ЗАПОРІЗЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ КОЛЕДЖ

КАФЕДРА юридичних дисциплін

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ.

МИРНІ ЗАСОБИ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ

Лекція з курсу “Міжнародне право”

Укладач:

кафедри юридичних дисциплін

ЗІНУХОВА В.М.

ЗАПОРІЖЖЯ

2010

План лекції:

1. Міжнародне правопорушення: поняття та ознаки.

2. Склад міжнародного правопорушення.

3. Види міжнародних правопорушень.

4. Кваліфікація діяння як міжнародно-протиправного.

5. Поняття міжнародного спору.

6. Міжнародно-правові засоби мирного вирішення спорів (конфліктів).

1. Міжнародне правопорушення: поняття та ознаки

В основі права міжнародної відповідальності полягає принцип міжнародно-правової відповідальності, який також є принципом міжнародного права в цілому. Принцип відповідальності сформульований у Статтях про відповідальність держав наступним чином:

“Ст. 1. Відповідальність держави за міжнародно-протиправне діяння. Будь-яке міжнародно-протиправне діяння держави тягне міжнародну відповідальність цієї держави”.

Отже, принцип відповідальності відображує юридичну природу міжнародного права, передбачаючи, що порушення цього права породжує юридичну відповідальність. В силу цього він щільно пов’язаний з таким принципом міжнародного права, як принцип сумлінного виконання своїх зобов’язань.

Міжнародне правопорушення є складним правовим явищем. З юридичної точки зору як міжнародне правопорушення розглядається міжнародно-протиправне діяння суб’єкта міжнародних правовідносин, в якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення.

Відповідальність суб’єкта МП виникає в силу порушення ним міжнародно-правового зобов’язання незалежно від походження відповідного зобов’язання (встановленого відповідно до звичаєвої норми міжнародного права, договору або загальних принципів МП). Суб’єкти МП можуть приймати на себе зобов’язання в силу одностороннього акту. Наприклад, Франція взяла на себе зобов’язання не проводити дослідження ядерної зброї в атмосфері.

Ознаками міжнародного правопорушення є:

• міжнародна суспільна небезпечність;

• протиправність;

• причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що настали.

Міжнародна суспільна небезпечність – це здатність міжнародного правопорушення завдати шкоди відносинам і об’єктам, що охороняються міжнародним правом.

Протиправність правопорушення зумовлена порушенням правил поведінки, закріплених у міжнародно-правових зобов’язаннях держав, чим порушуються права інших суб’єктів.

Причинно-наслідковий зв’язок є найважливішою ознакою правопорушення, оскільки він дозволяє з’ясувати, що причиною завданої шкоди є міжнародне правопорушення. Якщо це не вдається з’ясувати, або з’ясовується інша причина, відповідальність даного суб’єкта не настає.

Караність є правовим наслідком, закономірним ітогом правопорушення. Визнаючи певні діяння правопорушеннями, суб’єкти міжнародного права встановлюють можливість притягнення правопорушника до міжнародно-правової відповідальності.

2. Склад міжнародного правопорушення

У міжнародному правопорушенні, так само, як і у внутрішньодержавному, виокремлюється склад міжнародного правовпорушення.

Склад міжнародного правопорушення – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, на підставі яких порушники притягуються до відповідальності.

Утім, слід враховувати, що елементи складу міжнародного правопорушення не завжди ідентичні таким елементам у внутрішньодержавному праві.

До складу міжнародного правопорушення входять:

• об’єкт міжнародного правопорушення;

• об’єктивна сторона міжнародного правопорушення;

• суб’єкт міжнародного правопорушення;

• суб’єктивна сторона міжнародного правопорушення.

Об’єкт міжнародного правопорушення – це ті блага матеріального або нематеріального характеру, на які посягає міжнародне правопорушення (наприклад, міжнародний порядок, права і свободи людини, система міжнародних відносин, що склалася).

Об’єктивна сторона міжнародного правопорушення проявляється як діяння суб’єкта міжнародних відносин, який порушує міжнародно-правові зобов’язання, що тягне за собою міжнародно-правову відповідальність.

Міжнародно-протиправне діяння суб’єкта МП виражається в активній дії або бездіяльності. Наприклад, у справі про протоку Корфу Міжнародний суд ООН вбачає достатні підстави для відповідальності Албанії, оскільки вона знала або повинна була знати про наявність мін у її територіальних водах, проте, не повідомила про це Великобританію. Внаслідок цього два англійських міноносці, які здійснювали мирний прохід через північну частину протоки Корфу (албанські територіальні води), отримали ушкодження.

Бувають порушення, які мають ознаки як дії, так і бездіяльності. Так, відповідно до ст. 4 Гаагської конвенції „Про установку автоматичних контактних підводних мін” від 18 жовтня 1907 р. нейтральна держава, яка встановлює міни біля свого узбережжя й не направляє повідомлення про це іншим державам, несе за це відповідальність.

Суб’єкти міжнародного правопорушення. В доктрині міжнародного права існує кілька поглядів на те, хто може виступати суб’єктом міжнародного правопорушення.

Наприклад, М.А. Баймуратов пише, що „суб’єктами міжнародного правопорушення можуть бути лише держави”. Разом з тим, він зазначає, що при вчиненні міжнародного правопорушення іншими суб’єктами міжнародного права, за виключенням міжнародних організацій, відповідальність буде нести всеж-таки держава. Отже, М.А. Баймуратов суперечить сам собі, визнаючи, що й міжнародні організації можуть бути суб’єктами міжнародного правопорушення.

На сьогодні у міжнародному праві кодифіковано лише норми про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння. Триває робота над кодифікацією норм про відповідальність міжнародних організацій, які, являючись суб’єктами міжнародного права, не можуть не бути суб’єктами міжнародної відповідальності.

Щодо фізичних осіб, то спеціалісти¹, котрі досліджували проблеми міжнародної відповідальності, у більшості випадків доводять, що фізичні, так само, як і юридичні, особи, не є і не можуть бути суб’єктами міжнародної відповідальності.

Фізичні особи не є суб’єктами міжнародно-правової відповідальності навіть у тому випадку, якщо вони вчиняють міжнародне протиправне діяння як посадові особи держави, особи-органи. За це вони несуть кримінальну відповідальність безпосередньо на підставі норм міжнародного права.

Є випадки, коли поряд з такою відповідальністю держава також несе відповідальсть, тільки міжнародно-правову. Наприклад, за непопередження злочинного діяння, за непокарання винних, у випадку агресії тощо.

Наприклад, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22 березня 2001 року йшлося: „Якщо б Германська Демократична Республіка досі існувала б, вона б несла відповідальність згідно з міжнародним правом за вказані діяння”.

У Статуті Міжнародного кримінального суду йдеться про те, що „жодне положення у цьому Статуті, що стосується кримінальної відповідальності, не впливає на відповідальність держави відповідно до міжнародного права” (ст. 25.4).

Тобто, як бачимо, тут проводиться різниця між двома видами відповідальності: індивідуальною кримінальною та міжнародно-правовою відповідальністю держави.

Також існують обставини, що породжують відповідальність держави у зв’язку з діянням іншої держави. Ці обставини визначені у гл. ІV Проекту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння.

Держава, яка надає допомогу або сприяння іншій державі у вчиненні останньою міжнародно-протиправного діяння, несе відповідальність за це, якщо:

1. ця держава робить це, знаючи про обставини міжнародно-протиправного діяння;

2. діяння було б міжнародно-протиправним у випадку його вчинення цією державою.

Держава, що керує іншою державою та здійснює контроль над нею у вчиненні міжнародно-протиправного діяння, несе міжнародну відповідальність за таке діяння за вишеназваних умов.

Щодо відповідальності міжнародних міждержавних організацій, то в ряді міжнародних документів є певні положення про це. Наприклад, ст. 57 Статуту ООН передбачає відповідальність спеціалізованих установ ООН у відповідних галузях. Відповідно до статей V та ХІІ Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, що заподіюється космічними об’єктами 1972 р., міжнародна організація, яка здіснює або організовує запуск космічного об’єкту, несе відповідальність за будь-яку шкоду, заподіяну цим об’єктом.

Суб’єктивна сторона міжнародного правопорушення полягає у ставленні правопорушника до вчиненого ним діяння та його наслідків у формі вини. Утім, у міжнародній доктрині відсутня єдина позиція щодо вини. Зокрема, й у міжнародній доктрині, й у міжнародній практиці склалася думка, що будь-яке міжнародне протиправне діяння є винним.

Разом з тим, окремі вчені вважають, що суб’єктивна сторона міжнародного правопорушення може виражатися як у формі умислу, так й у формі необережності. На відміну від внутрішньодержавної доктрини, міжнародна не використовує поділ умислу на прямий та непрямий, а необережності – на злочинну недбалість та злочинну самовпевненість. Більше того, окремі склади сконструйовані таким чином, що суб’єктивна сторона як обов’язковий елемент в них відсутня. Мова йде про, так звану, “відповідальність незалежно від вини”. Зокрема, про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, зброєю масового знищення, повітряними силами, космічними об’єктами, ядерними об’єктами).