2.3. Еволюція праці як чинника виробництва

Фундаментальними закономірностями економічного життя людства є поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення, засноване на прогресі науки і техніки. Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення. Тех­ніка — сукупність засобів праці, що використовуються у виробни­чих цілях та для задоволення особистих потреб людини.

Науково-технічний прогрес є безперервним процесом розвит­ку науки, техніки, технології, виробництва та споживання; в рам­ках цього процесу нові знання перетворюються в нові засоби праці, задоволення одних потреб породжує інші, виникають нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка і технологія, предме­ти споживання. Ці процеси формують передумови для подальших кількісних і якісних зрушень у сфері наукових досліджень, техні­чних розробок, виробництва та споживання. Науково-технічний прогрес здійснюється в еволюційній (техніка та технологія вдос­коналюються на основі вже відомих наукових знань) та рево­люційній (перехід до техніки та технології, що базуються на прин­ципово нових наукових ідеях) формах. Коли винаходи та запрова­дження у виробництво принципово нових науково-технічних роз­робок приводять до суттєвих змін у трудовому процесі, розширен­ня продуктивних можливостей людства, тоді мова йде про таке явище як науково-технічна революція.

Науково-технічна революція є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у на­укових знаннях. Такі зрушення відбуваються регулярно, і останнє з них розпочалося з розвитком і поширенням комп'ютерної техні­ки та глобальної мережі Іnternet. Головними особливостями сучасної науково-технічної революції є універсальність, комплексність.

Під впливом науково-технічного прогресу змінюються всі складові виробничого процесу. Зокрема зміни у предметах праці виражаються у застосуванні нових синтетичних матеріалів зі спеціально сконструйованими властивостями, перетворення у засобах праці та знаннях пов'язані з появою автоматичної техніки та комп'ютерних технологій. Змінюється і сама праця людини: її зміст та характер.

Зрушення у змісті праці під впливом науково-технічної рево­люції стосуються всіх її елементів. Так, автоматизація та комп'ю­теризація суттєво розширюють виробничі можливості працівників, підвищують плідність їх зусиль, тобто відбувається розвиток про­дуктивної сили праці.

Щодо впливу НТР на інтенсивність праці, то заміна ручної праці механізованою та автоматизованою не завжди приводить до змен­шення обсягу витрат праці на одиницю часу, а іноді навіть до зрос­тання за рахунок витрат розумової та психоемоційної енергії. В ре­зультаті важкість праці має тенденцію до зменшення за умов, коли використовувана техніка і технологія повністю адаптовані до ант­ропометричних та психофізіологічних особливостей працівників. Хоча на практиці часто не приділяється належна увага цій стороні, внаслідок чого важкість праці виявляється у надмірній стомлюва­ності працівників, професійних хворобах і травмах.

Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосеред­нього процесу виробництва, перехід від переважно фізичної до ро­зумової праці. Зростання складності праці вимагає від працівників підвищення професійної і загальноосвітньої підготовки, розвитку широкого спектра особистих та ділових якостей.

Тобто під впливом НТР зміст праці модифікується, що прояв­ляється також у зміні функцій праці: прості функції спеціалізова­ної праці замінюються комплексом нових, складніших функцій з управління, контролю, програмування автоматизованих систем і роботизованого виробництва. Змінюється і зміст поняття "кваліфі­кація": нині першочергове значення мають не фізична сила та ви­тривалість і навіть не рівень вузькоспеціалізованої підготовки, а знання технологічного процесу, самостійність і усвідомленість дій, здатність до опанування нової інформації та швидкого переходу до нових видів діяльності. Відбувається зростання економічної ваги соціально-психологічних факторів праці, мотивація діяльності працівників набуває ключового значення, визначаючи ефектив­ність господарської діяльності фірм з позицій менеджменту.

Такі революційні зміни закріплюють нову роль людини у ви­робництві, з простого елемента виробничого процесу вона перетво­рюється на творця й організатора цього процесу. З передачею ру­тинних виконавчих функцій машинам людина має можливість включитися у виробничий процес як активна творча сила. З огля­ду на це до основних чинників трансформації соціально-трудових відносин можна віднести зміни у структурі та якості робочої сили, вичерпання можливостей зростання ефективності праці за раху­нок фізичних можливостей людини, саме це вимагає залучення тих можливостей людини, які пов'язані з її майстерністю, освітою, про­фесійною підготовкою, системою інтересів та їх розвитком.

З огляду на це суттєво змінюються вимоги до працівника, про­фесійно-кваліфікаційна і галузева структура зайнятих. Разом з тим зростають роль і значення працівників у забезпеченні ефективності виробництва, саме робоча сила все більшою мірою визначає перебіг і результати економічних процесів. Це викликає нові підходи до управління персоналом і мотивації праці, до пошуку оптимальних моделей функціонування ринку праці. Для України на етапі ста­новлення ринкової економіки надзвичайно важливо усвідомити вирішальну роль людських ресурсів в економічному розвитку, а також той факт, що людина при цьому є і кінцевою метою будь-якого виробництва.

Науково-технічний прогрес як основоположний фактор сучас­ного економічного розвитку передбачає своєю найважливішою умовою кардинальне вдосконалення робочої сили, покращання її характеристик на ринку праці. Особливість сучасного стану україн­ської економіки полягає в тому, що процеси ринкових перетворень збігаються у часі з необхідністю подолання значного відставання в науково-технічній сфері.

Більш того, особливість сучасного та перспективного розвитку полягає в тому, що необхідними і продуктивними в економіці та житті взагалі стають гуманітарні, суспільні та особисті якості лю­дини. Ця тенденція посилюється і набуває різного втілення. Пере­дусім у теорію і практику економічного життя входять і одержу­ють якісну і кількісну економічну оцінку конкретні якісні харак­теристики людського фактора: освіта, знання, кваліфікація, навич­ки, накопичений досвід, особисті якості (розум, здібності, різнобіч­ний розвиток, активність, відповідальність, характер тощо). Про­дуктивного значення набувають такі гуманітарні та суспільні якості, як моральність, чесність, совість, колективізм, комуніка­бельність та ін.

Такі фактори, як складність управління великими комплекс­ними виробничими, господарськими і соціальними системами, астрономічна ціна помилок і прорахунків і, відповідно, необхідність запобігання їм, забезпечення підконтрольності людині технічних, природних соціальних процесів тощо, висувають на перший план структури професійних вимог широкий соціальний світогляд, високий інтелект, усвідомлення залежності особистого інтересу від задоволення суспільних потреб, розуміння загального соціаль­ного становища в країні й навіть стану вирішення глобальних проблем.

Зростання вимог до працівників в умовах соціально-економіч­ного прогресу не викликає заперечень. Тоді, коли в сучасному ви­робництві спостерігається зменшення кваліфікаційних вимог до робітників, це, як правило, стає організаційно-економічною пере­думовою для заміни праці цих робітників новою технікою або тех­нологією.

Під впливом науково-технічної революції також змінюється і характер праці людини, оскільки праця є не лише природним, а й суспільним явищем. Суспільний характер праці зазнавав змін у процесі історичного розвитку, починаючи від зародження людської цивілізації і епохи натурального господарства, коли праця мала колективний характер в рамках певних соціальних груп, викори­стовувались переважно ручні знаряддя, а з підвищенням ступеня поділу праці вона ставала все більш суспільною, що передбачало доповнення її кооперацією. В умовах товарного виробництва ха­рактер праці стає опосередковано суспільним під впливом посилен­ня кооперації, застосування машин та функціонування ринку в ме­жах національної економіки. Безпосередньо суспільного характе­ру праця набула в умовах розширення різного виду прямих коопе­раційних зв'язків на національному та міжнародному рівнях, ши­рокого використання комп'ютерної техніки, технологічного поді­лу праці, функціональної спеціалізації на міжвиробничому рівні та цілеспрямованого регулювання трудових відносин як на націо­нальному, так і на інтернаціональному рівнях.