10

Лекція 2. Види і характер праці

1. Праця як основа життєдіяльності соціально-економічна роль праці в історичному розвитку.

2. Зміст і характер праці.

3. Класифікація праці.

Праця є найважливішою сферою життєдіяльності людини та провідним чинником матеріального і духовного виробництва, ос­новою економіки загалом. Всі аспекти економічної діяльності так чи інакше пов'язані з працею, інтересами людей, їх взаємовідно­синами, тому без глибоких знань у сфері праці та соціально-трудо­вих відносин неможливо в сучасних умовах успішно вирішувати проблеми в будь-якій галузі діяльності, на всіх рівнях структури суспільства.

Вивчаючи матеріали цієї глави, студенти повинні чітко з'ясу­вати сутність категорії "праця", її соціально-економічні характе­ристики, зрозуміти багатогранну роль праці у розвитку людини і суспільства, зміст, характер і види праці, вияснити особливості еволюції праці як чинника виробництва. Ці питання є теоретико-методологічною основою вивчення економіки праці та соціально-трудових відносин.

2.1. Сутність категорії "праця" та її соціально-економічні характеристики. Роль праці у розвитк`у людини і суспільства

В найзагальнішому розумінні, праця — це діяльність людини, спрямована на досягнення певного результату. Праця як доцільна і цілеспрямована діяльність людей є неодмінною умовою існуван­ня і розвитку суспільства.

За традиційним (зокрема марксистським) підходом до розгля­ду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обо­в'язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці. Нині економічна наука розглядає працю ширше і комплексніше. Зокрема пропонується розглядати щонайменше п'ять елементів процесу праці: предмет праці — річ, дана природою, або предмет, вироблений попередньою працею, чи об'єкт надання послуг, на котрі спрямована трудова діяльність пра­цівника з метою надання їм нових корисних людині властивостей; засіб праці — провідник продуктивної дії людини на предмети і сили природи, те знаряддя, за допомогою якого працівник впли­ває на предмет праці; технологія діяльності — визначений поря­док виробничих процесів, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни чи надання йому нових властивостей, форми, місцезнаходження в просторі, взаємного розташування складових блага, що виробляється; організація праці — система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок організації та здійснення процесу праці; сама праця (жива праця) — процес усвідомленого впливу працівника на предмети праці за допомогою засобів праці, техно­логії, організації з метою зміни предметів і сил природи задля за­доволення своїх потреб. У процесі праці люди взаємодіють також і з навколишнім середовищем.

Взаємодія людини з названими елементами процесу праці по­казана на рис. 2.1.

Праця — це процес взаємодії людини і природи, в якому люди­на своєю діяльністю опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між собою і природою. Найбільш активна функція у процесі виробництва належить людині як носієві живої праці, і лише діяль­ність людини перетворює предмети природи на предмети і засоби праці, створює технологію й організацію. Праця характеризується усвідомленістю людиною, спрямованістю своїх дій на результат (до того ж суспільно корисний результат) та енергозатратністю (ви­тратами фізичної та розумової енергії на здійснення трудової діяль­ності). Працею людина створює, відтворює, збільшує обсяг по­трібних їй матеріальних та нематеріальних благ.

Праця є матеріальним процесом взаємодії людини з природою та суспільним процесом взаємодії людей у виробничій діяльності. Праця є також і процесом споживання людського капіталу як су­купності фізичних і розумових здібностей людини, що виступає особистісним чинником виробництва. Саме цей чинник виробниц­тва приводить у рух засоби виробництва, створює та вдосконалює техніку і технологію, організовує виробництво та визначає його мету. Поза живою працею, без поєднання з нею матеріальні чин­ники виробництва є лише певним набором речей.

У процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку роль особистісного чинника виробництва постійно зростає. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, не лише не знижує, а й підвищує роль людини, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.

Отже, сутність праці в контексті теоретико-методологічних за­сад економіки праці визначається через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства як основна сфера життє­діяльності та розвитку людини, необхідна умова життя суспільства і складна форма взаємовідносин людей у процесі виробничої діяль­ності.

Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального ви­робництва — основа економічного зростання, добробуту населен­ня, розвитку конкретної людини та прогресу суспільства в цілому. Саме це визначає нагальну необхідність створення технічних, організаційних, соціальних, економічних умов для такої праці та забезпечення нормальних збалансованих соціально-трудових від­носини між учасниками виробничого процесу (роботодавцями; пра­цівниками; їх суб'єктами та органами).

Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства про­являється в тому, що в процесі праці створюються не лише матері­альні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, роз­криваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання. Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню за­собів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, ма­теріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби. Тоб­то внаслідок трудової діяльності задовольняються потреби людей та відбувається прогрес виробництва, виникають нові потреби та подальше їх задоволення, що надалі впливає на відтворення насе­лення, сприяє підвищенню матеріального та культурного рівня його життя.

Ідеальна схема впливу праці на людину та суспільство може бути представлена як на рис. 2.2.

Отже, сутність праці полягає в тому, що праця — це процес усві­домленої трудової діяльності людини, який здійснюється заради одержання корисного результату і є, з одного боку, процесом взає­модії людини з засобами, предметами праці у межах певної техно­логії та організації, а, з іншого боку, — процесом суспільної взає­модії між людьми.

Значення праці в житті людини і суспільства виявляється у ба­гатьох різноманітних її функціях. Основні з них такі.

• Праця є основним, природнім, суспільно визнаним, мораль­ним способом задоволення всіх матеріальних і дуже багатьох ду­ховних потреб як окремої людини, так і людства в цілому.

• Праця створює суспільне багатство, пристосовує природні умови для зручності людей, опосередковує, регулює, контролює одержання людиною природних благ.

• Праця формує спільноти людей, суспільство загалом і визна­чає суспільний прогрес. Праця та її результати визнаються суспіль­ством як природна основа соціальної диференціації, вони є серце­виною всіх соціальних відносин.

• Праця та підготовка до неї стає основною рушійною силою розвитку людини. Створюючи та вдосконалюючи матеріальні й духовні блага, людина набуває знань, трудових навичок, вміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Праця — це визначальна сфера спеціалізації людини в суспільстві.

• В праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого роз­витку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкри­ває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, від матері­альних нестатків.