Тема 12.

Еволюція ринкових економічних систем

провідних країн світу та основні напрями

економічної думки в 50–80-х рр. XX ст.

Програмна анотація

12.1. Системоутворюючі фактори розвитку світової системи господарства та їх вплив на національні економіки.

12.1.1.

12.1.2. Трансформація та стабілізація фінансово-грошової системи.

12.1.3 Інтернаціоналізація виробництва та інтеграція господарських систем. Дослідження проблем економічної інтеграції.

12.1.4. Вплив НТР на розвиток світового господарства та національні економіки. Відображення суті НТР в економічній думці.

5. Корпоратизація і транснаціоналізація економіки, їх висвітлення в екномічній думці. .

12.2. Особливості змішаних систем.

12.3. Теорії модифікації ринкової економікии в інституціональному та неоліберальному напрямах екномічної думки.

12.2. Економічнна політика зростання. Теорії економічного зростання.

12.2.1. Економічне зростання 1950–1960-х рр.

12.2.2. Теорії економічного зростання як особливий напрям економічної

думки.

12.2.3. Посткейнсіанство.

12.4. Економічний розвиток у 1970 – середині 1980-х рр. Антикризова політика у реформуванні господарств країн Західної Європи. Актуалізація неокласики.

12.4.1. Рецесія 1970-х рр. (Особливості економічної динаміки 70‑80-х рр.) Неоконсервативні реформи державного регулювання.

12.4.2. Посткейнсіанство.

12.4.3. Економічний неоконсерватизм (нова неокласика)

12.1. Системоутворюючі фактори розвитку світової системи

господарства та їх вплив на національні економіки

12.1.1. Загальні тенденції розвитку економічни та економічної думки

суспільств Європейської цивілізації.

Еволюцію ринкових систем господарства та економічної думки у

50‑80-ті рр. XX ст. характеризують два етапи:

• 50–60-ті рр. ― етап економічного зростання, формування змішаних економічних систем та розбудови суспільства загального добробуту, реалізація ідей людиноцентризму. Завершилося формування зрілої індустріальної економіки в усіх сферах, зокрема сільському господарстві. В економічній думці кейнсіанство (у вигляді неокеанської теорії) перетворилося на мейнстрім економічної теорії та теоретичне підгрунтя державного регулювання ринкової економіки. Економічна політика більшості країн Європейської цивілізації використовувала кейнсіанські рецепти державного управління: стимулювання попиту через досягнення повної зайнятості шляхом державного маніпулювання податками та витратами. Поступова втрата кейнсіанством ролі теоретичного лідера;

Таким чином, комплекс світогосподарських зв’язків у 50‑80-ті роки ХХ ст. включав процеси поглиблення поділу праці, інституціональні зміни наднаціонального рівня, інтеграційні та глобалізаційні процеси. Вплив міжнародно-інтеграційного фактору на національні економіки позначається насамперед на розвитку міжнародних зв ’язків (першою чергу в торгівлі ) відображається у поєднанні частин (національних економік ) в єдине ціле ,сприяє усуненню дискримінації між ним ; поглиблення поділу праці і формування сталих взаємозв’язків у режимі взаємодопомоги , взаємодії їх відтворювальних структур та обміну інформацією щодо економічних, технічних, культурних та інших аспектів між національними господарствами.

• 70-ті – середина 80-х рр. ― етап економічних криз, в економічній думці кейнсіанство втратило домінуюче значення, відбулося відродження неокласики у вигляді економічного неоконсерватизму, структурну цілісність якого станови теорії монетаризму, економіки пропозицій і раціональних очікувань. Розвивалися неоліберальний та інтитуціональний напрями економічної думки.

У процесі еволюції ринкової економіки в 50–80-ті рр. XX ст. визначилися структуроутворюючі фактори впливу на розвиток міжнародної та національних економік:

• трансформація та стабілізація фінансово-торговельної системи;

• посилення економічної інтернаціоналізації та інтеграції, формування макроекономічних чинників глобалізаційних процесів;

• розгортання сучасної науково-технічної революції (СНТР) та її пролонгація;

• розвиток сучасних корпорацій у транснаціональних формах;

• формування змішаних економічних систем, окреслення соціальної орієнтованості ринкових суспільств.

Дія перелічених факторів відбувалася під впливом політично-соціальних і культурних факторів. Світове господарство залишалося поєднанням країн економічно розвинених, що розвиваються (слаборозвинених), командно-адміністративної системи (соціалістичних). Остаточно розпалася колоніальна система. У 1960 р. ООН ухвалила „Декларацію про надання незалежності колоніальним народам і країнам”. Посилилося протистояння західного та східного (соціалістичного) блоків. Процес повоєнної демілітаризації економіки змінився на зростання витрат на „холодну війнй”. Відбувалася інтернаціоналізація духовно-культурної сфери з домінуванням масової культури. Територію та населення трьох підсистем світового господарства у 1970 р. характеризують такі дані:

	загалом	Розвинені країни	Соціалістичні Країни	країни, що розвиваються
Територія	100	24%	25,9%	50,1%
Населення	100	19,4%	34%	46,6%

Світове господарство від Першої світової війни до кінця 1950-х рр. характеризувалося економічною та політичною перевагою США. Американські економісти, взявши за основу кейнсіанську теорію, обґрунтували концепції державного планування та регулювання світового господарства. Серед них ― програми створення «світового картеля» під егідою американського капіталу, здатного, на їх думку, регулювати світову економіку; плани створення «всесвітнього альянсу» і «всесвітнього уряду«’ для міжнародної координації національних економічних систем.