється етнічними, расовими, релігійними, мовними і культурними ознаками; виявляє почуття єдності між своїми членами; не має в державі домінуючого положення. Належність людини до меншини не означає, що вона не має тих прав, які є у більшості. І ті, хто належать у даній країні до більшості, і ті, хто належать до меншості, є людьми, що мають загальні права. Але меншини, крім цих загальних прав, мають ще й спеціальні права, які надають їм можливість реалізувати свої потреби так само, як їх реалізує більшість.
До складу спеціальних прав меншин належать такі права, як: право на вільне збереження і розвиток культурної самобутності; свобода використання мови меншини публічно і приватним порядком; право на використання мови меншини в місцях компактного проживання у стосунках з органами державної влади, у тому числі в судах; право в місцях компактного проживання меншин навчати дітей, що належать до таких меншин, рідній мові, в тому числі і у державних закладах; право мати ім’я на мові меншості, до якої належить громадянин; право на повагу своєї культурної самобутності і захист від примусової асиміляції. У міжнародному законодавстві з прав людини найбільш повне визначення кола прав меншин містять Європейська хартія регіональних мов або мов меншин і Рамкова конвенція про захист національних меншин. Обидва ці документи наша держава ратифікувала, тобто визнала їх обов'язковість для себе. Найвищим рівнем визнання прав національних меншин с надання їм культурної автономії, тобто створення правових, політичних, організаційних і економічних можливостей для задоволення своїх культурних і духовних потреб.