2. Соціологія праці та соціального управління.

Соціологія праці, як галузь соціології, виникла водночас із соціологією економіки в 60-ті роки XX ст. спочатку як її аспект. Але паростки соціології праці ми знаходимо в філософських, політологічних та соціальних творах учених значно раніше.

Праця (труд) — це цілеспрямована, суспільно корисна діяльність із створення предметів (речей) і умов, необхідних для задоволення потреб індивіда і суспільства. Тому праця — це основна умова життя суспільства. Таке визначення праці вимагає деяких додаткових пояснень. Річ у тім, що діяльність — це безперервне, свідоме визначення цілей, способів, засобів і знарядь праці для досягнення цілей. Діяльність не створює кінцевого продукту (предметів, речей, культурних цінностей). Кінцевий продукт (споживчу вартість) створюють матеріальне і духовно-культурне виробництва, праця (конкретний труд).

Основне призначення праці — задоволення потреб людини і суспільства, досягнення практично корисних утилітарних результатів (див. схему 4)

Маючи такі характеристики, праця виконує практичні, дуже важливі завдання-функції, основними з яких є такі (див. схему 5).

Суб’єктом і носієм праці стає лише людина, тобто людина реалізує функції праці. Метою праці є створення предметів, речей і можливостей для підвищення добробуту людей, поліпшення умов їхньої праці та побуту, тому праця завжди мотивована.

Для соціології праці дуже важливим є аналіз мотивів та стимулів праці.

Стимули праці — це осмислені спонукання, викликані впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників. Існує три основних підходи до вивчення і регулювання виробничої поведінки працівника.

Перший підхід —передбачає наукову організацію виробництва й управління, матеріальну зацікавленість працівників. Ця концепція з успіхом широко використовується в промисловості й досі, її найчастіше називають науковим менеджментом.

Другий підхід, виник у 20—30-ті роки XX ст., основним змістом має вивчення, аналіз і використання різних чинників, що впливають на підвищення ефективності виробництва і умов та організації праці, заробітної платні, міжособові стосунки, стиль керівництва тощо. Цей підхід має назву менеджмент людських відносин.

Третій підхід до аналізу виробничої поведінки працівників використовує матеріальні, соціальні і моральні спонукальні чинники, - це ситуативний менеджмент.

Усі ці підходи використовуються в регулюванні трудової діяль­ності виробників, але вони не вичерпують проблеми її мотивів. Сучасні соціологи Заходу і Сходу широко використовують теоретичні положення концепції трудової мотивації Абрахама Маслоу, який, кваліфікуючи потреби людини, поділяє їх на базові (потреба у харчуванні, безпеці, позитивному само­оцінюванні та інші) і виробничі, (у справедливості, добробуті, порядку та єдності соціального життя тощо).

Основні мотиви трудової діяльності можна подати так:

Схема 6

Отже, соціологія праці — це галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив технічних, технологічних і соціальних умов на ставлення людей до праці.

Предметом соціології праці є всі її аспекти: соціальні закономірності й випадковості взаємодії людей у процесі виробництва, механізми їхніх дій і форми ставлення через діяльність трудових колективів і особи; показники, що свідчать про ставлення людини і колективу до праці; соціальна організація підприємств та її функціонування.

Соціальне управління як діяльність виникло тоді, коли стала реальною потреба у спільній праці людей. На початку XXI cт., коли суспільство як соціальна система дуже ускладнюється, проб­лема соціального управління, його організації, механізму, підвищення ефективності стає найважливішою, від її розв’язання багато в чому залежить майбутнє суспільства. У чому ж сутність соціального управління? Яким є його механізм? Які функції виконує соціальне управління?

Соціальне управління — це можливість і здатність певного суб’єкта впливати на суспільство (або на його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення.

Необхідність соціального управління визначали практично всі соціологи, політики і філософи, але сутність його визначали по-різному. Соціальне управління в певному аспекті регулює відносини власності, але його суть і зміст значно ширші. Тому очевидна необхідність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивідів і груп, що стали важливою методологічною основою концепції соціального управління. Це має забезпечити наукове пізнання, аналіз і використання механізму соціального управління.

Схема 7

Управління всією соціальною сферою життєдіяльності здійснює держава, її певні заклади та органи. Однак у соціальному управлінні беруть активну участь організації громадянського суспільства: профспілки, органи самоврядування трудових колективів та ін. Соціальне управління з боку держави і з боку організацій громадянського суспільства має спільні складові (див. схему 9), жодну з яких неможливо ігнорувати.

Основні складові соціального управління реалізуються в тому або іншому обсязі в малих, середніх, великих соціальних утвореннях, а також на державному рівні. Дуже важливо, щоб кожну складову реалізували освічені, грамотні, досвідчені фахівці, в іншому випадку соціальне управління ефективним не бу­де. Соціальне управління в будь-якому суспільстві виконує дуже важливі функції, які забезпечують життєдіяльність суспільства і кожного громадянина, їх розвиток, безпеку і т. д. (див. схему 10).

Цей перелік функцій соціального управління, попри його неповноту, дає уявлення про його обсяг та різноманітність завдань.

Соціальне управління — найбільш складна діяльність з організації, регулювання і контролю економічної, соціальної, політичної і духовно-культурної сфер життєдіяльності суспільства, окремих соціальних спільностей і індивідів, його головна мета — забезпечення стабільного функціонування і ефективного розвитку соціальної системи.

Соціологічний аналіз різних типів систем соціального управління в суспільстві дозволив не тільки узагальнити існуючі підходи до типологізації цих систем, але й на теоретичному рівні визначити критерії їх класифікації. В основу запропонованої типологічної матриці систем соціального управління покладено багатомірний критерій, що є комбінацією їх станів, які визначаються, по-перше, спрямованістю управлінського впливу між громадянським суспільством і державою, а по-друге, концентрацією і масштабом їх взаємовпливу. Цей критерій дозволяє:

по-перше, теоретично конкретизувати погляди на роль і зміст організаційної взаємодії між громадянським суспільством і державою стосовно окремих типів систем соціального управління;

по-друге, дає змогу уточнити зміст критеріальної основи для типологізації систем соціального управління, визначаючи істотні (первинну і вторинну) складові.

по-третє, концентрація і масштаб управлінського впливу, здійснюваного громадянським суспільством чи державою відносно одне одного, дозволяє визначити розбіжності в сутнісних властивостях окремих типів систем соціального управління стосовно кількісних характеристик його суб’єктів.

І, нарешті, поряд з „чистими” їх типами, котрі володіють якостями, яких не мають інші типи систем соціального управління, цей критерій дозволяє виокремити змішаний тип таких систем, який володіє якостями, властивими окремим „чистим” типам.

Отже, відповідно до можливого стану параметрів управлінського впливу громадянського суспільства і держави стосовно одне одного, типологічна матриця систем соціального управління (див. схему 11) набуває двополюсного характеру, де крайня точка на лівій стороні типологічної матриці характеризується однобічною спрямованістю управлінського впливу абсолютної сили з боку держави як суб’єкта управління на громадянське суспільство Держава в абсолютному ступені визначає цільову поведінку системи соціального управління в суспільстві, набуваючи яскраво вираженого тоталітарного характеру.

Типологічна матриця систем соціального управління
Тоталітарна система	Авторитарна система	Псевдоліберальна система	Демократична система	Народна, самоврядна система

Наступний тип систем соціального управління на лівій стороні типологічної матриці, розміщений ближче до її середини, характеризується визначальним управлінським впливом держави на громадянське суспільство, але цей вплив має вже не абсолютну, а відносну силу: його концентрація знижується, а масштаб звужується. Це означає, що в суспільній життєдіяльності людей виникають окремі сфери, в яких вони самі можуть впорядковувати свою поведінку і дії. Отже, виникає ніби „слабке” громадянське суспільство з обмеженою сферою життєдіяльності. При цьому держава залишає за собою роль впорядкування соціально значимих якостей системи соціального управління і сфер життєдіяльності суспільства. Вона залишається визначальним суб’єктом управління, але, на відміну від попереднього – тоталітарного типу системи управління, управлінський вплив тут набуває вже взаємоспрямованого характеру, оскільки вже з’являється громадянське суспільство.

На правій крайній точці типологічної матриці розташовано тип системи соціального управління, в якій управлінський вплив громадянського суспільства на державу характеризується абсолютною силою, максимальною концентрацією і всеосяжним масштабом. У цьому випадку громадянське суспільство безпосередньо регулює всі сторони управлінської діяльності людей і держави. Держава в цих умовах значною мірою перестає існувати в ролі суб’єкта самоврядування і виступає, головним чином, у ролі об’єкта та обмеженого суб’єкта управління. А громадянське суспільство, навпаки, з’являється тут в ролі суб’єкта управління і суб’єкта самоврядування і, в меншому ступені, в ролі об’єкта управління.. Система соціального управління складається тут з одного повноцінного суб’єкта управління і суб’єкта самоврядування – громадянського суспільства й об’єкта управління – держави.

Специфіка наступного типу системи соціального управління, розташованого на правій стороні матриці ближче до її середини, полягає в тому, що громадянське суспільство зберігає свій визначальний управлінський вплив на державу, але його сила вже не абсолютна, а відносна, оскільки знижується його концентрація і звужується масштаб. Держава в цьому випадку хоча й не є визначальним, але все ж самостійним суб’єктом управління, спроможним здійснювати достатній управлінський вплив на громадянське суспільство. Громадянське суспільство залишається тут основним суб’єктом управління, а дії держави відображають волю людей громадянського суспільства, хоча й не в прямому, а в опосередкованому вигляді. Держава виступає інструментом узгодження особливих інтересів індивідів і соціальних груп громадянського суспільства. В усьому іншому громадянське суспільство є повноправним суб’єктом самоврядування, завдяки чому здійснюється поширення її самоврядних форм і структур у всіх сферах життєдіяльності суспільства, що забезпечує найефективнішу реалізацію індивідуальних і групових інтересів громадян. В результаті система соціального управління набуває яскраво вираженого демократичного типу.

На типологічній матриці залишається ще один тип системи соціального управління – псевдо-ліберальний (в її середині.) У цій системі існує взаємоспрямований вплив між громадянським суспільством і державою, переважно рівний за своєю силою з обох сторін. Жодне з цих соціально-управлінських за своїм становищем у цій системі не визначальні. Це свідчить про те, що ні люди держави, ні люди громадянського суспільства неспроможні „нав’язати” одне одному свої способи організації життєдіяльності суспільства. В результаті кожен з цих суб’єктів взаємодії організовує власну життєдіяльність, керуючись власними інтересами. Люди держави прагнуть здійснювати свій управлінський вплив переважно в авторитарній формі, оскільки громадянське суспільство недостатньо обумовлює чи обмежує їх дії. А люди громадянського суспільства як суб’єкт управління схильні здійснювати управлінський вплив у формі народного правління у її спотвореному, охлократичному вигляді через нездатність держави забезпечити узгоджену спрямованість дій людей та із-за відсутності розвинутих форм народного правління. Отже, псевдоліберальна система соціального управління через свою нестійкість може відносно швидко переходити до одного зі стійких її „чистих” типів. http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=76&c=1836