МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО(судноперевізники)

282

утворенню міцної і щільної плівки, підвищують адгезію (прилипання) до поверхонь, які фарбуються.

До висихаючих масел відносяться льняна, конопляна та тунгова олія. Оліфи виготовляють з рослинних масел, жирів та органічних продуктів. Вони діляться в залежності від складу на натуральні, напівнатуральні та штучні. Натуральні олії складаються з конопляної, льняної чи будь-якої іншої рослинної олії та сикативу (оксиду свинцю, марганцю та ін.), який прискорює їх висихання (натуральні оліфи висихають протягом 10 – 12 г, а сира рослинна олія – лише через 5 – 7 діб). Натуральні оліфи дефіцитні та дорогі, тому їх застосовують при виготовленні лакофарбових матеріалів для особливо відповідальних робіт. Напівнатуральні оліфи складаються з касторової, соняшникової, соєвої олії або їх сумішей, сикативу та розріджувача або розчинника (до 45 %), який скорочує витрати олій. До напівнатуральних відносять оксоль, сульфоксоль, полімерізовану ІМС (Інституту мінеральної сировини) касторову та комбіновану. З напівнатуральних оліф виготовляють лакофарбові матеріали, призначені для відповідальних робіт. Штучні оліфи – продукти переробки нафти, сланцевої смоли, каніфолі і інших речовин – не містять рослинних олій. Застосовують такі штучні оліфи: карбоноль. нафтеноль, абієтоль і оліфу. ї х використовують для приготування лакофарбових матеріалів, призначених для невідповідальних робіт.

З природних смол як плівкоутворюючі речовини застосовують каніфоль (гарпіус), шелак, копали та асфальти. Каніфоль складається із смоляних ненасичених кислот і продуктів їх перетворення, які одержують із соснової смоли (живиці). Шелак одержують очищенням гумілаку – продукту життєдіяльності групи комах, які живуть у тропіках Південно-Східної Азії. Копали – тверді і тугоплавкі смоли, які збирають з хвойних дерев тропічних країн, а також копалини залишків хвойних дерев, що розклалися в землі. Природні асфальти – продукти згущення та ущільнення нафти та тяжких мастил

До штучних плівкоутвороючих речовин відносяться штучні асфальти (пек), ефіри целюлози (нітроцелюлоза, ацетилцелюлоза, етилцелюлоза) та ін.

До синтетичних плівкоутворюючих речовин відносяться: вінілові (полівінілбутираль, поліхлорвініл, вінілацетат та ін.), фенолоформальдегідні (ідітол, бакеліт), алкідні (глифталь, пентафталь), епоксидні, полістиролові, поліуретанові, неопренові та інші смоли.

Пігменти – тонкоподрібнені речовини мінерального походження, які надають лакофарбовим матеріалам колір та деякі спеціальні властивості. За способом одержання пігменти ділять на природні та штучні. Природні пігменти одержують механічною обробкою природних матеріалів, а штучні – термічною або хімічною обробкою сировини. До природних пігментів відносяться: сурик залізний, мумія, вохра, умбрата ін., а до штучних – сурик свинцевий, білила (свинцеві, титанові, цинкові, литопонні); крон (свинцевий, цинковий), ультрамарин та ін. Як пігменти використовують також металеві порошки (алюмінієвий, бронзовий, мідний, цинковий та ін.).

282

Сикативи (сушки) – солі або оксиди металів (свинцю, кобальту, марганцю та ін.), сплавлені з рослинними оліями, каніфолью або нафтеновими кислотами. їх вводять до лакофарбових матеріалів для прискорення висихання

Розчинники та розріджувачі розріджують лакофарбові матеріали та допомогають довести їх до потрібної консистенції. Як розчинники застосовують летючі рідини, які після нанесення лакофарбового покриття швидко випаровуються. До них відносяться скипидар (терпентинова олія), бензин та лаковий гас (уайт-спірит), бензол, ацетон, сольвент, толуол, спирти (метиловий, етиловий, бутиловий) та ін.

Скипидар – безбарвна рідина з характерним запахом, одержана перегонкою смоли хвойних дерев; є найкращим розчинником для масляних та емалевих фарб і лаків. Бензин і уайт-спірит – рідини, одержані з нафтопродуктів. Більш дешевим є уайт-спірит, який входить до складу багатьох масляних і емалевих фарб. Бензол – рідина, одержувана перегонкою нафти та кам'яновугільної смоли. Його поділяють на нафтовий та кам'яновугільний і застосовують для розчинення лаків. Ацетон – рідина, одержувана з продуктів перегонки деревини, вживають для розчинення нітролаків. Сольвент та толуол – рідини, утворювані з продуктів перегонки кам'яновугільної смоли. Найбільш широко застосовують сольвент в суміші з уайт-спіритом для розведення емалевих фарб, а також бітумних, пентафталевих та гліфталевих лаків. Спирти – рідини, одержувані бродінням із цукромістких речовин деревини, зерна, картоплі та ін.; використовують для розчинення лаків.

Наповнювачі (тальк, каолін та ін.) використовують для економного витрачання пігментів або покращення деяких властивостей фарб.

Класифікація лакофарбових матеріалів. Лакофарбові матеріали, які випускаються промисловістю, поділяють за родом плівкоутворюючих речовин, призначенням, складом, кольором і іншими ознаками.

За родом плівкоутворюючих речовин їх поділяють на групи, що мають умовні позначення. АД – поліамідні, АК – акрилові та метакрилові, АМЛ – алкідномеламінові, АМЧ – алкидносечовинні, АСТ – алкидностирольні, АУ – алкидноуретанові, АФЛ – алкіднофенольні, АЦ – ацетиленоцелюлозні, АЕП – алкидноепоксидні, БТ – бітумні, ВА – полівінілацетатні. ГФ – глифталеві. КФ – каніфольні, КЧ – каучукові, МА – олійні (на основі рослинних олій), МЛ – меламінові. МЧ – сечовинні, НА – нітроалкидні, НЦ – нітроцелюлозні, ПС – полістирольні, ПФ – пентафталеві, УР – поліуретанові, ФА – фенолалкидні, ФЛ – фенольні, ФП – фторопластові, ХВ – полівінілхлоридні та перхлорвінілові, ХС – хлорвінілосополімерні, ХВА – перхлорвінілалкидні, ЕП – епоксидні, ЕТ – поліетиленові та поліізобутиленові, ЕЦ – етилцелюлозні та багато інших груп.

За призначенням лакофарбові матеріали ділять на такі групи: атмосферостійкі, стійкі всередині приміщень, обмежено атмосферостійкі, спеціальні, маслобензостійкі, хімічно стійкі, термостійкі та електроізоляційні Вони умовно позначаються цифрами від 1 до 9. Дві основні групи складають ґрунтовка (0) та шпаклівка (00).

282

Ґрунтовка – лакофарбовий матеріал, який наносять безпосередньо на поверхню, яка фарбується, щоб запобігти корозії та забезпечити добру адгезію (прилипання) наступних шарів покриття до пофарбованої поверхні.

Шпаклівку застосовують для покращення зовнішнього вигляду поверхонь шляхом виправлення (вирівнювання) дефектів (ум'ятин, раковин, дряпин та ін.) на заґрунтованій поверхні.

В залежності від складу всі лакофарбові матеріали поділяють на три основні групи: лаки, фарби, емалі.

Лаки – рідини, що складаються із смол або смолоподібних речовин, розчинених в якому-небудь розчиннику. В деякі лаки вводять також пігменти, які надають їм необхідний колір, і сикативи, які прискорюють їх висихання. Лаки після висихання на поверхні утворюють плівку, яка захищає поверхню конструкцій і виробів від корозії, або надає їм газонепроникненність, водостійкість та інші властивості. В залежності від температури висихання розрізняють лаки холодної та гарячої сушки. Лаки холодної сушки (загального вживання) висихають при звичайній температурі, а лаки гарячої сушки (спеціального призначення) – при підвищених температурах. За кольором лаки ділять на безбарвні, світлі (від світло-жовтого до коричневого) і чорні (бітумні).

Фарби випускають у вигляді порошків, паст та в'язких рідин. Порошки і пасти перед застосуванням попередньо розводять до робочої консистенції.

Емалі відрізняються від фарб тим, що як плівкоутворююча (зв'язуюча) речовина в них використовуються лише лаки. Вони швидше висихають і утворюють більш тверду і глянцувату плівку, ніж фарби.

Для всіх лакофарбових матеріалів запроваджені одноманітні умовні позначення, в яких зазначається назва (лак, фарба, емаль, ґрунтовка), рід плівкоутворюючої речонини (АД, АК, АМЛ, АМЧ та ін.), переважне призначення (цифрами від 1 до 9 і 0), порядковий номер і колір. Наприклад, емаль НЦ-25 – емаль нітроцелюлозна (НЦ), стійка усередині приміщень (2), має порядковий (реєстраційний) номер 5, блакитна. Марки етиленових фарб складаються з літер і цифр. Перші дві літери ЕК означають «етинолева фарба», слідуючі одна чи дві літери – назву пігменту, а цифри – вміст пігменту у відсотках. Пігменти мають слідуючі позначення: А – алюміній, Г – графіт, С – сажа, ЖС – залізний сурик, БЦ – білила цинкові, СС – свинцевий сурик, Ц – цинк. Марки етинолевих фарб читаються таким чином: ЕКСС – етинолева фарба, яка містить 50 % свинцевого сурику, решта – етинолевий лак. В деяких випадках лакофарбові матеріали можуть мати номерні (наприклад, лак № 411) та інші умовні позначення.

В суднобудуванні застосовують різноманітні лакофарбові матеріали: ґрунтовки марок ВЛ-02, ВЛ-08, ВЛ-023, ФЛ-03К, ФЛ-03КК, ФЛ-03Ж, ЕФ-065. ЕФ-066, БЕП-0126та ін.: фарби (олійні, спиртові бітумні та ін.); емалі (олійні, вінілові, глифталеві, пентафталеві та ін.).

У зв'язку з тим, що судна експлуатуються в особливих умовах, крім загальновживаних застосовують спеціальні лакофарбові матеріали:

протикорозійні, негорючі, протиобростаючі, флюоресцентні та ін.

282

Протикорозійні лакофарбові матеріали призначені для пофарбування корпусів та корпусних конструкцій, які зазнають посиленої корозії. До них відносяться матеріали марок: ХС-534, ХС-782, ЕП-46, ЕП-72, ЕКА-15, ЕКЖС-40та ін.

Негорючі лакофарбові матеріали застосовують для захисту устаткування та спеціальних суднових приміщень від вогню, а також фарбування конструкцій, які зазнають сильного нагрівання (димові труби, кожухи котлів, вихлопні труби та ін.). їх виготовляють на глифталевому або пентафталевому лаці з добавленням антипіренів. До термостійких емалей відносяться КО-83, КО-811К, КО-818 та ін.

Протиобростаючі лакофарбові матеріали призначені для захисту підводної частини корпусу судна та інших підводних споруд від обростання морськими організмами. До їх складу входять отруйні речовини (сполуки ртуті і міді, органічні токсини), які, виділяючись з плівки, убивають морські організми. Особливість лакофарбових матеріалів цього типу полягав в необхідності поновлення їх у кожній постановці судна в док незалежно від терміну його перебування у воді. До групи необростаючих лакофарбових матеріалів відносяться марки: ХВ-53, ХС-79, ХС-152, ХС-7І2, КЧ-520, КЧ-528. КЧ-529, КЧ-511, КФ-751, ХВ-5112, ХВ-5151 та ін. їх наносять на грунт або етинолеву фарбу перед спуском судна на воду.

Флюоресцентні лакофарбові матеріали після опромінювання світяться в темноті; їх наносять на сигнальні та розпізнавальні знаки. До них відносяться марки: АС-554, АС-554К, АС-560 та ін.

Суднові корпусні конструкції, устаткування, пристрої, роблені речі, механізми та ін. можна фарбувати лакофарбовими матеріалами різних марок в залежності від умов експлуатації та виду матеріалів, які фарбуються. Велике значення для якісного фарбування має підготовка поверхонь, які повинні бути ретельно очищені від окалини, іржі, бруду тощо. Після очищення наносять один або кілька шарів грунту. Потім виконують фарбування.

Вартість лакофарбових матеріалів невисока.

2.3 Мастильні матеріали

Мастильні матеріали застосовують для зменшення тертя, що виникає між стичними поверхнями деталей, які рухаються. Чим більше тертя, тим більше нагрів та знос стичних деталей, а також більша витрачається потужність на подолання тертя.

Тертя не змащених поверхонь (сухе тертя) в десятки разів вище, ніж змащених. Зменшення тертя поверхонь досягається завдяки плівці, яка створюється мастильними матеріалами між стичними поверхнями і заміняє сухе тертя рідинним. Мастильні матеріали захищають також поверхні деталей від корозії.

Всі мастильні матеріали поділяють на мінеральні, рослинні, тваринні та

синтетичні.

282

Мінеральні мастильні матеріали найпоширеніші. їх одержують з нафти або кам'яного вугілля.

Мастильні матеріали вибирають в залежності від тиску на поверхні, які труться, тертя, температури, швидкості обертання, виду матеріалу, що змащується, та інших умов.

Всі мастильні матеріали ділять на рідкі, які називаються маслами, і густі, які називаються консистентними мастилами. За призначенням мастильні матеріали ділять на індустріальні, моторні, трансмісійні та ін.

Індустріальні масла (ДСТУ4226:13) призначені для змащування різноманітного промислового устаткування, їх позначають початковою літерою 1 та цифрою, яка означає кінематичну в'язкість у сантистоксах (сСт) при 50 °С. Промисловість випускає індустріальні масла загального призначення марок: 1-5А, 1-8А, 1-12А, 1-30А, 1-40А, 1-50А. 1-70А, 1-100А.

Моторні масла призначені для змащування поршневих двигунів внутрішнього згоряння (ДВЗ). Це леговані мастильні матеріали, які складаються з основи (базового масла) і синтетичних добавок (присадок), які покращують природні властивості базового масла або надають йому необхідних нових властивостей Склад і в'язкість базового масла, а також типи і концентрації добавлених до нього присадок визначають експлуатаційні властивості моторного масла.

Відповідно до ДСТУ3437-96 моторні масла маркірують таким чином. Спочатку ставлять літеру М, що означає масло моторне, за нею – цифру, що вказує номінальну в'язкість масла у сантистоксах при 100 °С. Після цифри іде одна з перших шести літер алфавіту (А. Б. В, Г, Д, Є), яка показує галузь застосування масла (групу за експлуатаційними властивостями). Наприклад, М-12Г – моторне масло в'язкістю 12 сСт при температурі 100 °С. група Г.

Масла груп Б, В, Г поділяють на масла для карбюраторних двигунів (Б1, В1, Г1) і дизельні (Б2, В2, Г2). Якщо масло не має індексу, то воно універсальне. За в'язкістю моторні масла поділяють на сім основних класів, які показують їх рівень (в сСт) при 100 °С: 6, 8, 10, 12, 14, 16, 20.

Для загущених мастил (зимових та всесезонних) встановлені ще чотири додаткових класи в'язкості 43/6, 43/8, 43/10, 63/10. Перша цифра означає клас в'язкості при -18 °С. У масел 43 в'язкість повинна знаходитися у межах від 1300 до 2600, а у 63 – від 2000 до 10400 сСт. Індекс «3» означає, що масло загущене. Друга цифра – це основний клас в'язкості.

Для змащування двигунів, які експлуатуються при температурі оточуючого повітря вище 0 °С, необхідно застосовувати масла в'язкістю 10 – 20 сСт. При цьому завжди потрібно віддавати перевагу маслу з мінімально необхідною в'язкістю. Застосування масла з надмірно високою в'язкістю приводить до перевитрат палива через збільшення втрат на тертя та до збільшення пускових зносів. Масла в'язкістю 10 та 12 сСт доцільно застосовувати у швидкохідних двигунах, в'язкістю 14 та 16 сСт – у середньообєртових, в'язкістю 20 сСт – для лубрикаторного (латинське lubrico – роблю гладеньким, слизьким) змащування циліндрів крейцкопфних дизелів. Для змащування двигунів, які експлуатуються при температурі оточуючого

282

повітря нижче 0 °С, використовують масла в'язкістю 6 і 8 сСт, а також всесезонні та зимові.

Трансмісійні масла призначені для змащування механічних та гідромеханічних передач машин (зубчастих коліс, підшипників та ін.). Марка масла складається з літер ТМ, що означає трансмісійне масло, і цифри – умовного номера. Промисловість випускає трансмісійні масла марок ТМ-1, ТМ-2, ТМ-3, ТМ-4, ТМ-5 та ін. Масло ТМ-1 випускається без присадок, ТМ-2 – з протизносними присадками, ТМ-3 – з протизадирними присадками, ТМ-4 – з хлоромісткими присадками і вільною сіркою, ТМ-5 – з багатокомпонентними сіркофосфоромісткими присадками. Масла ТМ-4 та ТМ-5 застосовують для змащування гіпоїдних передач.

Консистентні мастила застосовують для змащування вузлів, що працюють на малих швидкостях і великих навантаженнях, коли підведення мастила утруднене або неекономічне. Вони складаються з мінеральних масел та загусників (кальцієвого або натрієвого мила). Якщо загусник – кальцієве мило, то таке мастило називається солідолом, якщо загусник – натрієве мило, то мастило називається консталіном.

Консистентні мастила характеризуються температурою краплепадіння, тобто температурою, за якої утворюється перша крапля нагрітого мастила. Вони діляться на універсальні та спеціальні.

За температурою краплепадіння універсальні консистентні мастила у свою чергу поділяються на низькоплавкі (УН) з температурою краплепадіння до 60 °С, середньоплавкі (УС та УСс) з температурою краплепадіння від 60 ° до 100 °С та тугоплавкі (УТ та УТс) з температурою краплепадіння вище 100 °С.

Низькоплавкі мастила (вазелін технічний) застосовуються для змащування вузлів механізмів, яга працюють при температурі не вище 60 °С. До низькоплавких мастил, які працюють в особливих умовах, відносяться мастила марок УНВМ (універсальне, низькоплавке, водостійке та морозостійке) та УНМА (універсальне, низькоплавке. морозостійке та активоване).

Середньоплавкі мастила призначені для змащування вузлів механізмів, що працюють при температурі не вище 100 °С. Їх поділяють на дві групи УС (універсальне середньоплавке) та УСс (універсальне середньоплавке синтетичне). Вони називаються солідолом жировим та солідолом синтетичним.

Тугоплавкі мастила використовують для змащування частин механізмів, які труться і працюють при температурі вище 100 °С. Вони діляться на дві групи: УТ (універсальне тугоплавке) та УТс (універсальне тугоплавке синтетичне), ці мастила також називаються коксталін жировий та консталін синтетичний.

Мастильні матеріали широко використовують при консервації механізмів

іінших виробів для захисту їх від корозії.

Всуднобудуванні при спуску суден з похилих стапелів для зменшення тертя між поверхнями спускових доріжок і полозів спускових полозків наносять спеціальне мастило, яке називається насалкою. Застосовують три типи насалок: парафіно-петролатумну парафіно-вазелінову та мильно-резинатну.

282

Перші дві насалки випускають для зимового, весняно-осіннього та літнього сезонів.

Парафіно-петролатумну насалку приготовляють з парафіну, петролатуму та індустріального масла. Ця насалка має необхідну міцність і адгезію до дерева при температурі від +30 до -20 °С. Парафіно-вазелінову насалку роблять з парафіну, вазеліну і індустріального масла. Вона зберігає необхідну міцність і адгезію при температурі від +20 до -15 °С.

Мильно-резинатну насалку виготовляють з мила (господарчого або зеленого), резинату кальцію, парафіну та льняної олії. Вона зберігає необхідну міцність і адгезію при температурі від +40 до -15 °С. Склад насалки, а також товщина шарів залежить від температури повітря, питомого тиску на спускові дорожки та довжини спускових полоззів. Чим довше полозки і більший тиск, тим товстіше повинен бути шар насалки. Одну і ту ж насалку можна застосовувати кілька раз.

Насалку наносять на спускові доріжки і полоззя спускових полозок. На полоззя спускових полозок наносять один шар, а на спускові доріжки – три шари (рис. 34). Перший шар, що наноситься безпосередньо на спускові доріжки, називається шаром тиску. Він забезпечує насалці міцність, тому він повинен бути найтвердішим за складом. Другий шар називається перехідним. Його виготовляють з більш м'якого складу, ніж перший. Перехідний шар охороняє шар тиску від розтріскування і забезпечує рівномірну передачу навантаження з полоза на спускову доріжку. Третій шар, який наносять на перехідний шар (він називається шаром ковзання), забезпечує розділ поверхонь тертя і зменшує статичне тертя в початковий момент спуску. Це найбільш м'який шар. На спускові полоззя наносять шар насалки, який називається протишаром. При застосуванні мильно-резинатної насалки на спускові доріжки наносять два шари: тиску і ковзання.

Рисунок 34 – Будова насалки на спусковій доріжці:

1 – спускова доріжка; 2 – шар тиску; 3 – перехідний шар; 4 – шар ковзання.

На стапелях застосовують так звану щитову насалку, шар насалки наносять на фанерні щитки, які перед спуском укріплюють на спускових доріжках, а після спуску знімають і відновлюють насалку лише у пошкоджених місцях. Це дозволяє скоротити витрати насалки.

282

Зараз на багатьох суднобудівних заводах запроваджують пластмасові щити замість мінеральних та органічних насалок. Щити забезпечують ковзання судна під час спуску на воду з похилих стапелів. Вони стійкі проти дії прісної і морської води, а їх антифрикційні властивості не залежать від температури повітря. Пластмасові щити витримують десятки спусків суден, їх виробництво в кілька разів дешевше одержання мінеральної насадки. Внаслідок спрощується спуск суден, збільшується його надійність, знижується трудомісткість робіт, заощаджуються матеріали.

2.4 Керамічні матеріали і скло

Керамічні матеріали (кераміку) одержують спіканням порошків мінеральних речовин (глина, польовий шпат, кварц, тальк тощо). Кераміка має високу теплостійкість, хімічну стійкість та водостійкість. Вона має добрі діелектричні властивості і твердість, не піддається старінню і не дає залишкових деформацій під дією механічних навантажень. Основний її недолік – крихкість та висока усадка виробів при обпалюванні.

Кераміку використовують в електричній та радіотехнічній промисловості як діелектрики – установочні (ізоляторні), конденсаторні та п'єзоелектричні. Установочну кераміку (електрофарфор, радіо фарфор та ін.) застосовують для виготовлення ізоляторів, колодок, плат, котушок, каркасів тощо. Конденсаторна кераміка (сегнетокераміка, тиконди, термокоди та ін.) служить для виготовлення конденсаторів різної ємкості. П'єзоелектричну кераміку на основі титанату барію (ТБС та ТБКС), ніобату барію (НБС), ніобату та титанату свинцю (НТС) використовують у пристроях генерації та прийому ультразвуку.

Вогнетривкі		матеріали (вогнетриви)	застосовують для	облицювання
(футеровки)	внутрішнього простору нагрівальних пристроїв. За складом їх
поділяють	на	кремнеземисті,	алюмосилікатні,	магнезіальні,
магнезіальновапняні. магнезіально-силікатні,			вуглецеві та ін.

В машинобудуванні та інших галузях кераміку як довговічний матеріал, стійкий проти зносу, нагріву та агресивних середовищ, використовують для виготовлення вогнетривів, санітарно-технічних виробів, посуду, плиток для облицювання труб, будівельної цегли, черепиці тощо. В суднобудуванні кераміку застосовують в суднових парових котлах, камерах згоряння газотурбінних установок, газових турбінах, різноманітних нагрівальних пристроях, в електрота радіоустановках у вигляді плиток для покриття палуб, у вологих приміщеннях та для облицювання приміщень загального користування (ванн, умивальників, гальюнівта ін.), для виготовлення умивальників, унітазів та інших санітарно-технічних виробів.

Скло-аморфний, переважно прозорий матеріал, який одержують на основі кремнезему (білого кварцевого піску) з добавленням оксидів алюмінію, бору, натрію, кальцію, калію та ін. Суміш плавлять при температурі 1430 – 1530 °С і охолоджують. Скло має високу стійкість проти дії більшості кислот, водо- і газонепроникне, прозоре для видимого світла і відносно дешеве. Основний його

282

недолік-підвищена крихкість. Бувші розплавленим, скло, охолоджуючись, не одразу твердне, а поступово густішає і перетворюється на однорідну прозору масу. Його використовують для виготовлення скляних виробів.

Скло поділяють в залежності від склоутворюючих оксидів, які до нього входять, на силікатне, алюмосилікатне, боросилікатне та ін. За призначенням скло поділяють на листове, оптичне, звичайне посудне, електротехнічне, спеціальне та ін. Листове скло застосовують для засклення будівель, суднових ілюмінаторів та ін.; оптичне скло – для виготовлення окулярів, луп, лінз та ін.; звичайне посудне – для виготовлення різноманітного посуду (пляшки, склянки та ін.). З електротехнічного скла виготовляють лампи, електронно-променеві трубки, колби тощо.

Існує спеціальне скло, розчинне «рідке» (натрієве та калієве), дзеркальне, безпечне, армоване, кришталеве та ін. Натрієве скло одержують, сплавлюючи кварцевий пісок з содою, а калієве – кварцевий пісок з поташем. Розчинне скло, як і звичайне, виготовляють у скловарних печах. Після розплавлення вихідних речовин рідку масу випускають у яму, де вона внаслідок швидкого охолодження розпадається на окремі куски. Для одержання рідкого скла його розчиняють в автоклавах за допомогою пари. Розчинне скло використовують як зв'язуючий матеріал для приготування силікатних фарб, обмазок електродів і таке інше.

Дзеркальне скло виготовляють із матеріалів з найменшим вмістом оксидів заліза, які знижують прозорість скла. їх поверхню шліфують і полірують. Безпечне скло має підвищену міцність і при руйнуванні розпадається на дрібні часточки без ріжучих кромок. Всередині листів армованого скла є металева сітка, яка підвищує його міцність і запобігає вильоту уламків при його руйнуванні. Кришталеве скло (кришталь) одержують при сплавленні кремнезему з поташем і оксидом свинцю. Воно має велику променезаломлюючу здатність і при шліфуванні набуває сильного блиску. З кришталю роблять оптичне скло та художній посуд.

В суднобудуванні скло застосовують для засклення суднових ілюмінаторів, шкал приладів, виготовлення водомірних колонок, дзеркал, ламп розжарювання, захисних окулярів, сигнальних пристроїв, ізоляції та ін. Водомірне скло одержують пресуванням з наступним гартуванням, що надає їм міцності, необхідної при роботі в умовах високого тиску у водовказівних колонках парових котлів. У ходові та сигнальні суднові ліхтарі ставлять кольорове скло, яке одержують введенням до розплавленої маси пігментів. Як ізоляційний матеріал скло застосовують у вигляді вати, матів і плит.

2.5 Ущільнюючі матеріали

Ущільнюючі матеріали ділять на прокладні, набивальні та герметизуючі склади. Вони повинні мати достатню пружність для сприймання тиску і стійкість проти роз'їдаючої дії ущільнювального середовища, а також стійкістю при зміні температури. Ущільнюючі матеріали вибирають в залежності від

282

властивостей ущільнювального середовища та його параметрів (тиску та температури).

Прокладні матеріали застосовують в суднобудуванні та судноремонті для ущільнення з'єднань трубопроводів, кришок горловин і люків, ілюмінаторів, водогазонепроникних дверей та ін. Вироби, виготовлені з цих матеріалів, називають прокладками. Як прокладні матеріали застосовують: папір, картон, пресшпан, гуму, фібру, клінгерит, пароніт, пластмасу, азбометалеве полотно, метали та ін.

Папір – листовий еластичний матеріал, виготовлений з рослинних волокон. Щільний папір, наприклад ватман, використовують як прокладку у з'єднаннях трубопроводів, які перекачують масло, гас, нафту без тиску при нормальній температурі.

Картон – товстий твердий папір, використовують у з'єднаннях трубопроводів для перекачування нафти, мазуту, масла, соляру під тиском до 0,6 МПа та температурою до 90 °С.

Гуму застосовують для виготовлення прокладок у чистому вигляді та з тканинним прошарком звичайних, маслостійких, бензостійких. Прокладки з гуми установлюють у з'єднаннях трубопроводів води, масла, бензину, нафти і інших під тиском до 1 МПа та температурою до 150 °С, а також у кришках горловин і люків, в ілюмінаторах, водогазонепроникних дверях та ін.

Прокладки із щільних тканин (парусини, грубого полотна) перед встановленням просочують замазкою з цинкових білил або суриковою. Їх установлюють у з'єднанні труб вентиляції, трюмного та баластного трубопроводів, а також при монтажу виробів безпосередньо на опорні поверхні і палубних механізмів на дерев'яні прокладки.

Фібру – листя пресованого паперу, оброблені хлористим цинком застосовують у з'єднаннях трубопроводів, які перекачують вуглекислоту, нафту, бензин, гас і повітря під тиском до 6 МПа та температурою до 100 °С.

Клінгерит – прогумований та вулканізований азбестовий картон, призначений для виготовлення прокладок у з'єднаннях водопроводів та паропроводів невисокого тиску та температури.

Пароніт – суміш азбесту з каучуком. Випускають пароніт марки У (універсальний), після обробки не вулканізується, і марки УВ (універсальний вулканізований), після обробки додатково вулканізується. Вулканізований пароніт міцніший і має більшу теплостійкість. Прокладки з пароніту використовують у з'єднаннях трубопроводів води, пари, повітря, масла, бензину, гасу, інертних газів, вихлопних газів та інших середовищ під тиском до 7 МПа і температурою до 250 °С.

Пластмасові прокладки застосовують у з'єднаннях трубопроводів нафти, мазуту, масла, води та інших середовищ під тиском до 2,5 МПа та температурою від -30 до +60 °С.

Азбометалеве полотно – азбестове полотно з прокладеним всередині червономідним або латунним дротом, який збільшує міцність прокладки. Такі прокладки установлюють у з'єднаннях трубопроводів, які працюють під високим тиском та температурою.