- •Конспект лекцій
- •Лекція 1
- •1. Психологія як наука про людину, її світ і діяльність
- •2. Предмет, етапи історичного розвитку та основні напрямки вивчення психології
- •3. Гуманістичні теорії особистості.
- •3. Галузі і міжпредметні зв'язки науки
- •4. Педагогіка як наука про навчання і виховання людини
- •5.Становлення і розвиток педагогіки
- •6.Основні методи навчання, виховання та самовиховання
- •7. Педагогічні концепції творців наукової педагогіки
- •Лекція 2
- •Тема 2. Психолого - педагогічні умови формування особистості План
- •1. Індивід, суб'єкт, особистість, індивідуальність, універсум
- •2. Вікові та сензитивні періоди розвитку людини
- •3. Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.
- •4. Зміст і завдання сучасної освіти, процесів навчання та учіння
- •Лекція 3
- •Тема 3. Соціокультурне середовище особистості. План
- •1. Спілкування, діяльність, поведінка і вчинки як основні носії культури
- •2. Сенс життя, життєвий шлях і вчинки особистості
- •3. Ментальність та менталітет нації
- •5. Кодекс цінностей сучасного виховання в Україні
- •6. Ціннісні засади української родини
- •Лекція 4
- •Тема 4. Психологія я-концепції та механізми психологічного захисту. План
- •1. «Я» як наукова проблема психології
- •2. Поняття про самосвідомість та я— концепцію особистості
- •3. Структурні компоненти я-концепції
- •5. Самооцінка особистості та її види. Адаптація людини в соціумі
- •6. Механізми психологічного захисту
- •Лекція 5
- •Тема 5. Соціально- психологічна структура особистості. План
- •1. Психічні процеси особистості, їх види та розвиток
- •2. Характеристика психічних властивостей особистості
- •3. Види психічних станів людини
- •1. Характеристика психічних станів людини.
- •4. Соціальна неповторність особистості у ролях, позиціях, статусах і установках
- •5. Сутність і структура світогляду людини
- •6. Поняття соціалізації особистості
- •7. Фактори, ефекти, механізми та засоби соціалізації.
- •Змістовий модуль 2. Розвиток і становлення соціально зрілої особистості Лекція 6
- •Тема 6. Міжособистісні стосунки. Спілкування.
- •1. Етика взаємостосунків, розвиток міжособистісних стосунків, етикет
- •2. Спілкування: види, рівні, засоби, сторони та функції
- •4. Невербальна комунікація та її види
- •5. Комунікація, перцепція та інтеракція у просторі міжособистісної взаємодії
- •Лекція 7
- •Тема 7. Особистість і діяльність План
- •1. Джерела активності людини
- •3. Мотиви та мотивація в діяльності людини
- •4. Інтереси і прагнення соціально зрілої особистості
- •П отреба мотивація мотив,
- •5. Здатність до професійної діяльності. Професіограма та психограма спеціаліста
- •6. Професіограма та психограма спеціаліста
- •7. Норми і цінності в діяльності людини
- •8. Кар'єра особистості, її атрибути та етапи просування
- •Лекція 8
- •Тема 8. Соціальна зрілість: стратегія життєвчиняння План
- •1. Рівень домагань особистості у досягненні успіху
- •2. Лідерство як психологічний феномен. Теорії лідерства
- •3. Складові творення привабливого іміджу ділової людини
- •4. Інтелект, моральність та творчість у професійній діяльності
- •5. Характеристика самоактуалізованої особистості
- •Лекція 9
- •Тема 9. Організація виховання і самовиховання особистості План
- •1. Поняття про виховання і виховне середовище
- •3. Цінності морального та християнського виховання
- •4. Якості гуманної людини. Ідеал
- •5. Характеристика самовиховання особистості: система, структура, етапи та прийоми.
- •Лекція 10
- •Тема 10. Природа конфліктів та технологія запобігання їх виникненню. План
- •1. Історіогенез поглядів на природу конфліктів
- •Історія розвитку конфліктологічних ідей
- •2. Типологія конфліктів та причини їх виникнення
- •Основні види внутрішньоособистісних конфліктів
- •3. Анатомія та динаміка конфлікту
- •4. Стилі виходу із конфліктних ситуацій. Управління конфліктом
- •Кожна із зазначених стратегій може бути оптимальною і забезпечити найкращий ефект в залежності від конкретних умов виникнення і розвитку конфлікту.
3. Ментальність та менталітет нації
Ментальність – це колективне несвідоме, явище критичного осмислення, нерефлексоване етнічним загалом, який здебільшого вчинково діє й соціально утверджується за звичками, канонізованими віруваннями; притаманний даній нації варіант світосприймання, поведінки, який реалізується на спільній мовній, культурній і морально-етичній основі.
Менталітет –це духовна основа людини, він включає в себе її суспільну самосвідомість і є засобом практично-духовного засвоєння світу. Він містить у собі не тільки суму знань про навколишню дійсність у цілому, а є істотною стороною самосвідомості і - найголовніше - внутрішньою основою продуктивної діяльності людини.
З цієї точки зору сфера менталітету є конкретною картиною світу. Вона зумовлена у своєму змісті і формі історичним рівнем роз витку практики пізнання, але в той же час сфера менталітету не зводиться до цієї картини світу.
Сфера менталітету формується як відповідь на істотні питання практичної самосвідомості людини: про природу і сенс людського буття, про місце людини в житті, про дійсні мету і засоби діяльності, про те, чим вона керуватиметься при досягненні життєвих цілей.
У найбільш узагальненому вигляді внутрішня самовизначеність людини утворюється тоді, коли будуть отримані відповіді на три запитання:
а) що я можу знати?;
б) що я повинен робити?;
в) на що я повинен орієнтуватися, на що можу сподіватися? Людський менталітет можна зрозуміти і спеціально формувати,
коли його розглядати як засіб відображення змістів «не-Я» в системі: «несвідоме — підсвідоме — свідоме — надсвідоме».
При цьому слід ураховувати, що увесь зміст відображеного має однакову повноту відтворення у свідомості людини.
Менталітет — за своєю природою суспільне явище, він виникає і розвивається як компонент практичної діяльності: в ній з'являється і в ній розвивається, оскільки є моментом взаємодії між людиною і предметним світом. Він спрямований на предметно-практичну діяльність, як і свідомість - на буття людини.
Менталітет – результат культурного розвитку нації, етносу, групи чи особистості на терені сучасної цивілізації і водночас глибинне джерело розвитку культури як системи історично розвиткових надбіологічних програм життєактивності, що диференціюються на 4 складові (поведінку, діяльність, спілкування і вчинок) залежно від того, який соціальний досвід вони зберігають (від покоління до покоління), транслюють, забезпечуючи зміни та відтворення соціального життя в усіх його основних проявах.
Український менталітет характеризується наступними системотворчими ознаками (за Х.Василькевич, А.Фурманом):
інтроверсивністю вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності, що виявляється у зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу;
кордоцентричністю, яка проявляється в сентименталізмі, чутливості, любові до природи, емпатії, культуротворчості, яскравій обрядовості, пісенному фольклорі, естетизмі народного життя;
анархічним індивідуалізмом, прояви якого спостерігаємо в різних формах партикулярного прагнення до особистої свободи, без належного прагнення до державності, де бракує ясних цілей, достойної стійкості, організації, витривалості, дисципліни;
емоційністю національної культури, котра виявляється в: нетрадиційній логіці образів і почуттів, котрі виводяться з досвіду здорового глузду; відносності правди і неправди, розмитості норм, законів, етичних принципів; схильності навіювати іншим культурам і суспільствам навіювати свої емоції і почуття; підвищеній рефлективності, низькому рівні розвитку соціального інтелекту; високорозвиненім альтруїзмі; не агресивності та правовій лояльності.
тяжіння до морального буття.
Раціональністю соцієтальної психіки, котра вказує на те, що український загал зорієнтований на сприйняття будь-чого у деталях, піддаючи все по елементному і незавершеному аналізу, сприймає навколишній світ як диференційований взаємо спричинений смисловий простір, неспроможний швидко перебудуватися і змінити поведінкові, діяльні сні чи цілепокладальні установки.
інтернальністю українського соціуму з переважанням емоційної складової, котра породжує його внутрішній конфлікт, дистресові та невротичні стани і характеризується: чергуванням сильних і слабких сторін спільноти, її зрілістю й водночас обмеженою самостійністю, відповідальністю і сумнівною послідовністю, народною мудрістю і низьким соціальним компонентом, свободолюби вістю, неприйняттям насильства над собою й разом з тим невдоволеністю життям.
екзекутивністю (жіночністю) українського соціального загалу, котра характеризується наявністю таких ознак: помірність у діях, реальна перевага споживання над творенням; пізнання дійсності засобами рефлексивного мислення, уявлення і вражень; переважання слухняності, сумлінності, романтичності над самодостатністю розсудливістю; помітна трагедійність , страж дальність і моральність життєвого процесу, в центрі якого перебуває жінка-мати; персоніфікація рідної землі (образ Неньки-України, матері-природи); внутрішня конфліктність, слабкість соціального характеру.
Українці, як і інші народи, наділені соцієтальною психікою, що є субстанцією життя соціуму, котра передається від покоління до покоління у вигляді продукту наслідування історії і культури суспільства, вміщуючи географічні, кліматичні і ландшафтні умови життя людей, які заселяли колись і заселяють нині дану територію (за О.Донченко ).