Основні принципи антикризового управління та їх характеристика

[40, с. 14]

Принципи антикризового управління	Характеристика
1	2
Загальні принципи для системи управління
Економічної ефективності
Соціальної відповідальності
Розмежування функцій політичного, державного та господарського управління
Орієнтації на споживача; системності
Специфічні принципи для антикризового управління
Планування та розробки спеціальних програм стратегічного характеру	Принцип планування та розробки спеціальних програм стратегічного характеру передбачає використання ефективних управлінських інструментів, упровадження постійних та послідовних інновацій, оперативного реагування на істотні зміни зовнішнього та внутрішнього середовища за умови найменших фінансових та матеріальних витрат.
Постійного моніторингу зовнішнього та внутрішнього середовища	Принцип постійного моніторингу зовнішнього та внутрішнього середовища спрямований на постійне очікування сигналів щодо можливої кризи і вчасну реакцію на ці сигнали з метою раннього визначення загрози та її запобігання.
Безперервності; цілеспрямованість процесу управління	Принцип безперервності - будь-яке зволікання вжиття відповідних заходів в умовах кризи може призвести до суттєвого погіршення кризової ситуації та її наслідків. Принцип цілеспрямованості процесу управління - реалізація антикризового заходу повинна бути цілеспрямованою та забезпечувати можливість досягнення заданого рівня ефективності.

Продовження таблиці 6.2

1	2
Оперативності та достовірності вхідної інформації	Принцип оперативності та достовірності вхідної інформації  формування управлінських рішень повинно здійснюватись на основі своєчасної, надійної та точної інформації.
Достовірності прогнозів	Принцип достовірності прогнозів  система менеджменту повинна забезпечувати прогнозування розвитку подій із заданим рівнем достовірності.
Відсутності універсальних антикризових рішень	Принцип відсутності універсальних антикризових рішень  ситуативний вибір антикризових стратегій, програм, заходів та рецептів подолання кризи; чітке ранжування пріоритетів розв’язання проблем, що виникають, через обмеженість ресурсів та часу.
Кінцевої орієнтації на діяльність	Принцип кінцевої орієнтації на діяльність в умовах післякризового розвитку - досягнення поставленої мети через запровадження комплексу визначених заходів.
Принципи антикризового управління в державному управлінні Н. В. Атаманчука
Системності	Враховує підсистеми державної влади
Комплексності	Багатоманітність зв’язків між елементами системи державного управління
Безперервності	Дії з удосконалення державного управління повинні проводитись щоденно, крок за кроком
Плановості	Забезпечує передбачуваність, спланованість, послідовність дій, що виконуються

Реалізація стратегії передбачає участь усіх рівнів управління, вона повинна відповідати певним вимогам: спрямованість на "випереджуючий стан", на перспективу; обґрунтованість широкими дослідженнями та фактичними даними; залучення до роботи фахівців; цілісність протягом тривалого періоду при забезпеченні певної гнучкості цілей окремих елементів системи.

Антикризова політика держави реалізується на трьох рівнях:

 підтримка конкурентоздатності основних галузей економіки;

 попередження й недопущення криз в економіко- та соціально- значимих сферах, таких як банківський бізнес або сфера суспільного транспорту;

 зменшення негативних наслідків банкрутства підприємств, максимально повне задоволення інтересів їх співробітників і кредиторів.

У сферах, що мають особливе значення для економічного й соціального життя, держава застосовує спеціальні заходи попередження кризових ситуацій (рис. 6.2).

Одна з найбільш значимих рис системи стратегічного управління, якій на сьогоднішній день також не приділяється достатньої уваги, є її здатність до самонавчання, заснована на вивченні й обробці попереднього досвіду.

Рис. 6.2. Попередження кризових явищ [22]

Стабільний економічний розвиток, економічне зростання повинні бути основною метою антикризового регулювання. З огляду на це, антикризове регулювання повинне здійснюватись з врахуванням стратегії економічного розвитку країни.

Державна політика регулювання кризових ситуацій полягає в мінімізації економічного й соціального збитку, викликаного дією світової економічної кризи.

На базі стратегії економічного розвитку України, в умовах світової економічної кризи, сформовано рекомендації з удосконалювання механізму антикризового регулювання, що орієнтовані на запобігання згубної дії криз та забезпечення стабільного зростання економіки і підвищення добробуту населення та повинна містити наступні пріоритети:

 удосконалення податкової системи: застосування податкових стимулів до інноваційних і високотехнологічних підприємств;

 створення й державна підтримка реально діючої мережі надійних кредитних установ;

 удосконалення нормативно-правової бази, особливо в розділах про неспроможність підприємств і регулювання діяльності акціонерних товариств;

 підвищення інноваційної і інвестиційної активності;

 перехід до стандартів розвинених країн у сфері бюджетної політики;

Рис. 6.3. Стратегія економічного розвитку в умовах світової економічної кризи (антикризовий блок) [22]

 підвищення ефективності антимонопольної політики, створення здорового конкурентного середовища;

 забезпечення відповідності політики держзакупівель, включаючи закупівлі держкорпорацій, пріоритетам розвитку вітчизняної промисловості;

 забезпечення охорони інтелектуальної власності за світовими стандартами;

 розробка, впровадження й підтримка нових програм по підготовці кризис-менеджерів, що включає відбір і навчання антикризових керуючих; визначення місії їхньої діяльності і її цілей; збагачення теорії організацій на основі узагальнення наявного практичного досвіду роботи антикризових керуючих; побудова (на основі досягненні теорії організацій) навчальних програм для конкретних кризових ситуацій [23].

Формування вимог (рис. 6.4) до антикризового регулювання економіки в умовах світових фінансових криз з огляду на основні властивості економічної системи дає можливість значною мірою систематизувати, структурувати порядок створення ефективних механізмів антикризового регулювання з обліком як характеру регулюючих впливів, що є проявом внутрішньої природи економічних криз, так і всіх можливих наслідків і взаємозв’язків, що можливо виявити лише шляхом формуванням ефективної системи взаємодії антикризових структур на державному та міжнародному рівнях.

Рис. 6.4. Вимоги до антикризового регулювання економіки в умовах світових економічних криз з огляду на основі властивостей економічної системи [23]

Досвід антикризового регулювання в країнах-членах МВФ підтверджує значення системи управління економікою як інструмента перетворення приватних інвестицій в довгострокові капіталовкладення. Глобальна фінансова криза свідчить про те, що відсутність прозорості фінансово-економічної інформації посилює нестабільність внутрішнього ринку і відтік капіталів, що в свою чергу несе в собі загрозу макроекономічних диспропорцій.

Фінансово-економічна підтримки ризикових економік, що пропонується глобальними фінансовими інститутами, передбачає відхід від традиційних програм, що використовувалися в минулому, а ключове місце займає політика жорсткої економії кредитно-фінансових ресурсів, з метою відновлення збалансованості макроекономічних показників.

Одним із основних завдань МВФ є сприяння країнам-кредиторам у подоланні платіжного дисбалансу. По-друге, наступною метою стабілізаційних програм МВФ є покращання бюджету і поширення доступу держави до внутрішнього кредитування дефіциту бюджету. Як свідчить світова практика, у програмах МВФ особливий наголос робиться не тільки на досягненні платіжного балансу, а й, по-третє, на зниженні інфляції завдяки запровадженню кредитних обмежень. В цілому МВФ має суттєвий досвід боротьби із гіперінфляцією, що підтверджує й практика співпраці України з ним в цьому напрямку.

МВФ зі свого боку, рекомендує вжити відповідні заходи по зміцненню регулювання і контролю за кредитно-фінансовими операціями, а також розвитку конкуренції і приватного підприємництва.

Країни що отримують кредитні кошти з боку МВФ, домовляються про умови програм як у силу фінансово-економічних причин, так і виходячи із заходів внутрішньої політики. Дуже часто стабілізаційні програми МВФ завдають шкоди економічному зростанню, хоча країни, що беруть участь у таких програмах вирішують переважну більшість соціально-економічних проблем.

У програмних рекомендаціях МВФ передбачені такі монетарні методи оптимальної мобілізації та підвищення рівня ефективності внутрішніх заощаджень, як скорочення дефіциту державного бюджету, передбачувана та послідовна кредитно-грошова політика, структурно-інституційна трансформація і валютно-фінансова стабілізація.

У своїй діяльності МВФ керується принципом обумовленості, згідно з яким країни-члени фонду можуть отримати кредит лише за умов, якщо вони беруть на себе певні зобов'язання щодо внутрішньої економічної політики. Ці зобов'язання оговорюються в спеціальному меморандумі між фондом і урядом.

У відносинах з країнами колишнього Радянського Союзу МВФ застосовує три типи програм, які реалізуються почергово. Перша – програма трансформації економіки на ринкові відносини. Друга – програма «стенд-бай», яка є програмою короткострокового фінансування, тобто терміном на 12-13 місяців, і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації. Третя – програма розширеного фінансування, яка розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою «стенд-бай», і, в першу чергу, на структурну перебудову економіки.

Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ). Його членами можуть бути лише країни-члени МВФ. Кошти Світового банку складаються із таких елементів: 1) статутного капіталу, утвореного шляхом придбання його акцій країнами-членами банку; 2) позичкових коштів, які Світовий банк одержує на світовому фінансовому ринку шляхом емісії своїх облігацій; 3) доходів, отриманих від власної діяльності.

Основна функція Світового банку – надання довгострокових позик під досить високі відсотки. Вони надаються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій з боку відповідних урядів. До групи Світового банку входять його філіали: 1) Міжнародна фінансова корпорація; 2) Інститут Економічного розвитку; 3) Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій.

Значну роль у сучасних глобалізацій них процесах відіграє і так звана «велика двадцятка» – G20 (США, Канада, Австралія, Аргентина, Бразилія, Китай, країни ЄС та ін.). На цю організацію припадає 90% світового ВВП, 80% світової торгівлі і майже 70% населення. Одним із основних досягнень такої організації є створення у 1999 р. Форуму фінансової стабільності (ФФС), якому поряд з МВФ відводиться функція регулятора у монетарній та валютній сфері.

Остання зустріч представників G20 2 квітня 2009 р. у Лондоні була присвячена пошуку методів подолання кризи, а також піднімалось питання також щодо реформування МВФ.

Антикризовий саміт «великої двадцятки» засвідчив, що країни не зможуть поодинці вийти з кризи. Необхідною умовою є відновлення повноцінного функціонування міжнародної економіки. З початком кризи більшість розвинених країн почали вдаватися до індивідуальних засобів подолання кризи, що спричинило поширення протекціоністських методів регулювання торгівлі. Країни, що розвиваються, опинились у найбільш важкій ситуації. Відсутність необхідних фінансових ресурсів і досвіду функціонування в умовах ринку значно обмежили їх спроможність у послабленні чи подоланні кризи.

Щодо ЄС, то для подолання економічної та фінансової кризи країни було ухвалено Європейський план економічної стабілізації, який передбачає: 1) підтримку купівельної спроможності, стимулювання попиту та взаємодовіри. За поданням Європейської комісії, країни-члени та ЄС домовилися, у разі крайньої необхідності, про термінові бюджетні вливання у розмірі 200 млрд євро (1,5 % ВВП); 2) короткострокові заходи, які мають сприяти посиленню конкурентоспроможності Європи в довгостроковому періоді. Планом передбачена програма стимулювання “правильних” інвестицій — інвестицій у потреби майбутнього, а саме в розвиток енергозберігаючих технологій (з метою створення додаткових робочих місць та збереження енергії), очисних технологій для реанімації галузі будівництва та ринку малолітражних автомобілів; в інфраструктуру та комунікації для розвитку інновацій. Десять заходів цього плану мають допомогти країнам-членам правильно визначити соціальні та економічні пріоритети для того, щоб бути готовими до змін у майбутньому: доступ до нового фінансування для малого та середнього бізнесу, спрощення адміністративних процедур та початок інвестування в модернізацію інфраструктури. Конкурентоспроможна Європа має бути готовою до енергозберігаючої економіки (як конкретний захід  зниження податків у сфері розробки енергозберігаючих технологій).

Фундаментальним принципом цього Плану є солідарність та соціальна справедливість. Він передбачає збереження робочих місць через соціальні виплати; пропозицію роботи на довгостроковий період через Європейський фонд глобального регулювання та Європейський соціальний фонд. Європейська Комісія пропонує країнам-членам тимчасово збільшити виплати по безробіттю, соціальні виплати малозабезпеченим, зменшити податки на невеликі доходи, соціальні податки, які сплачує підприємство, забезпечити вигідні умови кредитування для підприємств. Також планується тимчасово зменшити ПДВ для стимулювання споживання. Європейська комісія надасть можливість країнам-членам на 2–3 роки мати дефіцит бюджету на рівні 3 % і державний борг  60 %9.

Головною рисою реальних наслідків фінансової кризи є неоднорідність ситуацій та програм заходів у кожній західній країні. Фінансова криза висвітлює відмінності моделей ринкової економіки як форми господарювання в різних країнах та їх реакцій на одне й те саме потрясіння. Глобалізація економіки не означає її уніфікації. “Американська модель”, так само як і її послідовники (Великобританія та Іспанія), найперша і в найбільшому обсязі зазнала негативних наслідків.