Тема 1.
Статистика як наука.
Предмет, метод, завдання, основні поняття
План:
Поняття про статистику
Історія статистики як науки
Основні риси предмету статистики та його означення
Теоретичні засади статистики як науки
Особливості статистичної методології. Метод статистики
Загальна теорія статистики як галузь статистичної науки
Закон України „Про зміни та доповнення до Закону України „Про державну статистику”
Рекомендована література:
Статистика: підручник”/ Герасименко С.С., Головач А.В та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 467 с.
Єріна , Пальян „Теорія статистики”
Фещур Р.В., Барвінський А.Ф., Кічор В.П. „Статистика: теоретичні засади і прикладні аспекти”. Навч. посібник. – Львів, 2003. – 575 с.
„Теория статистики” под ред. Шмойловой Р.А.
1. Поняття про статистику
Статистика – це одна з суспільних наук, що має за мету збір, впорядкування, аналіз, співставлення числового представлення фактів, які стосуються різноманітних масових явищ та процесів.
Статистика – це вчення про систему показників (кількісних характеристик), що дають всесторонню уяву про суспільні явища, економіку в цілому та її галузі.
Статистика – це ефективний інструмент пізнання, що використовується в суспільних науках для встановлення закономірностей, які діють в конкретних масових явищах, що вивчаються даною наукою.
Статистика – це одна з форм практичної діяльності людей, мета якої – збір, обробка, аналіз масових даних про ті чи інші якості.
Статистика – це різного роду числові дані.
Статистика – це наука про державу (державознавство).
2. Історія статистики як науки
Слово „статистика” походить від латинського слова status - становище, стан явищ. Звідси утоворилися слова: stato – держава, statista – знавець держави, statistica – сума знань про державу.
Спочатку статистика займалася описовою діяльністю, зокрема, описом державного устрою (інша назва – державознавство).
Термін „статистика” в сучасному розумінні вживається в науці з 1749 р. Його вперше запровадив німецький вчений Готфрід Ахенваль (1719-1772).
Статистика починалася з масових спостережень: перепису населення (Давній Китай, 2000 р. до н.е.), опису земельних ділянок (Давній Єгипет, 1500 р. до н.е.), перепису населення (Давня Греція, 850 р. до н.е.). У Давньому Римі перепис населення проводили періодично з метою визначення кількості осіб, придатних до військової служби, для розподілу податків між громадянами з врахуванням розміру земельних угідь та чисельності сім’ї.
Розвиток статистики як науки відбувався в таких напрямках:
описове державознавство;
політична арифметика;
теорія масових суспільних явищ та процесів.
Описове державознавство веде свій початок від Арістотеля (384-322 р. до н.е.), однак перший спеціальних курс лекцій зі статистики був прочитаний в Німеччині Генріхом Конрінгом у 1660 р. Послідовник Конріга Г.Ахенваль досліджував не суспільство, а державу, її політичний та адміністративний устрій, бо саме в цьому вбачав предмет науки.
На зміну розумінню статистики як опису держави прийшло розуміння статистики як науки про закономірності масових суспільних явищ. Політична арифметика – таку назву отримала статистична школа, яка виникла в Англії у XVII ст. Від дослідження відомостей про померлих до розроблення таблиць смертності – такий шлях пройшли дослідники Д.Граунт (1620-1674) та Е.Галлей (1656-1742).
Вільям Петті (1623-1687) заклав підвалини політичної арифметики як науки про політичну анатомію, тобто науки про симетрія, структуру і співвідношення частин „політичного тіла”.
Розвиток математики, зокрема теорії імовірності, створив теоретичну базу для статистики. Від Б. Паскаля, Я.Бернуллі до П.Лапласа, К.Гауса, Д.Пуасона – такий шлях від розробки теорії ймовірності до перших спроб її використання для дослідження соціальних явищ.
Теоретична статистика починається з праць А.Кетле (1796-1874): „Розрахунок ймовірних злочинів”, „Листи про теорію ймовірності”, „Соціальна фізика, або Досвід досліджень про розвиток людських здібностей”. Кетле прагнув створити нову науку – „суспільну фізику”, оскільки вважав, що в кожному суспільстві під впливом сукупності сталих закономірностей, що діють на людей, утворюється ідеальний тип „середньої людини”.
Становлення статистики як науки в сучасному її розумінні пов’язується з іменами К.Пірсона, Р.Фішера, В.Госсета, П Чебишова, А.Маркова, А.Чупрова, Є.Слуцького, А.Колмогорова, М.Птухи та інших.