Розділ 10. Науково-технічні зв’язки.

10.1. Міжнародне науково-технічне співробітництво (НТС) – поняття (повтор)

10.2. Регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва –– поняття (повтор)

10.3. Місце України у міжнародному науково-технічному співробітництві

10.4. Регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва в Україні.

10.5. Міжнародне науково-технічне співробітництво України.

10.1. Міжнародне науково-технічне співробітництво: сутність, форми

Міжнародне науково-технічне співробітництво – це напрям МЕД, який передбачає спільну діяльність у сфері отримання і використання нових знань, а також обмін науковими результатами та виробничим досвідом для вирішення економічних, соціальних і технологічних проблем.

Учасниками міжнародного НТС є:

• міжнародні організації, зокрема міжнародні науково-дослідні організації;

• держави (у тому числі міністерства і відомства, до компетенцій яких входить представлення інтересів держави у сфері міжнародного науково-технічного співробітницва);

• фізичні і юридичні особи, у т.ч. суб'єкти господарської діяльності, науково-дослідні інститути, навчальні заклади, вчені.

Форми міжнародного НТС (з урахування специфіки відносин між різними учасниками):

1. здійснення спільних наукових досліджень і технологічних розробок, у тому числі у міжнародних дослідницьких групах, на базі міжнародних інститутів і спільних підприємств;

2. реалізація науково-технічних програм і проектів;

3. надання науково-технічних послуг, зокрема послуг з використання науково-технічних розробок, консультування та експертизи;

4. поширення та обмін науковою і науково-технічною інформації, створення і використання міжнародних баз даних, обмін технічною документацією, зразками і матеріалами;

5. міжнародне патентування і ліцензування, обмін патентами, ліцензіями і ноу-хау;

6. розробка і впровадження науково-технічних нормативів і стандартів, забезпечення доступу до науково-дослідної інфраструктури;

7. спільна розробка науково-технічних прогнозів.

Результи інтелектуальної праці, отримання та/чи використання яких є предметом міжнародного науково-технічного співробітництва, можуть бути представлені у вигляді:

патенту - охоронний документ (свідотство), що видається компетентним урядовим (міжнародним) органом винахіднику та засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель чи промисловий зразок). Власник патенту має монопольне право на використання його об’єкту: винаходу (технічне рішення у різних областях, що відноситься до продукту, зокрема пристрою, речовини, штаму мікроорганізму, культури клітин рослин чи тварин, або способу, тобто процесу здійснення дій за допомогою матеріальних засобів), корисної моделі (технічне рішення, що відноситься до пристрою) та промислового зразку (рішення у галузі художнього конструювання, що визначає зовнішній вигляд виробу промислового чи іншого виробництва);

ліцензії - дозвіл, який видається власником об'єкту інтелектуальної власності (ліцензіаром), захищеного або незахищеного патентом, зацікавленій стороні (лицезіату) і підтверджує його право використовувати винахід на певних умовах (протягом певного часу і за певну плату). Розрізняють патентні (дають право використовувати запатентований винахід) та безпатентні (дають право використовувати незапатентовані знання);

ноу-хау - відомості будь якого характеру (оригінальні знання), які охороняються режимом комерційної таємниці та можуть бути предметом купівлі-продажу чи обміну (передачі) для використання у практичній діяльності (виробництві);

торговельна (товарна) марка - символ певної компанії (графічне зображення, по'єднання букв і т.п.), який служить для її індивідуалізації та який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

Обмін науково-технічними знаннями і виробничим досвідом між країнами протікає у різних формах:

- некомерційні форми - ті, що передбачають безоплатне поширення науково-технічної інформації, яка не має прямої комерційної цінності, а саме: наукові публікації; проведення міжнародних наукових і науково-практичних конференцій, симпозіумів, виставок тощо; організація зустрічей учених та інженерів із різних країн для обміну досвідом; міграція вчених й інженерно-технічних фахівців; навчання студентів за кордоном та ін.

- комерційні форми - надання ліцензій на використання винаходів; купівля-продаж патентів, ноу-хау, зареєстрованих товарних марок, промислових зразків, корисних моделей і технічної документації; експорт-імпорт машин і устаткування (що супроводжується наданням ноу-хау з використання технологій); надання технічної підтримки і надання інжинірингових послуг; підготовка і стажування фахівців; укладання контрактів на управління; реалізація проектів у межах договорів науково-технічного і виробничого кооперування та ін.

Особливим різновидом міжнародного науково-технічного обміну є трансферт (передача) технологій.

Носіями технології можуть бути:

• спеціальні знання у вигляді патентів і ноу-хау;

• устаткування, агрегати, інструменти і виробничі лінії;

• виріби виробничого призначення (матеріал);

• інвестиційний капітал (у випадку, якщо інвестиції передбачають надання обладнання, супроводжуються наданням ноу-хау і навчанням персоналу);

• праця (у випадку міграції висококваліфікованих кадрів);

• інформаційні масиви спеціальної літератури, довідники;

• комп'ютерні банки даних.

Трансферт технологій як передачу (процес розповсюдження) систематизованих знань для випуску відповідної продукції, використання відповідного процесу або надання відповідних послуг (Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).

Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), у поняття «трансферт технологій» включено широке коло угод щодо:

• передачі технічних засобів через надання патентів і ліцензій, передачу ноу-хау;

• трансферту (продажу, ліцензуванню, франчайзингу) торговельних марок і зразків;

• надання послуг технічного характеру, включно з технічним й інжиніринговим навчанням, а також технічного сприяння;

• трансферту результатів наукових досліджень і розробок.

Міжнародний трансферт технологій – це рух науково-технічних досягнень – конструкторських рішень, систематизованих знань і виробничого досвіду на комерційній і безоплатній основі через національні кордони (кордони митних територій) з метою кращої переробки ресурсів, підвищення ефективності виробництва і максимізації прибутку, включно з такими стадіями виробничої діяльності, як промислове використання, управлінська діяльність, маркетинг тощо. Трансферт технологій містить у собі процес комерціалізації результатів фундаментальних наукових досліджень і прикладних розробок.

Обов'язковою умовою здійснення трансферту (комерційного і некомерційного) технологій як на національному, так і на міжнародному рівні є дотримання прав інтелектуальної власності. При цьому велика частка міжнародного трансферту технологій припадає на непатентоспроможну інформацію і наукові відкриття.

Канали міжнародного трансферту технологій:

• міждержавний – відповідно до міждержавних програм науково-технічного співробітництва або зовнішньоторговельних угод;

• межфірмовий – на основі широкого спектра контрактів (насамперед ліцензійні і коопераційні) національних компаній з іноземними партнерами;

• внутрішньофірмовий – між структурними підрозділами міжнародних корпорацій, які розташовані у різних країнах; потік технологій направляється від материнської компанії до афілійованих компаній, які вона контролює за кордоном (2/3 світової торгівлі ліцензіями, доводиться саме на такий обмін);

• міжнародно-інвестиційний – рух технологій відбувається як умова створення нових підприємницьких структур (наприклад, у результаті прямого інвестування) або перехід до донора технологій частини власності об'єктаій прав управління ним.

Купівля-продаж носіїв технологій може здійснюватися на основі зовнішньоторговельних операцій, реалізації міжнародних науково-виробничих проектів і/або створення спільних підприємств, або за міждержавними угодами.

Форми комерційного технологічного трансферту є:

• купівля-продаж (експорт або імпорт) технологій в упредметненому вигляді;

• надання технічних знань, необхідних для встановлення і використання обладнання, а також будівництво підприємств «під ключ»;

• продаж або надання патентів, ноу-хау і ліцензій, передача виробничо-технологічного досвіду і технічної документації;

• передача технологій у межах промислової кооперації;

• промислове співробітництво і технічне сприяння у частині утримання (забезпечення) машин, устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;

• навчання персоналу;

• надання консультаційних та інжинірингових послуг (допроектних, проектних, післяпроектних, спеціальних послуг з управління виробництвом), а також технічна експертиза;

• на основі угод франчайзингу (насамперед виробничого).

Регулювання міжнародного трансферту технологій здійснюється:

- прямо (через регламентацію передачі певних технологій)

- непрямо (через створення сприятливих або несприятливих умов для використання технологій і, відповідно, їх експорту або імпорту).

Найчастіше приплив у країну прогресивних технологій розглядається позитивно, тому уряди країн-імпортерів намагаються знизити вплив негативних факторів (низький рівнем освіти населення, якості інфраструктури і т.п.). Імпорт технологій може обмежуватися, якщо вони не відповідають сучасним вимогам (екологічним, суспільної безпеки). Найбільш високий ступінь державного контролю спостерігається у сфері руху технологій війського призначення, хімічних і фармацевтичних продуктів, енергії (особливо атомної), спиртних напоїв.