Воля

План:

1. Поняття про волю та погляди на неї.

2. Історичний аспект вивчення волі. Теорії волі.

3. Воля та її функції.

4. Методи вивчення вольової активності.

5. Фізіологічна основа волі.

6. Воля і ризик.

7. Стадії вольової дії.

8. Якості волі.

9. Виховання вольових якостей.

10. Стратегія і тактика розвитку „сили волі”.

Воля – це право робити все, що не заборонено законом

Шарль де Монтеск’є

Воля – це розкіш, котру не кожен може собі дозволити

Отто фон Бісмарк

Воля – це ціна перемоги, яку ми отримали над собою

Карл Маті

Ключові поняття теми: мимовільна дія, довільна дія, вольове зусилля, вольова дія, бажання, боротьба мотивів, прийняття рішення, сила волі, безвілля, абулія.

Три головні сфери психічного: інтелектуальна, емоційна, вольова були вперше відокремлені за часів античності – у рамках спіритуалістичного напрямку.

За уявленням Платона людська душа складається з таких частин: розумова, гнівна і хтива. Саме гнівна душа, яка переважає над іншими частинами у людини, яка належить до спільності воїнів, є уособленням волі. Вона забезпечує ефективність дій воїна, зобов’язаного виконувати накази в складних умовах зовнішньої протидії. Така воля є свідомою духовною силою, яка служить утвердженню мети.

Раціональність природи волі вперше заперечив А. Шопенгауер. Він стверджував, що воля – темна, несвідома ірраціональна сила, яка лежить в основі світу. Така воля (тобто воля до життя) відповідає хтивій частині душі, від неї людина повинна звільнитися, щоб мати якусь надую.

Інше питання про волю стосується свободи волі.

За с.А. Левицьким, свобода волі розбивається на:

▲ свободу дії (обмежену законами фізики і фізіології);

▲ свободу вибору (боротьба між мотивами);

▲ свободу хотіння, бажання (можливість вибору).

Усвідомлюючи необхідність діяти і приймати відповідне рішення, людина далеко не завжди переходить до його реалізації. Тільки мотивацією цей перехід пояснити неможливо, як неможливо пояснити і те, чому люди іноді нічого реально не роблять для здійснення своїх планів, задоволення навіть емоційних інтересів.

Поведінка людини зумовлена фізіологічними і психологічними механізмами. Це, з однієї сторони, безумовно-рефлекторні і умовно-рефлекторні механізми, що визначають мимовільну активність людини, і, з другої сторони довільне керівництво, пов’язане не лише з фізіологічними, але й психологічними механізмами.

Коли після битви біля Бородино у 1812 році маршал Мюрат наголошував на недостатню енергійність проведених атак своїм генералам, один із них відповів: „У всьому виною коні – вони недостатньо патріотичні. Нашу солдати воюють блискуче, навіть тоді, коли немає хліба, а коні без сіна з місця не рухаються”.

В цьому діалозі яскраво відбилося основна відмінність управління собою людиною, своєю поведінкою – наявність сили волі і мотивації.

Коли люди, які володіють однаковими знаннями і вміннями, підтримуються однакових поглядів, з різним ступенем рішучості і інтенсивності приступають до вирішення завдань, чи коли при зіткненні з труднощами, одні з них припиняють діяти, а інші діють з подвоєною силою і енергією, це явище пов’язують з проявом волі.

Воля – це свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, виражене у вмінні переборювати внутрішні і зовнішні труднощі під час здійснення цілеспрямованої діяльності.

Воля – це влада людини над собою, своїми намірами, почуттями пристрастями. Здатність людини управляти собою, свідомо регулювати свою поведінку і діяльність.

Проблема волі вольової регуляції поведінки і діяльності людини давно займає думки вчених, викликаючи гострі дискусії.

Складність вивчення волі – в подвійному її розумінні. В повсякденному розумінні – воля – це свобода (вільний козак вільному – воля), вираз бажання людини (волю першу твою я виконаю як мою), прояв сили характеру (вольовий, безвільний).

Вивчення волі в історичному аспекті, можна поділити на етапи:

♣ воля – механізм здійснення дій, що збуджуються розумом людини без і навіть всупереч бажанню;

♣ виникнення волюнтаризму – як ідеалістичного напряму філософії;

♣ воля – проблема вибору і боротьба мотивів;

♣ воля – механізм переборення перешкод і труднощів.

В спробі пояснити механізм поведінки людини в рамках проблеми волі виник напрям, що в 1883 році отримав назву „волюнтаризм” – що визнає волю особливою надприродною силою. Відповідно до цього вчення, вольові акти нічим не визначаються, а самі визначають хід психічних процесів. Таким чином, в крайньому своєму виразі волюнтаризм протиставив вольове „начало” законам природи і суспільства, і стверджував незалежність воля людини від довколишньої дійсності.

Американський психолог У. Джемс вважав головною функцією волі прийняття рішення про дію за наявності в свідомості одночасно двох чи більше ідей. Вибір здійснюється на основі інтересу, заключається в спрямованості уваги на об’єкт, після чого починається рух. Воля – самостійна сила душі, що має здатність приймати рішення про дію.

Позитивна роль цього напряму – відстоювання розуміння волі як самостійної проблеми, як якісно нового психічного явища, що не зводиться до асоціації уявлень і рухів.

Противники „волюнтаризму” стверджували, що свобода воля не що інше. Як можливість приймати рішення зі знанням справи. Ця можливість – пригнічення намірів. А не лише ініціація їх.

Голландський філософ Б. Спіноза боротьбу намірів розглядав як боротьбу ідей. Тому для нього розум і воля – це одне і те ж. Воля виступає як усвідомлення внутрішньої детермінації, яка сприймається як власне добровільне рішення, як внутрішня свобода.

Німецький ідеаліст В. Виндельбант вважав, що вільний вибір є внутрішнім процесом, що містить в собі критерій своєї доцільності. Він відрізняв три етапи вибору:

• виникнення окремих потягів, кожне з яких, коли воно єдине, перейшло би в дію;

• взаємна затримка і рівновага потягів, вибір між якими приводить до рішення;

• вольовий імпульс, за допомогою якого незатримане, чи визначене вибором бажання переходить у відповідну фізичну дію.

Противники „свободи волі” заявляють, що нам лише здається , що людина вільна в своєму виборі. Насправді – все залежить від необхідності „людина вільна, коли вона може те, чого хоче, але не вільна в хотінні: немислимо бажати без причини”.

В Франкл вважав, людина не є вільною від зовнішніх і внутрішніх умов, але вільна зайняти позицію по відношенню до них. Умови не зумовлюють поведінки людини повністю, власне від людини залежить, здасться вона на умови, чи ні. Проблема вільного вибору – це проблема мотивації поведінки.