Метод амортизаційного фонду

Величину амортизаційних відрахувань розраховують у такий спосіб, щоб до кінця строку служби основних фондів амортизаційний фонд дорівнював їхній первісній вартості (за вирахуванням ліквідаційної вартості).

Річну суму відрахувань до амортизаційного фонду розраховують за формулою:

де МВа – майбутня вартість анюїтету.

Метод анюїтету

При цьому методі суму річних амортизаційних відрахувань розраховують за формулою:

,

де ТВа теперішня вартість одиниці анюїтету.

Метод одиниці продукції (одиниці послуг)

Норму амортизації розраховують на одиницю продукції за формулою:

,

де ОФперв – первісна вартість;

ОФлікв – ліквідаційна вартість;

Q – нормативна кількість продукції.

Відтворення основних фондів – це безупинний процес їхнього відновлення шляхом придбання нових, реконструкції, технічного переозброєння, модернізації і капітального ремонту.

Кількісна характеристика відтворення основних фондів протягом року відображається в балансі основних фондів по повній первісній вартості по наступній формулі:

де ОФк – вартість основних фондів на кінець року,

ОФn – вартість основних фондів на початок року,

ОФв – вартість основних фондів, що вводяться в дію протягом року,

ОФвив – вартості виведених основних фондів.

5.

Показники для аналізу процесу відтворення основних фондів:

• коефіцієнт відновлення (Квід) відображає інтенсивність відновлення основних виробничих фондів:

• коефіцієнт вибуття (Квиб) характеризує ступінь інтенсивності вибуття основних фондів:

• коефіцієнт приросту (Кприр) характеризує рівень приросту основних фондів:

Технічний стан основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт придатності (Кп):

,

де ОФзал – залишкова вартість основних виробничих фондів;

ОФперв – первісна вартість основних фондів ;

Кз – коефіцієнт зносу ;

З – знос основних фондів;

Фондоозброєність праці (Фо)

де – середньорічна вартість основних фондів;

Ч – середньорічна чисельність виробничо-промислового персоналу.

Технічна озброєність праці (То)

де ОФакт – середньорічна вартість активної частини основних фондів.

Коефіцієнт зносу (Кз)

Коефіцієнт відтворення (Квідтв) розраховується як відношення капітальних вкладень (К) до вартості основних фондів, що вводяться, (ОФв)

Розрізняють три види ремонту: відновний, поточний і капітальний.

Відновний ремонт – це особливий вид ремонту, викликаний різними обставинами: стихійними лихами (повінь, пожежа, землетрус), військовими руйнуваннями, тривалою бездіяльністю основних фондів. Відновний ремонт здійснюється за рахунок спеціальних коштів держави.

Поточний ремонт – це дрібний ремонт і провадиться в процесі функціонування основних фондів, як правило, без тривалої перерви процесу виробництва. При даному ремонті заміняються окремі деталі і вузли, здійснюються незначні ремонтні роботи й інші заходи.

Капітальний ремонт – це ремонт, що полягає у відновленні фізично зношених частин основних фондів, зв'язаний з повним розбиранням машини, заміною всіх зношених деталей і вузлів. Після капітального ремонту технічні параметри машини повинні наблизитися до первісних.

Модернізація являє собою технічне удосконалення основних фондів з метою усунення морального зносу і підвищення техніко-економічних показників до рівня новітнього устаткування.

По ступені відновлення розрізняють часткову і комплексну модернізацію.

По способах і задачах проведення розрізняють модернізацію типову і цільову.

Типова модернізація – це масові однотипні зміни в серійних конструкціях, цільова – удосконалення, зв'язані з потребами конкретного виробництва.

Для того щоб вирішити, котрий із варіантів доцільніший, визначають коефіцієнт капітального ремонту, який обчислюється як відношення витрат за першим варіантом до витрат за другим варіантом. Таким чином,

де Екр.– коефіцієнт ефективності капітального ремонту;

Кi - вартість очікуваного капітального ремонту;

Sc– різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини і вартістю нової машини;

Цн – ціна придбання нового основного фонду;

Sa – недоамортизована частина капітально відремонтованої машини.

Sc = ОФзал.в – ОФ зал.н

де ОФзал.в – залишкова вартість капітально відремонтованої машини;

ОФзал.н – залишкова вартість нової машини ( у даному випадку зносу у неї немає, тому залишкова вартість дорівнює її новій вартості).

α - коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої (Пд.) і нової (Пн) машини:

де β - коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно діючої і нової машин;

Тц.о ,Тц.1 – тривалість ремонтного циклу (або нормативні строки експлуатації до здійснення капітального ремонту).

Метод визначення витрат на модернізацію аналогічний попередньому:

де Ем – коефіцієнт ефективності модернізації основних фондів;

М – витрати на модернізацію.

При цьому величини α ,β, Ѕ - треба визначити за даними модернізованої та нової машин.

Ефективність використання основних фондів характеризується системою показників.

Фондовіддача (Фв) – показує, яка віддача від використання кожної грн., витраченої на основні фонди, наскільки ефективно вони використовуються на підприємстві.

де В – вартість зробленої за рік продукції, грн..

ОФ– середньорічна вартість основних фондів, грн.

де ОФп – вартість основних фондів на початок року, грн.;

ОФв – вартість основних фондів, що вводяться на протязі року, грн.;

ОФвив – вартість виведених основних фондів протягом року, грн.;

Нв – кількість місяців до кінця року, протягом яких будуть функціонувати введені основні фонди ;

Нвив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Фондоємкість (Фє) продукції:

Фондоозброеність праці (Фо) характеризує технічний рівень виробництва на підприємстві:

де Ч – середньосписочна чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Фондорентабельність (Фр) – прибуток на 1 грн., вкладену в основні фонди:

де Пр – прибуток, грн.

Коефіцієнт екстенсивного використання (Ке), що характеризує рівень використання активної частини основних виробничих фондів в часі:

• для групи устаткування цеху

де Тф – фактичний час роботи машин і устаткування;

Тр – режимний фонд часу роботи;

де Дк – календарні дні роботи устаткування;

Дв – число вихідних і святкових днів;

Тзм – тривалість зміни, година;

Кзм – коефіцієнт змінності, кількість змін роботи устаткування за добу;

Кру – коефіцієнт роботи устаткування;

К – кількість устаткування;

Тпр - час простоїв устаткування, годин.

• для робочого місця:

де t – норма часу на одну деталь визначеного виду, нормо-годин;

В – обсяг випуску деталей визначеного виду, штук;

Тр – режимний фонд часу одиниці устаткування;

m– кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування (Кі) характеризує рівень використання устаткування по потужності:

де Пф – фактична продуктивність устаткування, од/годину;

Пм – можлива продуктивність устаткування, од/годину.

Інтегральний коефіцієнт (Кінт), що характеризує рівень використання устаткування як у часі, так і по потужності.

Коефіцієнт змінності (Кзм), що показує в скільки змін у середньому щорічно працює кожна одиниця устаткування.

де СЗ – сума відпрацьованих станко - змін за добу;

п – кількість встановленого устаткування.,

Коефіцієнт завантаження устаткування (Кзав).

6.

Виробнича потужність – максимально можливий річний (добовий) обсяг випуску продукції при заданих номенклатурі й асортименті з урахуванням найкращого використання всіх ресурсів, наявних на підприємстві.

Виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється.

1. За рівнем розрахунку:

• виробнича потужність конкретного устаткування чи укрупненої групи;

• виробнича потужність визначеного підрозділу підприємства;

• виробнича потужність підприємства в цілому.

2. По видах:

• проектна потужність;

• поточна потужність;

• резервна потужність.

Проектна потужність являє собою максимально можливий обсяг виробництва продукції, запланований на етапі його проектування. Поточна потужність може відрізнятися від проектної і дорівнює досягнутої потужності. Резервна потужність являє собою різницю між проектною і поточною потужністю.

Основні методи, за якими визначається виробнича потужність підприємств:

Метод ключового обладнання –застосовується в тих галузях, у переліку засобів праці яких є ключове обладнання. Ключове обладнання – це такий вид обладнання, який становить обов’язкову частину машинного комплексу певного виробництва і на якому ґрунтуються потужності робочих машин на попередніх та наступних етапах виробництва.

Метод основних виробничих фондів. За цим методом виробнича потужність визначається на підставі даних максимальної потужності устаткування з максимальним терміном його роботи.

Техніко-математичні методи. Застосування цих методів дає можливість виявити резерви використання засобів виробництва і визначити виробничу потужність у тих випадках, коли застосування інших методів неможливе з тих чи інших причин.

Метод моделювання, суть якого полягає у визначенні з допомогою багатофакторного регресивного аналізу формули для розрахунку величини виробничої потужності підприємства чи виробництва.

У загальному виді виробнича потужність (ВП) підприємства, провідного цеху може бути визначена по формулі:

де Фе – ефективний фонд часу роботи підприємства;

Пуст – продуктивність устаткування у відповідних одиницях випуску продукції за годину;

α - відсоток утрат часу на ремонт, переналагоджування устаткування ;

Фр – річний нормативний фонд часу роботи устаткування.

Виробнича потужність цеху, дільниці, оснащеного однотипним технологічним устаткуванням:

де t– трудомісткість виготовлення одиниці продукції;

Фе – максимально можливий (ефективний) річний фонд часу однієї машини (агрегату, верстата),годин;

n – кількість однотипного устаткування;

t – норма часу на обробку (виготовлення) одиниці продукції на даному устаткуванні, годин;

Квн - коефіцієнт виконання норм.

Виробнича потужність агрегату залежить від ефективного фонду часу роботи протягом року і його продуктивності в одиницю часу:

,

де Пт- продуктивність в одиницю часу.

Виробнича потужність цеху (ділянки), оснащеного різнорідним устаткуванням, визначається так само, як і потужність підприємства, виходячи з продуктивності парку ведучих груп устаткування, що характеризують профіль даного підрозділу.

Виробнича потужність ливарного, формувального, складального і подібних їм цехів (ділянок) залежить, як правило, від пропускної здатності наявних виробничих площ цих цехів (ділянок) і рівня їхнього використання.

де S – корисна площа цеху, м²;

Фе – ефективний фонд часу використання виробничої площі цеху, годин;

мч – кількість квадратних метро-годин, необхідних для виготовлення (зборки, формування і т.д.) одиниці продукції;

Узагальнюючими показниками, що відбивають ефективність використання виробничих потужностей підприємства є:

1. Коефіцієнт використання виробничої потужності (Квп):

де В – плановий чи фактичний обсяг випуску продукції або виконаних робіт;

ВПср – середньорічна виробнича потужність.

Якщо Квп  1, то це значить, що виробнича програма підприємства забезпечена виробничими потужностями.

2. Коефіцієнт завантаження устаткування (Кз), це відношення трудомісткості виробничої програми (Т) до планового фонду часу роботи всього устаткування ( Фпл*n).

3. Коефіцієнт змінності (Кзм), це відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу на підприємстві ( МЗ) до загальної кількості устаткування (Σ n ).

4. Інтегральний показник використання виробничих потужностей (К_інтегр), як добуток коефіцієнтів використання устаткування за часом і по потужності.

Кінтегр = Квп * Кз

5. Коефіцієнт пропорційності потужностей, що розраховується як відношення виробничої потужності цеху до виробничої потужності підприємства (потужності цеху і ділянки).