ВСТУП

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни має супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля для життєдіяльності суспільства і кожної людини, спираючись на досконалу правову систему, яка б базувалася на гуманістичних ідеях та принципах міжнародного права.

У цьому процесі центральне місце належить законодавству у галузі регулювання відносин по використанню природних ресурсів, охорони довкілля і забезпеченню екологічної безпеки (екологічному законодавстві та праві України), яке має надати розвитку цих правовідносин чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов’язковості, сприяти їх усебічному врегулюванню та подоланню різних колізій, створити юридичні засади для своєчасного застосування уповноваженими органами держави системи превентивних, оперативних, кореляційних, стимулюючих та державно-правових регулятивних і примусових важелів до юридичних і фізичних осіб і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Екологічне законодавство України виходить із того, що сучасний стан соціально-економічного розвитку в країні характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на місцевому, регіональному і національному рівнях. Тому значна частина норм екологічного законодавства спрямована на упередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ та негативного техногенного впливу з рахуванням економічних можливостей держави й використання різних форм інвестиційного забезпечення екологічної безпеки.

Екологічне право України є відносно молодою галуззю законодавства та права в українському національному правознавстві. Становлення та розвиток екологічного законодавства та права в нашій країні нараховується не більшим ніж два десятка роки. Але за цей час суспільне осмислення необхідності забезпечення ефективної охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів прискорило розвиток екологічного законодавства.

Особливо інтенсивно стало розвиватися екологічне законодавство після проголошення незалежності та обрання курсу на будування самостійної української держави. Про це свідчить зміст екологічних вимог Конституції України та Законів “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про природно-заповідний фонд України”, ”Про курорти”, “Про екологічну експертизу”, “Про захист населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” та законодавчих актів про подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Істотно екологізований зміст Земельного, Водного, Лісного кодексів та Кодексу про надра, а також цілого ряду інших кодифікованих та систематизованих актів українського законодавства. На основі цього законодавства й сформувався сучасний стан екологічного права, яке є самостійною галуззю права й разом із цим стає невід’ємною складовою частиною єдиної правової системи України.

Екологічні суспільні правовідносини мають достатню самостійність із власного предмета, метода та принципам регулювання, законодавчим джерелам та можуть роздивлятися як диференційована та достатньо відокремлена система суспільних відносин. Таким чином, в узагальненій формі екологічне право уявляє з себе систему правових норм, установлених чи санкціонованих державою, яка регулює суспільні відносини в галузі взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем у цілях зберігання, використання та відтворення природних об’єктів в інтересах теперішнього та наступних поколінь. Диференційований підхід до вивчення власно екологічних суспільних відношень й за допомогою їх виявлення в багатообразних видах природноресурсових відношень відкриває широкі можливості для їх більш поглибленого пізнання.

Цілями екологічного права як диференційованої учбової дисципліни є системне вивчення змісту вимог екологічного законодавства та надання наступним спеціалістам необхідного вантажу знань щодо застосування положень природоохоронного законодавства в їх практичної діяльності. Однак, як учбова дисципліна вона виходить за межі власно еколого-правових вимог. В процесі вивчення цього курсу студенти правознавчої спеціальності познайомляться зі змістом екологічної доктрини України, вимогами конкретних галузевих та регіональних екологічних програм, положеннями суміжних галузей законодавства в галузі екології, екологічними вимогами технічних норм та технологічних методів. Для цього вимагається звернення не тільки до спеціальної юридичної літератури, але й до наукових досліджень у сфері екології. Тільки на цих засадах може бути досягнена задача формування цілісного екологічного світогляду у наступних спеціалістів із вищою юридичною освітою.

Методичні вказівки до курсу “Екологічне право” складаються з трьох частин. Перша умовна частина - це питання, які розглядаються студентами за допомогою та під керівництвом викладача на семінарських заняттях. Для полегшення студентам підготовки після кожного плану семінарського заняття додається примірний перелік рекомендованого законодавчого та нормативного матеріалу, а також список підручників, монографій, наукових статей та досліджень, які бажано використовувати при підготовці до відповіді. Друга умовна частина - це перелік питань для самостійного опрацювання студентами. Ці питання будуть включатися до завдань, які будуть ставитися перед студентами при здачі модулів. Третя умовна частина - це безпосередньо ті питання, які студенти повинні знати при підготовці до модулів.

Одним з методів перевірки знань та навичок студентів, поряд з безпосередньо відповідями на семінарах, може бути й написання рефератів, тему яких студенти обирають згідно з переліком питань, запропонованих на наступний семінар. Про це вони повідомляють викладача або викладач сам призначає студенту тему для реферату. Реферат зачитується перед аудиторією ( так званий захист ) й оцінюється відповідно до системи, яка запроваджена у вищому навчальному закладі. Поряд з цими заходами контролю успішності студентів в курсі «Екологічне право» передбачено проведення двох модулів, питання до яких наведені в кінці даного методичного посібника.

Курс “Екологічне право” складається з:

лекції – 20 академічних годин;

семінарські заняття – 40 академічних годин;

консультації – 36 академічних годин;

модулі – 4 академічні години;

контрольні роботи – 16,5 академічних годин.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття, предмет, метод та система екологічного права. Джерела екологічного права та екологічні правовідносини

Заняття 1. Поняття, предмет, метод та система екологічного права

1. Форми взаємодії суспільства з природним середовищем та розвиток вітчизняної екологічної науки.

2. Екологічні функції держави та права.

3. Поняття та принципи екологічного права.

4. Предмет та метод екологічного права.

5. Система екологічного права та його співвідношення з іншими галузями права.

Це вступне загальнотеоретичне заняття, на якому студенти при допомозі викладача формують власне бачення про екологічне право як науку та галузь права, намагаються вичленити поняття предмету дисципліни та методи, якими слід керуватися при дослідженнях в галузі екологічного права, вивчають систему екологічного права та принципи, на яких воно грунтується, його функції та форми взаємодії суспільства з природним середовищем. При підготовці до семінарського заняття треба звернути увагу на динаміку розвитку вітчизняної та світової екологічної науки та у світлі цього намагатися розкрити запропоновані до розгляду питання.

Рекомендована література Нормативні акти

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Рад України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України (далі- Відомості).-1996.- №30. - Ст.141.

2. Про охорону навколишнього середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості.-1991.-№41.- Ст. 546 із послідуючими змінами та доповненнями.

3. Про екологічну мережу України: Закон України від 24 червня 2004 року // Голос України. – 2004. - №142(3392). – 3 серпня.

4. Основні напрямки державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Затверджені постановою Верховної Ради України № 188/98 від 5 березня 1998 року // Відомості.- 1998.- №38-39.- Ст.248.

5. Перелік видів діяльності, які відносяться до природоохоронних заходів .Затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 17 вересня 1996 року // Збірник постанов Уряду України,( далі - ЗП).- 1996.-№ 18.- Ст.506.

Навчальна література

1. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов: Учебное пособие. Изд. 2-е – доп. и испр. / Под ред. докт. юрид. наук, проф. А.А. Погребного и канд. юрид. наук, доц. И.И. Каракаша – Х.: ООО “Одиссей”, 2001.

2. Андрейцев В.І. Екологічне право. Курс лекцій в схемах. – К., 1996.

3. Андрейцев В.І. Новації еколого-правової освіти // Право України. – 1998 - №5.

4. Бобылев А.И., Балашенко С.А. Вопросы общей теории экологического права. Минск, - 1991.

5. Екологічне право України ( загальна частина) . Навчальний посібник. Харків, 1995.

6. Костицький В.В. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації // Право України. – 1998. - № 1.

7. Костицький В. Екологічна функція держави та економіко-правовий механізм охорони довкілля // Право України. – 2004. – №1. – С.147-148;

8. Котюк В.О. Основи держави і права, - К.,1995.

9. Краснова М. Правові форми реалізації права громадян на екологічну інформацію // Предпринимательство, хозяйство и право – 1998 - №8.

10. Малишко М. Конституційні основи еколого-правової системи України // Право України. – 2001 - №12.

11. Мороз Г. Визначення поняття „громадськість” у контексті природоохоронної діяльності // Право України. – 2004. - №8. – С.с.100-103.

12. Орлов Н. Методологические подходы к решению правових проблем охраны природной среды // Предпринимательство, хозяйство и право – 1998 – №11.

13. Орлов Н. Природоохранительное право и экологическая безопасность – основные юридические формы охраны окружающей природной среды // Предпринимательство, хозяйство и право - 2001 - №2.

14. Орлов М. Проблеми визначення і реалізації правових форм у сфері охорони навколишнього природного середовища // Право України. –2002 -№6.

15. Плотнікова О. Еколого-правові норми в соціальних системах // Право України. – 1999. - №1.

16. Ткаченко О. Принцип верховенства права в регулюванні еколого-правових відносин: поняття та значення // Право України. – 2003. - №4. – С.с.63-68.

17. Чаусова Л. Система принципів екологічного права України // Право України. – 1996 - №8.

18. Чаусова Л. Поняття і особливості принципів екологічного права // Право України. – 1997 - №11.

19. Чаусова Л. Принципи у сфері стимулювання належної еколого-правової діяльності громадян та організацій // Право України. – 1998 - №6.

20. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. – К., 1981.

Заняття 2. Джерела екологічного права та екологічні правовідносини

1. Поняття, ознаки та види джерел екологічного права.

2. Закони та підзаконні акти як джерела екологічного права.

3. Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та їх значення для регулювання екологічних співвідносин.

4. Еколого-правові норми та екологічні правовідносини.

5. Основні етапи становлення та розвитку вітчизняного екологічного законодавства та права.

6. Проблеми систематизації екологічного законодавства та вдосконалення правового регулювання екологічних правовідносин.

При підготовці до семінарського заняття треба звернути увагу на законодавчі та інші нормативно-правові акти, які є джерелами екологічного права, вміти окреслити проблемні питання систематизації екологічного законодавства, знати основні етапи та напрямки становлення та розвитку вітчизняного екологічного законодавства та права.