26

ВСТУП

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Як кажуть, хліб усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і добробут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт. Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки і Німеччині.

Виробництво зерна в нашій країні коливається за останні роки від 24 млн. до 50 млн. т. Максимальні валові збори спостерігались в 1978 р. і 1990 р. 51 млн. т. За останні роки значно зменшилось виробництво зерна і становило: в 1991 р. 38,6 млн. т, в 1995 р. 33,9 млн., в 1996 р. 24,6 млн., в 1997 р. 35,5 млн. т. Відповідно знизилось і виробництво зерна на душу населення: з 984 кг у 1990 р. до 477 кг в 1996 р. і 702 кг в 1997 р. Як показують розрахунки фахівців, потрібно його виробляти не менш, як 1 1,25 т на душу населення, щоб країна могла повністю задовольнити свої потреби в зерні, тобто збирати щорічно не менше 50 млн. т.

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних продуктів на душу населення зросло з 138 кг у 1985 р. до 145 кг у 1993 р. при фізіологічній нормі його споживання 101 кг. У раціоні харчування мешканця нашої країни хліб І картопля становлять 46%, у той час як v американця 22%.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці [1].

(Triticum), рід одно - і дворічних трав родини злаків, одна з найважливіших зернових культур. Одержуване із зерна борошно йде на випічку білого хліба й виробництво інших харчових продуктів. Відходи борошномельного виробництва служать кормом худобі й домашньому птахові, а останнім часом усе ширше використаються і як сировина для промисловості. Пшениця - провідна зернова культура в багатьох регіонах світу й один з основних продуктів харчування.

Основний виробники пшениці - Китай, другий - США, потім ідуть Індія, Росія, Франція, Канада, Україна, Туреччина й Казахстан.

Зерно пшениці - найважливіший сільськогосподарський об'єкт міжнародної торгівлі: майже 60% усього експорту зернових. Провідний у світі експортер пшениці - США. Багато пшениці вивозять також Канада, Франція, Австралія й Аргентина. Основні імпортери пшениці - Росія, Китай, Японія, Єгипет, Бразилія, Польща, Італія, Індія, Південна Корея, Ірак і Марокко Актуальність теми.

Озима пшениця є головною зерновою культурою в зоні Степу. За врожайністю і обсягами виробництва зерна вона займає тут перше місце. Проте врожай і валові збори її зерна значно коливаються по роках, варіювання складає 50-55%.

Однією з основних причин нестійкого виробництва зерна пшениці в цій зоні є несприятливі погодні умови під час вегетації та зимівлі. Найбільш відчутних збитків її посівам завдають атмосферні і ґрунтові посухи, які в тій чи іншій мірі проявляються майже щорічно, особливо в осінній період. Поряд з цим, дані науки і передових господарств свідчать про те, що навіть за цих умов можна вирощувати високі і сталі врожаї зерна цієї культури. Для цього є високоврожайні сорти і новітні технології. Уже сьогодні в сприятливих умовах урожайність районованих сортів пшениці сягає 50 ц/га, а кращі господарства вирощують по 60 ц/га зерна і більше.

Дослідження і практика показують, що найбільш надійним шляхом підвищення врожайності і валових зборів зерна пшениці, навіть у несприятливі за погодними умовами роки, є впровадження у виробництво інтенсивних технологій її вирощування, які базуються на ефективному використанні наявних матеріально-технічних ресурсів, родючості ґрунтів, кліматичних та погодних умов, потенціалу сортів та застосуванні інших досягнень науки і передового досвіду. Порушення рекомендованої в зоні технології або спрощення її призводить не лише до зниження врожаю та якості зерна, але й до зменшення прибутків від реалізації зерна.

Всебічне вивчення вимог озимої пшениці до факторів життя є основою розробки високоврожайних ресурсоощадних технологій. Вимоги до температури, вологи, світла, забезпечення поживними речовинами та ін. впродовж вегетації змінюються. Агроном досягне запланованого врожаю, якщо зможе поєднати технологію вирощування з конкретними гідротермічними умовами року і внести відповідні корективи. Для цього необхідно знати оптимальні параметри чинників, які впливають на врожай.

Мета і завдання проектування. Ми планували розробити та удосконалити ряд елементів технології вирощування озимої твердої пшениці в зрошуваних умовах Півдня України. Для виконання цієї мети були заплановані слідуючи завдання:

• вивчити наявну наукову інформацію стосовно основ вирощування високих урожаїв якісного зерна та насіння озимої твердої пшениці;

• розрахувати рівні урожайності сучасних сортів озимої твердої пшениці для умов Півдня України;

• підібрати сорти для умов господарства;

• розрахувати оптимальні норми живлення та водопостачання рослин;

• розробити систему захисту посівів озимої твердої пшениці;

• підібрати оптимальні технологічні операції вирощування озимої пшениці;

• розробити систему доробки зерна у господарстві

Апробація результатів. Основні матеріали дипломної роботи викладені й обговорені на відкритому засіданні гуртка “технолог” кафедри технологій переробки та зберігання с.-г. продукції (квітень 2010 року).

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1 Ботанічна характеристика та біологічні особливості озимої твердої пшениці

Серед хлібних злаків пшениця (Triticum aestivum L.) виділяється найвищим поліморфізмом (27 видів).

Озима пшениця відрізняється поліморфізмом (існує 27 видів пшениці). тетраплоїдні (2n-28) — пшениця тверда (Tr. durum Dest.)М’яка пшениця належить до гексаплоїдних видів (n =21).

Озима пшениця – цінна продовольча культура. Зрошення створює оптимальні умови для її росту й розвитку, підвищує її зимостійкість, що забезпечує добру перезимівлю рослин.

Пшениця - трав'яниста однолітня рослина, це стосується як культурних озимих і ярих форм, так і дикоростучих виді.

Рослина пшениці має за нормальних умов два типи коренів. Вона не створює головного стрижневого кореня і вже з самого початку проростання насінини має декілька майже однаково розвинутих зародкових, або первинних, коренів. У процесі послідуючого росту і розвитку із нижніх стеблових вузлів починають формуватись додаткові, або вузлові, корені, які створюють мичкувату кореневу систему. [2].

Рослина пшениці має за нормальних умов два типи коренів. Вона не створює головного стрижневого кореня і вже з самого початку проростання насінини має декілька майже однаково розвинутих зародкових, або первинних, коренів. У процесі послідуючого росту і розвитку із нижніх стеблових вузлів починають формуватись додаткові, або вузлові, корені, які створюють мичкувату кореневу систему.

Призначення кореневої системи пшениці (та інших рослин) – засвоєння з грунту води і поживних речовин, забезпечення ними інших органів рослин. Крім того, корені є органом, де відбувається синтез амінокислот та інших складних органічних сполук.

На ріст і розвиток кореневої системи впливає ряд факторів, зокрема, температура, вологість грунту, вміст поживних речовин у ньому тощо.

Одночасно з появою бічних пагонів, після створення вузла кущіння починають розвиватися вторинні корені. Це відбувається через 14-26 днів після сходів. На Україні в озимої пшениці за умов достатньої вологи грунту і оптимальних строків сівби, кущіння починається на 14-16 день після сходів. При менш сприятливих умовах цей процес затримується. Кожний новоявлений пагін створює два-три корінці і забезпечується таким чином власною кореневою системою. [3].

Однак, як показали дослідження А.І. Носотовского (1965), озима пшениця і яра в залежності від сорту може утворювати від двох до восьми корінців. [4].

Насіння озимої пшениці проростає в середньому трьома-чотирма корінцями (з коливаннями від двох до шести). За дослідами у 30 районованих сортів озимої пшениці кількість корінців коливалась від одного до семи.

Кількість зародкових корінців залежить від величини насіння, родючості і вологості грунту, строків посіву та інших факторів.

Після утворення вузла кущіння (іноді разом з появою бокових погонів) починається розвиток вторинних коренів. За деякими дослідженнями, вторинні корені озимої пшениці з’являються через 20 днів після сходів.

Вторинні корені, як і пагони, що знову з’являються, утворюються із бруньок, які знаходяться на початку листка і проникають в глибину і в сторони ґрунтового горизонту. При їх формуванні спостерігається цікаве явище: кожний новий пагін утворює пару корінців, наступний за ним другу і т.д. [4].

Стебло озимої пшениці - соломина циліндричної форми, пуста (у м’якої пшениці, або заповнена рихлою паренхімою під колосом у твердої пшениці). Виповненість і товщина соломини визначаються стійкістю озимої пшениці до вилягання.

Першим нижнім міжвузлям стебла називають проміжок між двома кільцеподібними потовщеннями, які розташовані над вузлом кущіння. Довжина його різна; в залежності від умов вирощування вона може коливатись від 2 до 15 см. Довжина другого і послідуючих міжвузлів при нормальних умовах росту перевищує довжину першого.

Вторинні пагони, або пагони кущення, розвиваються із пазушних бруньок на нижніх вузлах головного стебла. На цих бічних стеблах у свою чергу, розвиваються інші пагони кущіння. В результаті інтенсивного кущіння можуть створюватись декілька стебел другого і послідуючого порядків. [5].

Першим нижнім міжвузлям стебла називають проміжок між двома кільцеподібними потовщеннями, які розташовані над вузлом кущіння. Довжина його різна; в залежності від умов вирощування вона може коливатись від 2 до 15 см. Довжина другого і послідуючих міжвузлів при нормальних умовах росту перевищує довжину першого.

Вторинні пагони, або пагони кущення, розвиваються із пазушних бруньок на нижніх вузлах головного стебла. На цих бічних стеблах у свою чергу, розвиваються інші пагони кущіння. В результаті інтенсивного кущіння можуть створюватись декілька стебел другого і послідуючого порядків.

Інтенсивність росту стебла неоднакова в окремі фази онтогенезу. На початку виходу рослин у трубку стебло росте повільно (1,5-2,0 см приросту за добу), потім інтенсивність росту поступово підвищується і в період колосіння-цвітіння досягає максимальної величини (4,0-6,0 см за добу). Довжина стебла залежить від біологічних властивостей сорту, вологості і родючості грунту, добрив, густотистеблостою та інших умов. Підвищені дози добрив (особливо азотних), загущення посівів сприяє росту стебла. [6].

Листки виконують важливу фізіологічну функцію. У них відбувається процес фотосинтезу, тобто засвоєння із зовнішнього середовища вуглекислого газу за рахунок енергії сонячного світла і перетворення її у хімічну енергію органічних речовин.

Листки рослин пшениці з^’являються із верхнього шару меристеми конуса наростання. Вони розподіляються на прикореневі і стеблові. У процесі формування зародка у насінин із поверхневого шару меристеми конуса наростання створюються листкові пагорбки. Розростання першого листкового пагорбка призводить до створення першого листка; потім таким же шляхом у певній послідовності створюються другий і третій зародкові, або прикореневі, листки. [7].

Всі стеблові листки у пшениці закладаються на ІІ етапі органогенезу до початку диференціації колоса, тобто до переходу конуса наростання пагона до ІІІ етапу органогенезу. Ріст листків, процеси диференціації їх тканин, які супроводжуються розгортанням листкових пластинок, відбуваються у період від появи сходів і до ІХ етапу органогенезу, тобто цвітіння і запліднення. На головному пагоні у більшості сортів пшениці розвивається всього 8-10 листків; на бічних пагонах кущіння створюються у залежності від порядку кущіння на 1-3 листка менше. Кожний листок повернутий по відношенню до вище і нижче розташованих листків на 180⁰. Стебловий листок складається із піхви і листкової пластинки. Піхва закріплена до стебла і своєю нижньою частиною охвачує його у вигляді трубки. У зоні переходу піхви у листкову пластинку у пшениці є тонка напівпрозора плівка, яка називається лигулою, або язичком. Язичок досить щільно прилягає до стебла і охороняє трубку від проникнення у неї паразитів. По обох сторонах язичка є вушка.

Довжина піхви листка збільшується з висотою прикріплення листка, з кожним ярусом знизу вверх. Відповідно збільшується довжина і ширина листків. [8].

Суцвіття пшениці - колос, який складається із багатоступеневого стрижня і колосків. На кожному виступі колоскового стрижня розташовано по одному колоску. У свою чергу, колосок складається із двох симетрично розташованих широких колоскових лусок, які мають зовнішню (нижню) і внутрішню (верхню) жилки; збоку розташований киль, колосковий (килевий) зубець і плече. Між колосковими лусками у чіткій послідовності розташовані квітки; вони двостатеві, од­нодомні. За способом запилення пшениця відноситься до самозапилювальних рослин. При жаркій і сухій погоді, особливо у південних районах нашої країни, може відбуватись і перехресне запи­лення.

Кожна квітка у пшениці з двох сторін прикрита двома квітковими лусками - зовнішньою і внутрішньою; перша випукла, крупна, з кілем, і декількома жилками; у остистих рослин вона має остюка, у безостих - осткжовидне загострення; друга луска - без остюка та остюковидного загос­трення, на відміну від зовнішньої має два килі. Між зовнішньою і внутрішньою лусками знахо­дяться найважливіші частини квітки - маточка (жіночий гаметофіт) і пиляки (чоловічий гамето­фіт). В основі зав'язі розташовані дві безкольорові плівки, або лодикули, які під час цвітіння набу­хають і тим самим сприяють розкриттю квітки. У колоску є по 2-5 і більше квіток, із яких верхні часто стерильні. Але за сприятливих умов для росту і розвитку (велика площа живлення, оптима­льна забезпеченість рослин азотом) у кожному колоску пшениці може закладатися до 11 квіток і до 8-9 зерен.

За формою колоси пшениці м'якої поділяються на три типи: веретеновидні - середня час­тина колоса найбільш широка, до вершини і частково до основи звужується; призматичний - ши­рина колоса майже однакова по всій довжині, за виключенням верхнього і нижнього колосків; бу­лавовидний, або скверхедний, коли колоски до вершини розширюються і колоски ущільнюються.

Довжина колоса, інші його морфоструктурні елементи продуктивності (кількість колосків і зерен у колосі) суттєво змінюються у залежності від умов вирощування. Забарвлення колоскових лусок буває білим або червоним, а остюків - червоним, білим або чорним.

Плід пшениці – зернівка, яку в агрономічній практиці називають зерном. У зернівці розрізняють власне сім’я (зернину), яке складається із зародка, ендосперму і насінної оболонки. Зародок складається із щитка, бульки і зачаткових кореневих пагорків [9].

Зернівка є носієм програми морфогенезу. Вона на самих ранніх етапах онтогенезу визначає особливості становлення транспортної системи рослин пшениці. Установлено [10], що материнсь­ка зернівка в однаковій мірі може постачати формування двох перших листків, Маса зернівок є одним із головних ознак продуктивності рослин і урожайності. У фізіологічному відношенні зер­нівки виконують велику роль як органи акцепції запасних речовин; це означає, що вони мають ве­лике значення у формуванні донор-акцепторних відношень у межах різних органів рослин у пері­од зерноутворення.

У сучасному рослинництві існує ряд актуальних питань. Серед них найважливішими є роз­робка і програмування агротехнічних заходів, які забезпечують реалізацію у виробництві селек­ційних досягнень, і пошук нових шляхів подальшого підвищення потенційної продуктивності озимої пшениці методами селекції. При вирішенні цих задач необхідно використовувати систему класифікації фаз розвитку рослин, яка полегшує оцінку біологічного стану посівів на протязі веге­таційного періоду.

Серед біологів і спеціалістів сільського господарства широкою популярністю користується шкала онтогенезу, яку розробила Куперман [11]. Згідно з цією класифікацією весь онтогенетичний цикл росту рослин ділиться на 12 етапів органогенезу .

На першому етапі озима пшениця в осінній період перебуває від проростання насінин до фенофази 3-го листа. Формування пагона починається з утворення ініціальних клітин промеристеми, із цих клітин поступово формується конус наростання з первинними зачатками органів май­бутнього пагона. Клітини конуса наростання на 1-му етапі морфологічно слабо диференційовані. Форма конуса наростання куполоподібна.

Відхилення від оптимальних умов уже в період проростання насіння негативно впливає на ріст і розвиток пшениці на всіх послідуючих етапах. Так, при утворенні ґрунтової кірки, переси­хання верхнього шару ґрунту після сівби, пошкодження паростків шкідниками чи хворобами ми можемо одержувати рідкі, так звані рвані сходи, що зумовить у подальшому зменшення урожай­ності. Крім того, на І етапі органогенезу пшениця часто пошкоджується скритостебловими шкід­никами (злаковими мухами та іншими). Своєчасне виявлення цих негараздів розвитку рослин до­зволяє своєчасно провести ряд заходів, які поправлять становище.

Другий етап органогенезу характеризується диференціацією основи конуса наростання на зачаточні вузли і міжвузли стебла, а також зачаточні листки. У пазухах зачаточних листків закла­даються бруньки - це зачатки пагонів 2-го, а потім 3-го та інших порядків. Таким чином на друго­му етапі йде процес диференціації основних вегетативних органів рослин. Особливо інтенсивно здійснюються процеси кущення.

Азотне підживлення у великих дозах у цей період не доцільне, тому що воно може змен­шити зимостійкість рослин і зумовить вилягання рослин через недостатній розвиток механічних тканин у нижніх міжвузлах стебел. У той же час калійні і фосфорні добрива затримують витягу­вання міжвузлів стебел у довжину і тим самим сприяють підвищенню стійкості рослин до виля­гання. [11,12].

Число листків, вузлів, які закладаються на другому етапі органогенезу, визначаються спад­ковими властивостями сортів і умовами розвитку рослин. При значній затримці розвитку на цьому етапі відбувається створення додаткових вузлів зачаткового стебла, збільшується число листків. У зоні кущення йде інтенсивна закладка і ріст бокових стебел, які не повинні різко відрізнятися від головного, тобто, бажано, щоб вони розвивались синхронно. В несприятливих умовах для росту (недостатня вологозабезпеченість, пізні строки сівби, недостатній поживний режим) формується менше листків і пагонів кущіння. Таким чином, на другому етапі органогенезу можна ефективно впливати на збільшення (або зменшення) вегетативної сфери за допомогою контрольованих фак­торів, а саме: строків сівби, режиму водозабезпечення і живлення рослин. Великий ефект на енер­гію осіннього кущення має осінній вегетаційний полив у фазі 3-4 листків.

Часто, особливо при ранніх строках сівби, тривалій теплій погоді восени рослини можугь переходити до наступного, третього етапу. Це небажане явище, тому що у таких випадках у рос­лин завершується процес яровізації, втрачається стійкість до низьких негативних температур та інших несприятливих факторів зими. [13].

Відомо, що на другому етапі органогенезу формується вузол кущення. Він може бути ком­пактним і розтягнутим, тоді створюється зона кущення, яка зумовлена в основному глибоким по­сівом насінин. За оптимальних умов сівби компактний вузол кущення є основним органом форму­вання нових пагонів. У випадку загибелі окремих пагонів особливе значення мають генераційні властивості вузла кущення, коли із сплячих яровізованих бруньок весною, під час відростання розгортаються нові пагони. Між іншим, за продуктивністю такі пагони ніколи не бувають рівно­цінними тим, що загинули взимку. Через це осінні центральні пагони повинні бути захищені від пошкоджень скритостебловими шкідниками та іншими несприятливими факторами зими.

Вузли кущення є органами, які дають початок вторинній кореневій системі; вони служать вмістилищами вуглеводів та інших метаболітів, які мають велике значення у захисті рослин від згубної дії низьких температур - морозів. Глибина залягання залежить від сорту і визначається світлом, вологістю ґрунту, температурним режимом і, в деякій мірі, глибиною посіву насінин. Ві­домо, що за умов глибокого посіву відбувається не економна витрата поживних речовин ендоспе­рму для пробивання товстого шару ґрунту; рослини виснажуються, уражаються хворобами, фор­мують як правило, одностебловий тип куща, в результаті чого втрачається урожайність. Глибина посіву насіння озимої пшениці не повинна перевищувати 4-5 см. [14].

Дослідженнями установлено, що глибина затягання вузла кущення залежить від інтенсив­ності освітлення: ярке світло зумовлює більш глибоке розміщення вузла кущення. В умовах заті­нення вузол викоситься ближче до поверхні ґрунту, міжвузля розтягуються. Зменшення глибини залягання вузла кущення відбувається також в умовах скороченого дня.

Положення вузла кущення у ґрунті залежить також від температури: чим вища температу­ра, тим швидше іде процес розростання підземного міжвузла (епікотиля) і тим ближче до поверхні грунту знаходяться вузли кущення; за умов низьких температур вузли кущення розміщуються на більшій глибині.

Слід зазначити, що глибина розміщення вузла кущення має неабияке значення для зимо­стійкості рослин: близьке до поверхні грунту розміщення цього органу не гарантує задовільної зимівлі, особливо у слабозимостійких сортів.

Третій етап органогенезу характеризується диференціацією головної осі зачаточного коло­су, створюються окремі сегменти колосу. Одночасно з цим закінчується закладка на конусі нарос­тання пагону листкових валиків.

У північних районах України ІІІ етап органогенезу проходить через 8-10 днів від початку⁷ весняної вегетації, у південних він може наступати в кінці осінньої вегетації і продовжуватись близько 5-7 днів весною за умов наростаючих температур. Чим більш сприятливі умови для про­ходження III етапу органогенезу, тим могутніший конус наростання. Дефіцит ґрунтової вологи, низька відносна вологість повітря зумовлюють скорочення числа сегментів у конусі наростання і зменшення потенційної продуктивності рослин через скорочення кількості колосків у колосі. [15].

На III етапі органогенезу весною, в період весняного відростання доцільно проводити пер­ше азотне підживлення рослин азотними добривами (краще аміачною селітрою) на добре розви­нутих агроценозах; друге підживлення необхідно проводити на слабо розвинутих посівах і гірших попередниках. Доза підживлення визначається залежно від вмісту поживних речовин у полі, гус­тоти стеблостою і може коливатись від ЗО до 60 кг/га д.р.

На четвертому етапі створюються колоскові пагорбки на осі зачаткового колосу, визнача­ється число колосків. На цьому етапі запізнення з азотним підживленням може зумовити змен­шення кількості колосків у колосі, а також редукції їх у нижній і верхній частинах колосу. Опти­мальне живлення позитивно впливає на синхронізацію пагонів різних порядків, вирівнює агроце­ноз у цілому.

IIІ і IV етапи органогенезу дуже чутливі до несприятливих факторів довкілля. У цей період рослини повинні добре забезпечуватись вологою, живленням; позитивний вплив на ріст і розвиток мають освітлення, підвищені (але не високі) температури. В кінці IV етапу органогенезу на чистих посівах сортів, які схильні до вилягання ( а це в основному середньо - і високорослі сорти) застосо­вується ТУР (хлорхолінхлорид) - 2-3 кг/га. У результаті дії цього препарату у рослинах створю­ється надлишок асимілятів за рахунок обмеження росту окремих вегетативних органів. Ці асиміляти споживаються генеративними органами і кореневою системою, що зумовлює підвищення продуктивності фотосинтезу і одночасно заторможує ріст стебел, стимулює розвиток механічної тканини і формуванню стійкості до вилягання.

П'ятий етап органогенезу характеризується початком створення і диференціації якісно но­вих органів - квіток, Наприкінці цього етапу виникають новоутворення - спорогенні тканини, археспоріальні клітини. Здійснюється закладка тичинок, пестика та інших органів квіток. На п'ятому етапі квіткові пагорбки, які сформувалися першими, розвиваються значно швидше у порівнянні з тими, які заклалися пізніше. Недорозвинуті верхні квітки відстають у розвитку і за несприятливих умов живлення не розвиваються, редукуються.

За оптимальних умов (температурний режим, живлення, наявність вологи) зменшується розрив у темпах розвитку 1, 2, 3 і 4 квіток у колосках, що у подальші етапи сприяє синхронізації зерноутворення. [3].

Тривалість п'ятого етапу 12-18 днів, суттєво залежить від погодних умов. У цей час інтенсивно ростуть нижні міжвузля і стеблові листки.

На шостому етапі органогенезу спостерігається подальше формування колоса і квіток. Відмічається посилений ріст колоскових лусок, відбуваються процеси макро- і мікроспорогенезу. Цей етап дуже чутливий до несприятливих умов довкілля.

На сьомому етапі розвиваються процеси гаметогенезу, відмічається число синхронно роз­винутих квіток, відбувається інтенсивний ріст у довжину всіх органів колоса: колоскового стерж­ня, колоскових і квіткових лусок, швидко ростуть приймочка маточки і пиляки, у яких з'являється хлорофіл; ростуть верхні міжвузли стебла. Цей етап триває 12-15 днів в залежності від умов року. Чим більш тривалий сьомий етап і більш сприятливі агрокліматичні умови, тим більше розвива­ється квіток, які можуть бути запліднені.

На IV - VII етапах відбуваються інтенсивні процеси росту стебел, збільшується фотосинтетична поверхня листків; це супроводжується значним споживанням поживних речовин і води. На зрошуваних землях доцільно проводити вегетаційні поливи.

На восьмому етапі завершуються всі процеси формування колосу, на протязі 3-4 днів від­бувається колосіння.

Дев'ятий етап - це цвітіння, запліднення і створення зиготи. Цвітіння одного колосу відбу­вається неодночасно, починається з квіток, розташованих посередині колоса і трохи нижче її. а по­тім поширюється у нижні і верхні частини. Посушлива погода скорочує тривалість цвітіння, до­щова, навпаки, продовжує його. Найбільш сприятлива температура для процесів цвітіння і заплід­нення, яка забезпечує високий процент зав'язування насінин - 16-19°С, відносна вологість повітря - 50-70%.

На десятому етапі органогенезу відбуваються процеси росту і формування зернівок озимої пшениці. Цей етап характеризується інтенсивним органотворчими процесами у насінні. У зародку активізуються фізіологічні процеси. На темпи розвитку зародка сильний вплив мають такі факто­ри зовнішнього середовища, як волога, температура, тривалість дня. У цей період починається пе­рехід поживних речовин із надземної маси у зернівки, тому активно функціонуюча фотосинтетич­на поверхня верхніх листків і міжвузлів зумовлює у подальшому розміри зернівок і структуру її біохімічного складу.

Тривалість етапу залежить від агроекологічних умов: у степовій зоні України 13-15 днів, лісостеповій - 14-17 днів. [16].

На десятому етапі органогенезу з метою забезпечення оптимальних умов для формування зернівок необхідно мати оптимальний рівень поживного режиму в ґрунті і достатню вологозабез­печеність. У південних районах з розвиненим зрошенням у цей період на посівах необхідно про­водити вегетаційні поливи нормою 450-500 м³ води на гектар. Високий урожай формують росли­ни, у яких добре функціонують верхні листки. Згубно діють такі фактори, як вилягання рослин і ураженість їх хворобами.

Одинадцятий етап органогенезу характеризується накопиченням поживних речовин у зер­нині. Він ще називається етапом "наливу зерна", йому відповідає фаза молочної стиглості. У цей період в озимої пшениці завершується процес морфологічної диференціації зародка, остаточно оформлюється конус наростання у бруньці зародка, завершується формування щитка, визначаєть­ся ступінь виповненості насінини. В ендоспермі відбуваються складні перетворення акумульова­них поживних речовин і продовжується реутилізація поживних речовин із надземної частини у зе­рнини. На цьому етапі за сприятливих умов ще функціонує верхній лист, який поступово підсихає.

В кінці одинадцятого етапу починається процес зміни напіврідкої консистенції запасних речовин у більш густу тісто образну; у подальшому відбувається підсихання зернівки.

Тривалість етапу коливається в залежності від умов року від 19 до 27 днів.

Дванадцятий етап органогенезу характеризується процесами перетворення поживних ре­човин у запасні речовини зернівки і співпадає з фазою воскової стиглості. На цьому етапі завер­шується ріст зернин, настає повна стиглість зерна. Вміст води у ньому зменшується до 18-20%.

Таким чином, етапи органогенезу - це послідовні періодичні зміни у формуванні пагона пшениці. Ці зміни характеризуються від етапу до етапу формуванням онтогенетично нових вищих органів з новими функціями.

Шкала органогенезу пшениці використовується для біологічного контролю за розвитком рослин при вирощуванні культури за різними технологіями [17]. При цьому враховують польову схожість насіння і густоту рослин, зимостійкість; прогнозують потенційну густоту стеблостою, зимостійкість, інтенсивність ураження хворобами і шкідниками, потенційну і реальну продуктив­ність рослин. Така інформація дає можливість науково обґрунтовано застосовувати азотні добрива (тобто ефективні строки і дози їх внесення), гербіциди, фунгіциди і ретарданти на відповідних етапах органогенезу і фазах розвитку рослин .