Соціологія як наука, її предмет, структура та функції План заняття

1. Соціокультурні передумови виникнення соціології.

2. Об’єкт та предмет соціології.

3. Закони та категорії соціології.

4. Структура соціологічного знання.

5. Місце соціології в системі суспільних наук, її основні функції.

Приступаючи до вивчення першого питання, насамперед, звернемо увагу на те, що формуванню уявлення про соціологію як самостійну науку допоможе з’ясування причин її виникнення.

Слід підкреслити, що розвиток капіталізму в першій третині ХІХ сто­ліття актуалізував проблему пізнання природи соціальних відносин.

Інтенсивний соціально-економічний розвиток капіталізму призвів до швидкого росту міст, зміни традиційного способу життя населення. Наслід ­ком цього стали: різка соціальна диференціація населення, ріст кількості бідних, збільшення злочинності, соціальна нестабільність. Про різке наро­стання кризових явищ свідчили повстання ліонських ткачів у Франції та сілезьких ткачів у Німеччині на початку ХІХ, чартистський рух в Англії, а згодом – революція 1848 року у Франції.

Звернемо увагу також на ту обставину, що соціологія виникає в епоху завоювання буржуазією державної влади в ряді країн Європи. Крах ілюзій в епоху Просвітництва про розумність людської природи, запекла бо­ротьба за владу й власність породили питання про сутність суспільства, його динаміку, його оптимальну організацію. Підсумки Великої французької бур­жуазної революції 1789–1793 рр. розчарували мислителів Європи. Хід рево­люції показав, що суспільство розвивається по своїй власній внутрішній ло­гіці. Мислителям слід було переключитися зі створеного просвітителями суспільного ідеалу на реальне суспільство, навчитися досліджувати його та­ким, яким воно є насправді. Принцип об’єктивності дослідження повинен був стати таким же основним, як і в природничих науках. Отже, життя людей у нових умовах загострило соціальні протиріччя, породило різні оцінки перс­пектив розвитку капіталізму в провідних капіталістичних країнах.

Як відомо, саме в цю історичну епоху почали свою теоретичну й практичну діяльність К. Маркс та Ф. Енгельс. Вони, наслідуючи раціоналіс­тичну традицію, сформульовану в німецькій класичній філософії, і спира­ючись на свій досвід участі в революційному русі, запропонували розв’язати цю проблему на основі концепції наукового соціалізму, серцевиною якої є теорія соціалістичної революції.

О. Конт та інші “батьки-засновники соціології”, такі як, наприклад, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм та М. Вебер, запропонували реформістський шлях розвитку суспільства. Основоположники соціології були прихильниками стабільного порядку. В умовах революційного підйому вони думали не про те, як розпалити пожежу революції, а навпаки, як подолати кризу в Європі, встановити злагоду й солідарність між різними соціальними групами. Соціо­логія саме й розглядалася ними в якості інструменту пізнання суспільства й вироблення рекомендацій з його реформування.

Цими різноманітними ідеологічними установками було продикто­вано й відмінність у тлумаченні відкриттів у галузі науки. Найбільш знач­ними відкриттями того часу, як відомо, є відкриття клітини німецькими вченими Я. Шлейденом та Т. Шванном (1838–1839 рр.), на основі якого була створена клітинна теорія будови живої речовини, і створення Ч. Дарвіном теорії еволюції видів. Для К. Маркса та Ф. Енгельса ці теорії послужили природонауковими передумовами створення діалектичного матеріалізму, основним елементом якого є вчення про діалектику (“алгебра революції”, як її назвав В.І. Ленін). Для О. Конта, Г. Спенсера та Е. Дюркгейма ці відкриття послужили основою для створення вчення про суспільство, заснованого на принципах біології, – “органічної теорії розвитку суспільства”.

Такими є основні соціальні умови й природонаукові передумови виникнення теоретичної соціології. Однак задовго до цього в Європі закла­далися основи емпіричної бази соціології та її методів пізнання. Методологія й методика конкретно-соціологічних досліджень розроблялися головним чином натуралістами. Вже в XVII–XVIII ст. Джон Граунт та Едмунт Галлей розробляли методи кількісного дослідження соціальних процесів. Зокрема, Д. Граунт застосував їх у 1662 р. для аналізу рівня смертності. А робота відо­мого фізика й математика Лапласа “Філософські нариси про ймовірність” по­будована на кількісному описі динаміки народонаселення.

Особливе значення для розробки методології та методики емпірич­ного соціологічного дослідження мала робота одного із засновників ста­тистики Адольфа Кетле (1796–1874 рр.) “Про людину та розвиток здібнос­тей, або Досвід соціального життя” (1835 р.). Деякі дослідники вважають, що саме з цього моменту можна почати відлік часу існування соціології, або, як говорив А. Кетле, “соціальної фізики”. Наукова діяльність А. Кетле допо­могла науці про суспільство перейти від умоглядного виведення емпірично не перевірених законів історії до емпіричного виведення статистично розра­хованих закономірностей із застосуванням складних математичних процедур.

Розгляд другого питання почнемо з етимології. Термін “соціологія” – похідне від двох слів: латинського слова societas – суспільство й грецького oo – слово, поняття, учіння. Отже, етимологічно соціологія – наука про суспільство. Так її й характеризує американський соціолог Дж. Смелзер у своєму підручнику “Соціологія”. Але все-таки це досить абстрактне визна­чення, оскільки суспільство вивчається багатьма іншими суспільними науками.

Аби зрозуміти особливості соціологічного підходу до вивчення суспільства, необхідно провести чітке розмежування між об’єктом і пред­метом соціології. Слід підкреслити, що предмет науки не може бути тотожний об’єкту, який вона вивчає. Об’єкт науки – це дана реальність, що представляє той або інший фрагмент об’єктивного або суб’єктивного світу. Предмет науки є відтворення даної реальності на абстрактному рівні шляхом вияв­лення найбільш важливих, з наукової й практичної точок зору, закономірних зв’язків і відношень цієї реальності. Предметом тієї або іншої науки виступає не просто як певне явище або процес об’єктивного або суб’єктивного світу, а й як результат теоретичного абстрагування, що дозволяє виділити певні зако­номірності розвитку й функціонування досліджуваного об’єкту, специфічні саме для даної науки й ніякої іншої.

Об’єктом соціології виступає соціальна реальність, громадське життя, а предмет соціології є результатом дослідницьких дій, тому визначення цього поняття не може бути однозначним. Розуміння предмету соціології протягом усієї історії існування цієї науки мінялося. Представники різних шкіл і на­прямків висловлювали й висловлюють різне розуміння предмету соціології. І це природно, тому що предмет науки перебуває в тісному зв’язку з дослід­ницькою діяльністю вчених.

Так, основоположник соціології, французький мислитель О. Конт вважав, що соціологія – це позитивна наука про суспільство. Видатний французький соціолог Е. Дюркгейм називав предметом соціології соціальні факти, визнаючи при цьому соціальне як колективне. Тому предметом соціо­логії, на його думку, є колективне у всіх його проявах. З погляду німецького соціолога М. Вебера, соціологія – це наука про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти й витлумачити. Американський соціолог Е. Гідденс вважає, що соціологія – це вивчення соціального життя індивідів, груп людей і сус­пільств.

Відомий український соціолог І.М. Попова стверджує, що не слід перебільшувати значення визначення предмету соціології, прагнути у вигляді дефініції точно й повно вказати на те, що перебуває в центрі уваги соціології. Предмет соціології, як вважає І.М. Попова, полягає не в тому, що вона вив­чає, а в тому, як вона це робить, під яким кутом зору все розглядає, які задачі та проблеми вирішує.

Відповідаючи на третє питання, слід звернути увагу на те, що закони – це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторювальних зв’язків соціаль­них явищ і процесів, а передусім, зв’язків між соціальною діяльністю людей як спільноти та соціальними діями окремих індивідів.

На думку вчених, соціальні закони слід розглядати як об’єктивні пра­вила, що існують незалежно від свідомості і регулюють людські стосунки, основу яких утворюють історично сформовані мотиви, інтереси і намагання людей до задоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, безпеці, визнанні з боку оточення, самовираженні та самопізнанні.

Крім того, потрібно знати, що, на відміну від законів природи, які діють з силою природних стихій, особливість соціальних законів полягає в тому, що вони виникають у свідомості людей в процесі їх діяльності, не втра­чаючи при цьому об’єктивності. Тому вчені доходять висновку, що в дійс­ності соціальні закони не є раз і назавжди даними, абсолютно незмінними; вони схоплюють, фіксують певні тенденції вірогідного зв’язку. Найчастіше соціальні закони розглядають як закони-тенденції. Отже, соціальний закон слід тлумачити як фундаментальне поняття соціології, як важливий методо­логічний орієнтир у людському пізнанні надорганічного світу.

У науці існують різні підходи до класифікації соціальних законів. Так, ще О. Конт виділяв дві групи законів: закони соціальної статики, що відтворюють функціонування соціальної системи, її окремих складових еле­ментів, та закони соціальної динаміки, які пояснюють соціальний розвиток та соціальні зміни. Відома класифікація соціальних законів і за ступенем їх дії:

• загальні, що діють протягом всієї історії, їх ще називають загально­соціологічні;

• специфічні, що діють на певних історичних етапах розвитку сус­пільства або у певних типах суспільств.

Особливу увагу треба звернути на найбільш розповсюджену в сучас­ній соціології позицію, згідно якої виокремлюють п’ять груп законів:

• що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);

• що встановлюють тенденції вірогідного зв’язку (наприклад, впро­вадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);

• функціональні, що встановлюють зв’язки між основними елемен­тами соціального об’єкту (наприклад, демократичний політичний режим зумовлює політичний, економічний плюралізм);

• що фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами (на­приклад, аномічне суспільство спричиняє тенденцію зростання злочинності у суспільстві);

• що стверджують можливість або вірогідність зв’язків між соціаль­ними явищами (наприклад, рівень злочинності у суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами).

Далі розглянемо основні категорії соціології. Перш за все, слід конс­татувати, що категорії соціології – це загальні поняття, що відтворюють певні властивості об’єкту, тобто суспільства як цілісної соціальної системи.

Виділяють декілька основоположних категорій соціології. Централь­ним і засадним поняттям соціології є “соціальне”. Слід вирізняти поняття “соціальне” в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні “со­ціальне” є синонімом “суспільного” і означає все те, що належить до сус­пільства, окрім природи. У вузькому розумінні “соціальне” означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній струк­турі суспільства, відносинами між соціальними групами та між людьми як представниками різних класів, націй, трудових колективів та інших соціаль­них груп.

Серед інших базових категорій виокремлюють наступні: соціальна дія, соціальна взаємодія; соціальні відносини; соціальна система; соціальна спіль­ність тощо. Соціологія не обмежується розглянутими категоріями. Вона запо­зичує багато понять з інших наук. Взаємозбагачення понятійного апарату – про­цес необхідний і об’єктивний. Він свідчить про гнучкість та динамічність знань.

Вивчаючи четверте питання, слід констатувати, що сучасна соціоло­гія – це складно структурована галузь наукового знання. Найбільш відомим є підхід, згідно якого в структурі соціологічного знання можна виділити три основних рівні:

1. загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;

2. спеціальні та галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня;

3. конкретні (емпіричні) соціологічні дослідження.

Також досить розповсюдженими у сучасній соціології є інші підходи до структурування соціологічного знання: з точки зору мети та завдань до­слідження, виокремлюють фундаментальну та прикладну соціологію; з точки зору методів та рівня отриманого знання, виокремлюють теоретичну та емпі­ричну соціологію; з точки зору предмету вивчення, розрізняють мікросоціо­логію і макросоціологію.

Розглядаючи п’яте питання семінарського заняття, важливо усвідо­мити, що особливе місце соціології в системі суспільних наук пояснюється: по-перше, тим, що соціологія, як наука про суспільство, його явища і про­цеси, вона включає в себе загальну соціологічну теорію, тобто теорію сус­пільства, яка виступає як теорія і методологія всіх інших суспільних наук. По-друге, всі суспільні науки, які вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включають в себе соціальний аспект, тобто досліджують закони і закономірності, які діють в тій чи іншій сфері сус­пільного життя, реалізуються через діяльність людини; по-третє, техніка і методика вивчення людини і її діяльності, методи соціального виміру тощо, які розробляються соціологією, необхідні для використання в інших суспільних науках; по-четверте, склалася ціла система досліджень, які проводяться на стику соціології та інших наук і які мають назву соціальних (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні, соціально-екологічні тощо).

Слід підкреслити, що функції соціології – це роль та значення даної науки, її зовнішній вплив на систему відносин, що склалася у суспільстві.

Як і кожна наука, соціологія має функції, що випливають з її пред­мету, серед яких найважливіші:

• пізнавальна (гносеологічна), яка полягає у відтворенні соціальної реальності, її усвідомленні, поясненні, накопиченні знань про соціальні про­цеси, що поступово призводять до можливості свідомого керування соціаль­ними процесами;

• прогностична, яка полягає в можливості (на підставі вивчення со­ціальної дійсності) виробляти наукові прогнози щодо майбутнього. Саме тому інколи дану функцію називають футурологічною;

• соціально-технологічна, яка зумовлює створення соціальних тех­нологій, на основі яких може відбутися удосконалення суспільства, окремих його частин;

• соціально-управлінська, яка обумовлює теоретико-методологічну розробку та прийняття управлінського рішення.

• виховна функція соціології полягає в тому, що знання, які здобу­ваються цією наукою безпосередньо використовуються системою виховання і впливу на свідомість і поведінку людей з метою формування певних со­ціальних якостей.