1 Мета:

визначати ключові проблеми даної сфери; розвивати вміння аналізувати механізм функціонування спеціальних та галузевих соціологічних теорій, процесів, що в них відбуваються, а також розв’язанню специфічних соціальних проблем сьогодення і найближчого майбутнього.

2 Завдання

Завдання 1. Дати визначення ключових понять та термінів.

Завдання 2. Дати відповіді на питання свого варіанта.

Завдання 3. Підготувати реферативну доповідь на тему згідно свого варіанту.

3 Література

1. Піча В. М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. – К.: Каравела, 1999.

2. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К.: Каравела, 2006.

Ключові поняття та терміни до теми:

• Економічна соціологія — галузь соціологічного знання, яка, ін-тенгруючи соціологію та економічну науку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльність людей, досліджує закономірності економічного життя через призму соціологічних категорій.

• Економічні відносини - це ті відносини , які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ, їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт.

• Соціологія праці й управління – це напрям соціологічної науки, який вивчає соціально-трудові відносини і соціальні процеси у сфері праці .

• Праця — це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей.

• Ринок праці – не системи суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією робочої сили, тобто з її купівлею і продажем.

• Зайнятість населення — це чисельність осіб, які виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату (чи дохід «працюючи на себе»).

• Безробіття - це положення, при якому люди, спроможні працювати, не можуть працевлаштуватися за структурними, політичними або соціальними причинами.

• Трудова адаптація – це взаємне пристосування працівника і підприємства, що ґрунтується на поступовій впрацьованості працівника у нових професійних, соціальних і організаційно-економічних умовах праці.

• Соціологія права - галузь соціології вивчає взаємодії інституту права з іншими соціальними інститутами.

• Правовий нігілізм — деформаційний стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

• Соціологія політики — галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади політичних та державних інститутів, стан, тенденції, напрями функціонування політичної свідомості, політичної поведінки в соціальному середовищі.

• Соціальний простір - це "розміщення" сукупності різних соціальних відносин, взаємозв'язок їхніх носіїв, зміст і структура мовних, інформаційних та інших процесів.

• Політичне поле — проекція соціального простору на взаємодію суб'єктів влади.

• Соціологія громадської думки - спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки як соціальної інституції суспільства, її природу як одного із станів масової свідомості; структуру, функції і закономірності функціонування громадської думки , методику та організацію її дослідження, а також використання громадської думки в соціальному управлінні, політичній, економічній, ідеологічній діяльності.

• Соціологія культури – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності функціонування культури в суспільстві.

• Етносоціологія виникла на межі етнографії і соціології (етнос - народ), ця молода соціологічна наука досліджує походження, суть, і функції етносів, їх взаємодію і механізми входження іх у систему соціальних відносин.

• Етнос (від грец. Ἔθνος - народ) - група людей, об'єднана спільними ознаками, об'єктивними або суб'єктивними. Різні напрямки в етнології включають в ці ознаки походження, мову, культуру, територію проживання, самосвідомість і ін .

• Народність — це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

• На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміну

• Націоналі́зм — стан свідомості частини етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з ними ідеологія, теорія і соціальна практика.

• Соціологія релігії — атеїстична/матеріалістична галузь соціології, що досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну поведінку індивідів, груп, спільнот.

• Релігійна свідомість формується і закріплюється під впливом суспільного буття і суспільної свідомості , а також у процесі специфічного виховання людей та їхньої релігійної діяльності.

• Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

• Система освіти - це особлива галузь соціальної сфери, у рамках якої реалізуються потреби населення й суспільства в освіті за допомогою надання освітніх послуг.

• Соціоло́гія сім'ї́ — галузь соціології , що вивчає сім'ю .

• СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ - предметна область соціології, що займається:

дослідженням соціокультурної обумовленості людської сутності,

механізмів, способів і інстітуціоналізіруемих стратегій індивідуально-надіндивідуальних взаємин і взаємодій у суспільстві.

• ЕВІАЦІЯ (лат. deviatio - відхилення, de - від, via - шлях) - різновид філембріогенезу, при якому зміни в розвитку органа відбуваються на середніх стадіях його формування і призводять до відхилень у будові цілого органа в дорослому організмі (порівняти з "архелаксис", "анаболія").

Варіант 3

1. Охарактеризуйте сучасні тенденції в розвитку сім’ї.

Сучасні тенденції в розвитку сім'ї характеризуються такими соціальними особливостями:

" Шлюб, який є основною сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, матеріальних розрахунків, втручання або тиску третіх осіб, союзом жінки і чоловіка.

" Додержання принципу егалітарності на противагу патріархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права і гідність чоловіка та жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання.

" Нині створюються реальні передумови для подолання суперечностей між коханням і обов'язком, індивідуальним та суспільним інтересом в інтимному житті людини.

" Суспільна цінність сім'ї все більше визнається її роллю в примноженні, передаванні в спадковість приватної власності, організації виробництва ( фермерів і ремісників), організації споживання і побуту тощо. Сфера сімейної діяльності Суспільні функції Індивідуальні функції.

Репродуктивна Біологічне відтворення Прагнення мати дітей.

Виховна Соціалізація молодого покоління. Підтримка культурної безперервності суспільства Задоволення потреби в батьківстві, контактах з дітьми, їх виховання, самореалізація в дітях.

Господарсько-побутова Підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми Одержання господарсько-побутових послуг одним членом сім'ї від інших.Економічна Економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів Одержання матеріальних засобів одними членами сім'ї від інших (у випадку непрацездатності або в обмін за послуги).Сфера первісного соціального контролю Моральна регламентація поведінки членів сім'ї в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальність і зобов'язання у відносинах між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього поколінь Формування і підтримка правових і моральних санкцій за негативну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім'ї .

Сфера духовного спілкування Розвиток особистос ті членів сім'ї Духовне взаємозбагачення членів сім'ї . Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу.

Соціально-статусна Надання певного соціального статусу членам сім'ї . Відтворення соціальної структури Задоволення потреб у соціальному просуванні.

Дозвільна Організація раціонального дозвілля. Соціальних контроль у сфері дозвілля Задоволення потреб у сумісному проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвільних інтересів.

Емоційна Емоційна стабілізація індивідів та їх психологічна терапія Одержання індивідами психічного захисту, емоційна підтримка в сім'х. Задоволення потреб у особистісному щасті і любові.

2. Як взаємодіють біопсихологічні та соціальні детермінанти процесу формування особистості?

Проблема співвідношення біологічного і соціального в особистості — одна з центральних проблем сучасної психології. В історії розвитку психології як науки розглядалися практично всі можливі зв'язки між поняттями „психічне", „ соціальне " і „біологічне" . Психічний розвиток трактувався і як повністю спонтанний процес , який не залежить ні від біологічного, ні від соціального ; і як похідний тільки від біологічного чи тільки соціального розвитку; і як результат їх паралельної дії на індивіда тощо. Можна виокремити кілька груп концепцій, які по-різному розглядають співвідношення соціального , психічного і біологічного.

У концепціях, у яких доводиться спонтанність психічною розвитку, психічне розглядається як явище, повністю підпорядковане своїм внутрішнім законам, жодним чином не пов'язане ні з біологічним, ні з соціальним . Людський організм є лише тією оболонкою, яка містить психічну діяльність. Такі погляди найчастіше зустрічаються в тих авторів, які доводять божественне походження психічних явищ.

Біологізаторські концепції розглядають психічне як лінійну функцію розвитку організму, як те , що слідує за цим розвитком. Усі особливості психічних процесів , станів і властивостей людини визначаються особливостями біологічної структури, а їх розвиток підпорядковується виключно біологічним законам. Нерідко при цьому використовуються закони, відкриті при вивченні тварин, які не враховують специфіки розвитку людського організму. У цих концепціях часто використовують основний біогенетичний закон — закон рекапітуляції для пояснення психічного розвитку. Згідно з цим законом, у розвитку індивіда відтворюється в головних рисах еволюція виду, до якого цей індивід належить. Крайнім виявом даної позиції є твердження про те , що психічне як самостійне явище в природі не існує, оскільки всі психічні явища можна описати і пояснити за допомогою біологічних (фізіологічних) понять. Слід зазначити, що така точка зору досить поширена серед фізіологів, і її дотримувався і І.П.Павлов.

На ідеї рекапітуляції ґрунтуються і соціологізаторські концепції. У рамках цих концепцій стверджується, що психічний розвиток індивіда є скороченим відтворенням основних ступенів процесів історичного розвитку суспільства, насамперед розвитку його духовного життя, культури. Сутність подібних концепцій можна знайти у В.Штерна. На його думку, принцип рекапітуляції охоплює й еволюцію психіки тварин, й історію духовного розвитку суспільства. Він писав: „Людський індивід у перші місяці періоду немовляти з переважанням нижчих почуттів, з неосмисленим рефлекторним та імпульсивним існуванням знаходиться на стадії ссавця; у другому півріччі, розвинувши діяльніст ь хапання і різнобічного наслідування, він досягає розвитку вищого ссавця — мавпи, і на другому році, оволодівши вертикальною ходою і мовою, — елементарного людського стану. У перші п'ять років гри і казок він стоїть на ступені первісних народів. Потім іде вступ до школи, більш напружене впровадження в соціальне ціле з певними обов'язками — онтогенетична паралель вступу людини в культуру з її державними та економічними організаціями. У перші шкільні роки простий зміст античності і старозаповітного світу найбільш адекватний дитячому духу, середні роки носять риси фанатизму християнської культури, і тільки в періоді зрілості досягається духовна диференціація, яка відповідає стану культури нового часу".

Безумовно, людина народжується як представник певного біологічного виду. Водночас людина після народження виявляється в певному соціальному оточенні і тому розвивається не тільки як біологічний об'єкт, але й як представник певного суспільства. Ці дві тенденції відображаються в закономірностях розвитку людини, знаходяться в постійному взаємозв'язку .

Результати численних досліджень свідчать про те , що вихідною передумовою психічного розвитку індивіда є його біологічний розвиток. Індивід народжується з певним набором біологічних властивостей і фізіологічних механізмів, які виступають підґрунтям його психічного розвитку. Але ці передумови реалізуються лише в умовах людського суспільства.

3. Яка роль освіти в суспільстві з точки зору теорії функціоналізму, теорії конфлікту?

Освіта відповідає за своєчасну і адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві . Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий фактор соціалізації людей. Осягнути суть і специфіку системи освіти можливо тільки на основі з’ясування її специфічних рис. До них належать:

1. Соціальне значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам.

2. Форми закладів освіти , їх певна організація і становище в суспільстві .

3 . Певні групи осіб, які професійно здійснюють функціонування цього інституту, певний статус цих осіб у суспільстві .

4. Регулятори функціонування закладів освіти і персональних суб’єктів освітянської діяльності (закони про освіту , постанови і нормативні акти, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи т.ін.).

5. Спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання.

6. Свідомо поставлені цілі.

7. Планомірний, систематичний характер реалізації процесу свідомої соціалізації.

8. Певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів, певне дозування матеріалу як щодо уроків, так і років навчання.

9. Особлива ефективність освітньої діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, у розвитку її мислення. (Прикладом може бути разючий контраст між однолітками, що пройшли через різні системи освіти ).

10. Використання освіти як механізму запобігання соціальне небажаним впливам.

11. Зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на роль передумови реалізації цього майбутнього.

Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, з допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає в своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності, виконує багато інших соціальне важливих функцій.

Організована освіта як соціальний інститут, як підсистема суспільства склалася історично. Щодо причин виникнення освіти існують різні думки. Одні виходять з визначальної ролі соціально-економічних причин, матеріального виробництва, інші систему освіти виводять з практики священнослужіння, державного управління. З огляду на різні думки можна вважати, що система освіти постала внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.

Ще одна функція системи освіти реалізується через взаємодію з соціальною структурою суспільства . У соціологічній науці існують різні точки зору щодо цієї взаємодії. Одні вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру (концепція «меритократії»). З функціоналі-стської точки зору , освіта — раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найздібніші й найактивніші люди посідають вищі посади. Представники цього напряму вважають, що система освіти сприяє створенню рівних можливостей і сприятливих умов для висхідної мобільності, що в закладах освіти оцінюють людей на основі їх досягнень, незважаючи на класову належність, расу і стать тощо,

Згідно з теорією людського капіталу, освіта — це капіталовкладення в тих, хто навчається. Як і всі капіталовкладення, в майбутньому воно принесе прибуток. На основі цього обґрунтовується нерівність дорослих людей, яка зумовлюється кількістю і типом «капіталовкладень», інвестованих у їх освіту . Таким чином виправдовується нерівність між людьми, оскільки суспільство здійснило різні витрати на їх підготовку до різних видів діяльності. Винагороди відповідають капіталовкладенням .

Якщо прибічники теорії функціоналізму підкреслюють позитивне значення взаємодії освіти з соціально-класовою структурою, то з точки зору теорії соціального конфлікту ця взаємодія має суспільне негативний характер. За цією теорією , освіта несе небезпеку конфліктних ситуацій, її розглядають як втілення різних групових конфліктів , вважають, що вона сприяє експлуатації і пригнобленню груп, які перебувають у несприятливих умовах. У 1971 р. в США з’явилася книга І. Ілліха з сенсаційною назвою « Суспільство відмовляється від освіти », в якій пропонувалося відмінити обов’язкове навчання.