Тема. Внелегальна економика.
Структура внелегальної економіки.
Частота випадків недотримання різних галузей законодавства служить індикатором величини внелегальної економіки. В цілому внелегальну (або тіньову) економіку можна визначити як сферу, в якій економічна діяльність здійснюється поза рамками закону, тобто операції здійснюються без використання закону, правових норм і формальних правил господарського життя.
В рамках тіньової економіки можна виділити три сектори:
«білі» ринки - діяльність на межі закону, наприклад «сірі» схеми. Така діяльність залежно від трактування законодавства різними судами може мати статус як законною, так і незаконною;
«сірі» ринки - діяльність, яка, по суті, є незаконною і підпадає під окремі статті податкового, трудового і кримінального законодавства (приховування доходів, робота без ліцензії, діяльність із залученням нелегалів і т.д.). Порушники можуть понести різні види відповідальності як адміністративною, так і кримінальною, але дані види діяльності не завдають шкоди здоров'ю і життю людини;
3)«черні» ринки — кримінальна діяльність, що заборонена законом (наркобізнес, торгівлю зброєю, корупцію і т.д.), представляє загрозу життю і здоров'я людини.
Через приховування внелегальних операцій від офіційної статистики актуальною є проблема вимірювання розмірів внелегальної економіки.
Для цієї мети використовуються наступні підходи:
монетарний метод, що будується на основі гіпотези про використання у внелегальних розрахунках виключно наявних засобів. Отже, динаміка руху наявної грошової маси дозволяє судити про розміри внелегальної економіки;
метод балансів витрат і доходів, при якому декларовані доходи порівнюються з сумою витрат, реально спожитими товарами і послугами;
аналіз зайнятості дозволяє припустити, що високий рівень незареєстрованого безробіття, що зберігається тривалий час, свідчить про наявність широких можливостей для зайнятості у внелегальному секторі;
метод технологічних коефіцієнтів застосовний для отримання даних про об'єм реального випуску на основі відомих витрат і технологічних коефіцієнтів. Наприклад, зіставляються дані про динаміку споживаної електроенергії і динаміку декларованого випуску продукції;
опитування домашніх господарств і керівників підприємств дозволяють отримати експертні оцінки величини внелегального сектора;
•соціологічний метод, що полягає в аналізі особливих норм, по яких здійснюються внелегальні операції, і їх поширеності в суспільстві, частоті їх застосування при укладенні угод.
Ціна підпорядкування закону.
Основною причиною внелегального здійснення економічної діяльності є високі трансакційні витрати, пов'язані з дією в рамках закону. Головним чином мова йде про високі витрати укладення контракту, витрати специфікації і захисту прав власності і витрати захисту від третіх осіб. Э. де Сото пропонує об'єднати ці витрати в один термін «ціна підпорядкування закону». Ціна підпорядкування закону включає:
витрати доступу до закону - витрати на реєстрацію юридичної особи, на отримання ліцензій, відкриття рахунку в банку, отримання юридичної адреси і виконання інших формальностей;
витрати продовження діяльності в рамках закону, пов'язані з необхідністю виплати податків, підпорядкуванням вимогам закону в області трудових відносин, регулюючим тривалість робочого дня, мінімальну заробітну плату, соціальні гарантії, виплатою судових витрат при рішенні конфліктів в рамках легальної судової системи.
Варто підкреслити, що ціна підпорядкування закону включає не тільки прямі грошові витрати, але і витрати часу на виконання тих або інших процедур. Причому саме ця складова часто буває особливо велика. Наприклад, процедура отримання дозволу на будівництво житлового будинку в Лімі займає в цілому 4 року 1 місяць, отримання дозволу на організацію дрібнооптового ринку — 17 років, отримання дозволу на відкриття невеликого магазина — 43 дні.
Якщо в Україні витрати часу на реєстрацію підприємства і не такі великі, проте витрати продовження діяльності в рамках закону знаходяться на дуже високому рівні. В першу чергу це стосується податкових виплат. Ось ставки основних податків, які доводиться платити українському бізнесмену (за станом на 1999 р., в дужках вказані ставка оподаткування):
податок на прибуток — 20% (прибутку);
ПДВ - 20% (виручки);
податок на операції по цінних паперах — - 15% (дохід від операцій з цінними паперами);
податок на користувачів автодоріг — 2,5% (виручки);
податок на утримання житлового фонду — 1,5% (виручки);
податок на майно підприємства — 2% (вартість основних фондів);
•страхові внески до Пенсійного фонду — 28% (витрати на оплату праці);
•внески до Фонду соціального страхування — 3,6% (витрати на оплату праці);
•внески до Державного фонду зайнятості — 1,5% (витрати на оплату праці) і ряд інших податків і обов'язкових платежів.
Саме висока ціна підпорядкування закону пояснює низький відсоток застосування норм закону для забезпечення повсякденного функціонування підприємства.