Кількість кисню, розчиненого в прісній і морській воді за різних температур

Температура, °С	У прісній воді, мл/дм^3	У морській воді, мл/дм^3
0	10,29	7,97
10	8,02	6,35
15	7,22	5,79
20	6,57	5,31
30	5,57	4,46

У риб виявлені дуже тонкі пристосування до активності. Фактор перенесення, що визначається як відношення споживання кисню рибою до градієнта кисню між водою і кров'ю в зябрах, під час плавання може зростати у 5 разів. Механізм їх пристосувань може включати збільшення площі поверхні зябер, зменшення відстані дифузії між водою і кров'ю, зміну швидкості хімічних реакцій між киснем і диоксидом вуглецю.

2.2. Будова та функції зябрового апарата у риб

У водних тварин основним органом дихання є зябра. Вони мають різне походження та будову, але їхня сутність одна - це достатньо велика і тонка поверхня, через яку проходить значна кількість капілярів і яка сполучається з водним середовищем. Зябровий апарат риб - найбільш ефективний орган газообміну серед хребетних тварин. Такий висновок був зроблений на основі моделювання масопереносу газів зябрами, легенями птиці і ссавців. Висока ефективність зябрового дихання викликана скоріш за все необхідністю компенсувати великі енерготрати на вентиляцію зябер водою. Еволюція риб призвела до появи зябрового апарата, а відхилення від основної лінії розвитку - до вироблення пристосувань для використання кисню повітря. Більшість риб дихає розчиненим у воді киснем, але є види, що пристосувалися частково і до повітряного дихання.

Основним органом поглинання кисню з води є зябра.

Форма зябер різноманітна і залежить від видової належності риб та їхньої рухливості: пластинки, пелюстки, пучки слизової, що мають багату мережу капілярів. Усі ці пристосування спрямовані на створення найбільшої поверхні за наявністю найменшого об'єму.

У костистих риб зябровий апарат складається з чотирьох зябрових дуг, розташованих у зябровій порожнині і прикритих зябровою кришкою. Кожна з чотирьох дуг на зовнішньому опуклому боці мають два ряди зябрових пелюстків, що підтримуються опорними хрящами. Ці пелюстки покриті тонкими складками – вторинними пластинками. В них і відбувається газообмін. Кількість вторинних пластинок варіює. На 1 мм зябрової пелюстки їх припадає: у щуки – 15, камбали – 28, окуня – 36.В результаті корисна дихальна площа зябер значно зростає.

2.3. Площа дихальної поверхні зябер і шкіри

Збільшення площі поверхні зябер для риб цієї маси може зменшити потреби у вентиляції, якщо припустити, що велика поверхня спроможна забезпечити поглинання більшої кількості кисню з води. Але збільшення площі зябер затрудняє осморегуляцію, збільшує опір і енерговитрати на прокачування води і тому не може значно зростати. Проте площа поверхні зябер у риб коливається в досить широких межах. У таких малорухомих риб, як риба-рапуха (Opsanus), площа поверхні зябер становить близько 1,3 см² на 1 г маси тіла. Більш типова площа поверхні зябер складає близько 2 см² на 1 г, а в активних риб, таких як скумбрія (Scomber) і оселедець (Clupea), вона сягає 10 см²/г (табл. 3).

Дихальна поверхня шкіри значно варіює у різних видів риб. Площа поверхні капілярів становить близько 0,5-1,5 см²/г, на неї припадає 10-25% загальної дихальної поверхні риб. У риб родини Аnguillidае приплив крові до шкіри і плавців посилюється під час збільшення шкірного (порівняно із зябровим) дихання, отже, до 60% загального споживання кисню здійснюється через шкіру, незважаючи на те, що шкіра вугрів має товщину більш 250 мкм, у той час як товщина типового зябрового епітелію коливається в межах 1-5 мкм. У камбали, що користується частково шкірним диханням, товщина шкіри становить 31-38 мкм, що більш зрівнюється з товщиною епітелію зябер, ніж із товщиною шкіри вугра. Проте загальної кореляції між ступенем васкуляризації шкіри і способом життя окремих видів риб або товщиною їх шкіри не виявлено.

Таблиця 3