11.2.3 Міжнародні договори як основний інструмент регулювання міжнародної міграції населення

Міжнародні договори, які укладені на багатобічній основі, виступають договірними джерелами міжнародного трудового права:

1. Загальна декларація прав людини від 1948 року, у статтях 13, 14, 15 якої передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися й вибирати собі місце проживання в межах кожної держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну тощо.

2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права від 1966 р. Згідно зі статтями цього документу, усі народи мають право на самовизначення; усі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами й ресурсами; держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права; тощо.

3. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права від 1966 р. Головним постулатом цього документу є те, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується поважати й забезпечувати всім особам, які перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.

4. Міжнародна конвенція ООН про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їх родин від 1990 р.

5. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 1965 р. Основні статті цієї Конвенції стосуються протидії расовій дискримінації.

6. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок від 1979 р. Ця конвенція стосується захисту прав жінок у всіх сферах життєдіяльності, зокрема: рівності чоловіків і жінок, заборони будь якої дискримінації щодо жінок, права на захист від дискримінації та ін.

7. Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. Цей документ визначає правила поводження з біженцями в країнах прийому.

8. Декларація Генеральної Асамблеї ООН про права людини стосовно осіб, які не являються громадянами країни, у якій вони проживають від 1985 р. Декларація забезпечує трудові й соціальні права мігрантів.

Документи Міжнародної організації праці:

1. Конвенція МОП №97 про трудящих-мігрантів – визнання державами, що ратифікують даний документ, рівності стосовно мігрантів незалежно від їх національності, расової приналежності, релігії, статі.

2. Конвенція МОП №143 Про зловживання в сфері міграції та про забезпечення рівності в галузі соціальних і громадянських прав трудових мігрантів від 1978 р. спрямована на усунення зловживань у сфері міграції та забезпечення трудящим-мігрантам рівності можливостей і звернення. Відповідно до цієї Конвенції держави повинні виявляти на своїй території нелегальну міграцію і вживати необхідні заходи для її скорочення.

3. Конвенція МОП від 1949 р. про платні бюро по найму;

4. Конвенція і Рекомендація МОП від 1948 р. про організацію служб зайнятості;

5. Конвенція і Рекомендація МОП від 1964 р. про політику в галузі зайнятості;

6. Дублінська Конвенція від 1990 р. про право притулку і поводження з біженцями. Ця міжнародна угода гарантує біженцю, що його заява буде розглянута владою тієї держави, куди він її направляє.

7. Конвенція МОП №87 гарантує свободу асоціації та захист права на організацію;

8. Конвенція МОП №98 забезпечує право на організацію та ведення колективних переговорів;

9. Конвенція МОП № 100 гарантує право на рівну винагороду чоловіків та жінок;

10. Конвенція МОП №111 гарантує свободу від дискримінації в галузі праці й занять [21].

Україна підписала всі вісім ключових міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини та приєдналась до Конвенцій МОП, імплементувавши їх вимоги до трудового законодавства та законодавства у сфері соціального забезпечення.

Регіональний рівень регулювання міграційних процесів.

Найбільш яскравим прикладом у сфері розвитку системи регулювання міграційних процесів є досвід ЄС, одним з основних принципів функціонування якого є свобода переміщення людей. Международно-інтеграційна система регулювання міграції, створена в ЄС (як і в інших угрупованнях), також базується на системі європейського права.

Під егідою Ради Європи були прийняті: Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (1950 р.), Європейська конвенція про поселення (1955 р.), Європейська соціальна хартія (1961 р.), Європейський кодекс соціального забезпечення (1964 р.), Європейська конвенція про соціальне забезпечення (1972 р.), Європейська конвенція про правовий статус трудящого-мігранта (1977 р.) і ін. Одним з базових документів є Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод, яка визначає свободу пересування й вибору місця проживання (Протокол №4, ст. 2). В 1985 р. між 5 країнами була підписана Шенгенська угода, яка визначила стандарти свободи пересування й вибору місця проживання. У 2009 р. у контексті Лісабонського договору прийнята «Стокгольмська програма» розвитку простору свободи, безпеки й правосуддя на 2010-2014 рр., яка орієнтована на розмежування компетенцій ЄС і країн-членів у питаннях залучення іноземних трудових ресурсів, на захист їх прав через прийняття «Кодексу імміграції», що припускає консолідацію Шенгенського й Візового кодексів. До кінця 2009 р. був прийнятий «План дій у сфері легальної міграції» про умови в'їзду й проживання громадян третіх країн.

Країни-учасниці СНД дотримуються єдиного підходу до регулювання МТМ. У 1994 р. усі країни-члени СНД підписали Угоду про співробітництво в сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів. Цей документ містить такі положення:

• взаємне визнання дипломів та інших документів, що стосуються визначення кваліфікації й виробничого стажу;

• усунення подвійного оподаткування;

• рівноправність між трудящими-мігрантами та громадянами країни-прийому у відношенні соціального забезпечення, соціального страхування та медичного обслуговування;

• можливість переказувати доходи й заощадження й ін.

У 1998 р. країни СНД підписали Угоду про боротьбу з незаконною міграцією, яка містить положення, що стосуються припинення незаконної міграції, положення про висілку, реадмісію та обмін інформацією.

Країни СНД у 2003 р. розробили проект Конвенції про правовий статус робітників-мігрантів та членів їх родин, що передбачає рівноправність робітників-мігрантів та громадян у сфері оплати праці, умов зайнятості, соціального страхування, доступу до захисту своїх прав у суді та ін.; спеціальні заходи, що стосуються захисту прав жінок та дітей мігрантів.

Для уніфікації міграційних політик країн-членів СНД країни прийняли: Концепцію міграційної політики держав-учасників СНД, Конвенцію про правовий статус трудящих-мігрантів і членів їх родин держав-учасників СНД, Декларацію про погоджену міграційну політику держав-учасників СНД.

Між Росією й Україною, Росією й Молдовою, Росією й Вірменією, Росією й Киргизстаном підписані міжурядові угоди про трудову діяльність і соціальний захист громадян.