Зала феніксів Бьодоїн

Часті природні катаклізми, епідемі та нестабільність у японському суспільстві середини 10 століття породили у ньому есхатологічні уявлення про кінець світу. На цій хвилі в країні поширилось нове буддистське Вчення Чистої Землі, за яким будь-хто, хто молився будді Амітабха міг після смерті потрапити до раю — «Чистої Землі неймовірної радості». Поширювали це вчення монахи Куя і Ґенсін. Вельможі, сподіваючись на щасливе загробне, життя заходилися зводити по всій країні храми і павільйони присвячені будді Амітабха. Одними із видатних зразків такої архітектури були «Зала феніксів» монастиря Бьодоїн поблизу столиці та Мавзолей монастиря Тюсондзі на північному сході Японії. У цей же час, оформилися ідейні положення синкретизму буддизму і японського синто.

Середньовічна Японія

Початок самурайського правління

Диктатура Тайра

1156 року між Імператором Ґо-Сіракава й екс-Імператором Сутоку виникло гостре протистояння, що поділило рід Фудзівара на два ворогуючі табори. Розгорівся збройний конфлікт, ареною якого стала столиця. В обох таборах все більшу політичну силу почали здобувати професійні військові — самураї. За свідченням монаха Дзієна, очевидця подій і автора хроніки «Записки дурня», в країні наступила «епоха воїнів»[8].

1159 року спалахнула нова війна за лідерство у столиці між самурайськими родами Тайра та Мінамото, у якій Тайра но Кійоморі розбив сили Мінамото но Йосітомо. Укріпивши союз із Імператорським двором, Кійоморі став першим самураєм, який посів найвищу урядову посаду Міністра Великої політики. Він витіснив аристократів з оточення Імператора, змусивши того одружитись зі своєю дочкою. Завдяки цьому члени роду Тайра зайняли найвищі пости при дворі й отримали багато нових маєтків. Вони також зосередили у своїх руках величезні багатства від торгівлі з китайською імперією Сун у Внутрішньому Японському морі. Тайра процвітали і зневажали інших настільки, що виник навіть вислів: «Хто не з роду Тайра, той — не людина»

Врешті-решт проти Тайра сформувалась потужна опозиція. Після того як Кійоморі силою змусив посадити на Імператорський трон свого 1-річного онука, дядько малолітнього хлопця, принц Мотіхіто, закликав усіх самураїв Японії повалити диктатуру ненависного родича. Серед опозиціонерів найбільш впливовим був Мінамото но Йорітомо, який після війни 1159 року був засланий родом Тайра до провінції Ідзу регіону Канто. Заклавши у місті Камакура свою ставку і підкоривши собі самураїв регіону, він відправив проти ворога армію на чолі зі своїм молодшим братом Йосіцуне. Розпочалась нова війна Мінамото і Тайра, яка закінчилась знищенням роду диктаторів у 1185 році у битві при Данноура.

Сьоґунат і період Камакура

Після ліквідації Тайра, Мінамото но Йорітомо отримав від Імператорського двору право призначати в усі провінції країни своїх військових губернаторів сюґо і земельних голів дзіто, які виконували функції наглядачів над приватними і державними землями. Винищивши могутній рід муцівських Фудзівара і підкоривши регіон Тохоку, він став повноправним лідером самураїв Японії. У 1192 році Йорітомо був призначений на посаду «Великого сьоґуна — завойовника варварів» і заснував перший самурайський уряд, Камакурський сьоґунат. Таким чином, у країні почало діяти дві системи влади — монаршо-аристократична у Кіото, і військова у Камакурі. Остання базувалася на стосунках пана-слуги між сьоґуном і самурайськими володарями ґокенінами. Сьоґун гарантував недоторканність володарям старих земель і надавав нові за віддану службу; у відповідь ті присягали на вірність йому і служили в уряді та війську. Час функціонування цього сьоґунату називається періодом Камакура (1185—1333).

Після смерті Йорітомо, його васали з роду Ходзьо, знищили ряд впливових самурайських володарів і захопили реальну владу в уряді. Вони вбили третього сьоґуна з роду Мінамото і перетворили цю посаду на номінальну. Запрошуючи на пост голови Камакурського уряду аристократів і представників Імператорської родини, Ходзьо керували від їхнього імені як радники сіккени. У 1221 році екс-Імператор Ґо-Тоба, плануючи відродити централізовану державу і ліквідувати двовладдя, підняв у Кіото повстання проти сьоґунату. Проте цей виступ закінчився поразкою, у результаті якої самурайський уряд підпорядкував собі столицю, двір і західні регіони країни. Щоб закріпити успіх, у 1232 році Ходзьо Ясутокі встановив перший самурайський звід законів, «Список покарань», який став зразком для наслідування законодавцями пізніших епох.

У середині 13 століття в Азії виникла могутня Монгольська імперія, посольства якої неодноразово прибували до Японії з вимогою визнати верховенство Великого хана. Імператорський двір і сьоґунат були одностайними щодо збереження незалежності країни, тому усіх послів страчували. У відповідь, у 1274 і 1281 роках монголи двічі вторгалися до Японського архіпелагу, але були розгромлені самурайськими військами і тайфунами камікадзе, які знищили флот нападників. Незважаючи на перемогу, сьоґунат не роздав нагород підлеглим, чим похитнув довіру до себе.

Наприкінці 13 століття через роздроблення, видачу під заставу та продаж своїх земельних ділянок, багато самураїв втратили засоби для існування. Для їхнього порятунку сьоґунат видав у 1297 році декрет благодатного правління, яким скасовував борги і змушував лихварів повернути боржникам усе майно без відшкодувань. Проте такий крок не розв'язав проблеми малоземелля військової верстви, а лише ускладнив її, бо відтепер самураям ніхто не позичав грошей. Через це авторитет Камакурського уряду остаточно занепав.