За жанром «Енеїда»— травестійно-бурлескна поема. Сутність даного визначення в тому, що в поемі про буденне говориться нарочито урочисто, піднесено. А про героїчне та поважне, навпаки, говориться засобами комічного, у «низькому» стилі, простою, навіть вульгарною мовою. Богиня Юнона названа «сучою дочкою», що «розкудкудакалась як квочка». Венера «все з воєнними жила». Сам Еней, позитивний герой, напівбог, авторомласкаво зветься «бурлакою». Верховний бог п’є горілку і заїдає оселедцем, неначе козацький старшина, його верховна богиня ходить в очіпку та «гризе» чоловікові голову.

Такі ж сам і в творі царі та цариці, звичайні примітивні трутні та пияки. «Сивуха ллється рікою» – демократичний Котляревський не відчуває в царях ніякої «святості».

Скориставшись твором Вергілія , античним сюжетом й досвідом його переробок в літературах Європи, Іван Котляревський створив новий твір. Це твір сповнений українського національного колориту, неповторного менталітету, народного гумору, живої української мови, приказок. Наприклад, «давали в пеклі добре хльору» або «Пропали! Як Сірко в базарі»! Герої поеми танцюють гопак, грають у хрещика, вимагають хабарі, носять детально описані автором українські костюми. Еней навіть названий «кошовим» отаманом троянців.

Автор висловлює співчуття народним масам, селянам, ремісникам, солдатам, козакам, відтворивши їх нібито в образах з античної міфології, але з чітко змальованим українським характером та побутовими подробицямиПрихильність автора до простого люду особливо розкрита в описі пекла і раю:

Панів за те там мордували І жарили з усіх боків, Що людям льготи не давали, І ставили їх за скотів».

БУРЛЕСК (бурлеска) (от итальянского burlesco - шутливый) ТРАВЕСТИЯ, ироикомический (героикомический) литературный жанр, однородный с бурлеском. Основан на пародировании известного "высокого" образца; использует приемы перенесения действия в сниженную, бытовую сферу, подмены героических персонажей низменными и простонародными

Вірші-травестії - пізне явище української літератури. Автори їх - мандровані дяки. Вірші-травестії - це в основному породження середини 18 ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-релігійної ідеології.

Вони розвивалися протягом короткого часу. Остаточне покріпачення широких мас українського народу 1783 р. поклало край мандруванню дяків-пиворізів, а разом з тим погубило і їхню творчість загалом. Віршів-травестій збереглося трохи більше десятка, все у записах кінця 18 - першої половини 19 і навіть початку 20 сторіччя. Воно користувалися значною популярністю, довго жили в народній пам(яті. Жанр пародія-травестія відомий з кінця 17 ст. Питання про генезу травестії в українській літературі досліджено дуже мало; не вивчені її звязки з аналогічними явищами в інших літературах.

Тематично українські вірші - травестії поділяються на 2 групи - різдвяні і великодні. Вони виникли з біблійно-євангельських та апокрифічних легенд про Адама і Єви з раю, про народження Христа, його воскресіння та інш. Але травестійний спосіб розробки релігійних тем призвів до того, що у віршах не залишилось від "святих образів" нічого, крім сюжетних схем і імен.

Наприклад, народження Христа " "Пісні рождеству Христову" є лише приводом для зображення веселої і гомінкої гулянки селян у корчмі. Для всіх різдвяних і великодніх віршів найхарактерною рисою є те, що в них світ богів і святих зливається із світом українського простолюду. Образи небожителів втрачають свої божественно-ірреальні риси. І пекло з раєм - реальна земля. Всі вірші-травестії звучать бадьоро, святково, оптимістично, відображаючи цим історичний оптимізм народних мас, який вони не втрачали навіть в важких умовах, відображається "панібратський" гумор народу, стосовно "божих речей".

БІОГРАФІЯ

У навчанні панувала схоластика, зуб­рячка. «Погано у нас було, і не дай боже, як погано!— згадував пізні­ше Котляревський.— Бурса скидалася на зборище якихось іноплемінних, поділених на сім’ї, артілі, що завжди ворогували між собою. Вчили нас казна-чому і вчили як-небудь»[2]. Організація навчання справді була архаїчною. Мовою викладання лишалася латина. Учні приймалися віком від 10 до 25 років. Викладали там читання, письмо, катехізис, церковний статут, арифметику, географію, історію, граматику й синтаксис, поезію, риторику, філософію і богослов’я, латинську та грецьку мови11. На той час у Південній частині України Катеринославська семінарія була єдиним навчальним закладом такого високого рівня. Тому в ній навчалися діти як духовного, так і світського походження, котрі бажали отримати освіту. А випускники семінарії в свою чергу поповнювали не тільки ряди парафіяльних священиків, а йшли працювати також у державні установи, де на той час був дуже суттєвий брак освічених службовців. Юнак Котляревський ви­вчає стародавні, а також німецьку й французьку мови, знайомиться з античною літературою, зокрема з творчістю великого римського поета Вергілія.

У 1835 році Котляревський через хворобу виходить у відстав­ку, продовжуючи невтомно працювати на літературній і науковій ниві. Це була надзвичайно освічена людина. В його бібліотеці, за свідчен­ням сучасників, були книги латинською, французькою, російською і польською мовами, серед них — твори французьких енциклопедистів, Вольтера, багато російських та іноземних журналів, збірників, аль­манахів. Він підтримував творчі зв’язки з передовими людьми Ро­сії — М. Гнєдичем, О. Сомовим. І. Срезневським, Д. Бантиш-Каменським та іншими. У себе в Полтаві Котляревський приймав М. Гого­ля, М. Погодіна, О. Ізмайлова, Ї. Срезневського, В. Пассека.

Котляревський до останніх днів свого життя лишався щирим другом трударів. Полтавчани глибоко поважали і любили «високого худощавого старичка в белом полотняном халате й в соломенной простой крестьянской шляпе», як охарактеризував його Шевченко в по­вісті «Близнецы». Скромність і простота завжди були властиві поетові. Тим, хто звертався до нього, Котляревський подавав «добрі й ко­рисні поради і по змозі допомагав»[4].

Незадовго до смерті Котляревський передав харківському видав­цеві О. Волохінову рукопис своєї «Енеїди» в шести частинах, а І.І.Срезневському рукописи п’єс «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

29 жовтня 1838 р. помер. Помираючи, передав харківському видавцеві О.Волохінову рукопис «Енеїди» в шести частинах.

1842  –  перше повне видання в Харкові. 

Джованні Батіста Лаллі

1632  –  Перша травестія «Енеїди» Джованні Батіста Лаллі (1572-1637) «L'Eneide travestita del Signor Gio» (Італія).

Вихідець з Норчії в Умбрії, Лаллі вивчав право в Пармі, а потім служив у пармського герцоґа Фаренезе. 1598 р. здобув докторський ступінь. З втратою підтримки дому Фаренезе переходить до папської адміністрації, служить у Треві, Фоліньйо, в Осімо і Чітта ді Кастелло. Службовій кар’єрі завадила рання втрата слуху.

Не пізніше 1623 р. він дебютував поемою на історичний сюжет із часів Доміціяна, присвяченою папі Григорієві XV. Вже тут використовуються елементи макаронічної мови та контрасту між об’єктом зображення та навмисне зниженим стилем. 1629 р. у Венеції він опублікував поему «Del mal francesepoema giocoso», написану в формі жартівливого діялогу, що точиться на Парнасі з приводу приходу в світ зла. Використовується форма октав - восьмивірша, и з восьми рядків п'ятистопного або шестистопного ямба за жорсткою схемою римування (абабабвв). Ця форма розвинулася в італійській літературі епохи Ренесансу й була представлена класичними творами Лудовіко Аріосто й Токвато Тассо. Тоді ж у Венеції публікується поема «il Tito Vespasiano overo Gerusalemme disolata» про завоювання Єрусалиму Титом Веспасіяном.

І вже 1632 р. виходить жартівлива переробка сюжету «Енеїди» Верґілія - «L'Eneide travestita del Signor Gio» (Італія). В процесі травестійного переінакшення класичного тексту Верґілія автор зосереджувався на словесних варіяціях жартівливого, бурлескного стилю (stile giosco). Реалізуючи «плебейське переодягання» першоджерела, Лаллі робить настанову на витончену інтелектуальну гру, переклад поетичного тексту з одного коду на інший. Згодом Лаллі травестіює три еклоги Верґілія.

Діставши апоплексичний удар, Лаллі 1634 р. повертається на батьківщину, в Норчію, і там 1637 р. помирає.

Поль Скаррон

1648-1653 Рр. – «Верґілій навиворіт» Поля Скаррона.

Paul Scarron (1610–1660) – парижанин, католицький священик, змушений через хворобу (важка форма ревматизму) залишити служіння в церкві, проводити більшу частину життя в кімнаті, прикутим до ліжка паралічем. Як літературний діяч, Скаррон був ворогом усього неприродного, патетичного або ґламурного. Серед його найпопулярніших творів – «Верґілій навиворіт» («Le Virgile travesty en vers burlesques») – часом дуже дотепна, місцями грубувата травестія, що обійшла всю Європу. На ній позначився протест проти абсолютизму. Висміюючи форми високого епосу, Скаррон вдається до простонародної зниженої мови. Використовуються жарґонізми. У травестії вжито 8-складовий вірш. Персонажі наділені невластивими верґілієвим героям рисами: Еней тут боязкий і плаксивий фат, Дідона – кокетка, що молодиться, троянці –в скупих і поміркованих буржуа. Переклад російською мовою вступу:

Благочестивца я пою, Что, на спину взвалив свою Родных богов и вместе с ними Папашу с кудрями седыми, Из города, где греков стан  Побил тьму честных горожан,  Пришел в другой, где был когда-то Бедняжка Рем рукою брата  За то убит, что через ров  Перескочил без лишних слов. (Переклад О. Румера) Поема була пересипана навмисними анахронізмами, що створювали комічний ефект. Твір мав голосний успіх у сучасників, викликав безліч наслідувань.

Алоїз Блюмауер

1784 р.  – «Virgils Aeneis, travestiert», «Верґілієва Енеїда або пригоди побожного героя Енея» Алоїза Блюмауера (Aloys Blumauer, 1755-1798), австрійського прихильника реформ Йосифа II, котрий якийсь час був улюбленцем віденців. Сатира проти церковної, передусім католицької, релігійности.

Микола Осипов – Олександр Котельницький

1791-1796 рр.  –  перші чотири частини «Вергилиева Энеида, вывернутая наизнанку» Миколи Осипова (1751-1799). «8 песней Энеиды, вывороченной наизнанку, шутливым слогом» (1791). Автор використав класичний чотиристопний ямб. Пародіюючи Верґілія, обігрує комізм ситуацій. Йде слідом за твором Блюмауера, передаючи його строфи в 7 рядків власними – у 10 рядків. Подробиці австрійського побуту замінюються російськими побутовими деталями. образ героя і воїна помітно знижений, комічно подана війна (через кімнатну собачку). Побутові картини дають реалістичне зображення життя соціяльного середовища різночинця; багато місця відведено шинку, горілці. Вдалі описи святочних ворожінь в пеклу, Харон як побутовий персонаж — «в сермяжном сером зипуне».

Початок поеми:

Эней был удалой детина И самый хватский молодец;  Герои все пред ним скотина,  Душил их так, как волк овец.  Но после свального как бою Сожгли обманом греки Трою,  Он, взяв котомку, ну бежать;   Бродягой принужден скитаться,  Как нищий, по миру шататься,  От бабьей злости пропадать.                        Осипов, 1791 р.²

1802-1808 рр.  –  завершив російський твір Олександр Котельницький.

Микола Зеров: «Котляревський в основу свого твору покладає план Осипова і далі всі головні епізоди Верґілієвої поеми переказує за поемою Осипова; нема ні одної Верґілієвої риси, яку б він внів у своє оповідання незалежно від російської «Енеїди».

Олександра Єфименко (професор кафедри російської історії Харківського університету, 1907-1917): «Енеїда» Котляревського так відноситься до «Енеїди» Осипова, як жива квітка до жалюгідного ганчірного виробу».