І варіант

1.Поняття науки «ідпу»,її предмет і методи.

Предметом науки історії держави і права України є історія виникнення, становлення, розвитку типів та форм держави і права, а також державно-правових інститутів та суспільно-політичних систем, що функціонували на тери­торії України, в їх історичній конкретності та хронологічній послідовності.

Методи дослідження — це способи пізнання конкретних історико-правових явищ історії держави і права України. Серед них виділяються:

порівняльно-історичний метод — дає змогу виявити загальні закономір­ності розвитку держави і права у різних народів, що населяли українські землі в різні історичні епохи;

метод правової аналогії — найчастіше застосовується у разі, коли відомос­ті про певні явища не збереглися у первісній формі або є фрагментарними. Запо­внити прогалини пізнання можна шляхом співставлення їх з іншими подібними фактами та подіями;

статистичний метод — стає в нагоді при дослідженні кількісних сторін іс­торичного процесу, коли для об’єкта пізнання характерні значні числові показники. Історія держави і права України використовує також формально-логічний, системно-структурний та деякі інші методи наукового аналізу, які в комплексі допомагають глибше засвоїти дану навчальну дисципліну.

2.Особливості консолідації східно-словянських племен та утворення української держави – України Русі.

Слов’яни — одне з найбільших угруповань давньоєвропейського населення, що сформувалося в середині І тис. до н. є. їх історія в останні століття до нашої ери та в першій по­ловині І тис. н. є. добре відображена в археологічних мате­ріалах (зарубінецька, черняхівська та інші археологічні культури). Писемні відомості про слов'ян з'явилися на по­чатку нашої ери. До середини І тис. н. є. слов'яни займали велику територію, що простягалася між Ельбою на заході, Волго-Окським межиріч­чям на північному сході, озером Ільмень на півночі і ПівнічнимПричорномор'ям на півдні. З величезними масштабами розселення слов'янських племен пов'язаний і процес їхньої диференціації. З'я­вилися східні, західні та південні слов'яни.

Процес політичної консолідації східних слов'ян завершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної Давньорусь­кої держави — Київської Русі. Під владою Києва об'єдналися два величезні слов'янські політичні центри — Київський і Новгород­ський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 p., традиційно вважається датою утворення Давньоруської держави. Пізніше київсько­му князю підкорилися багато інших земель.

У межах Давньоруської держави відбувався процес суспіль­но-політичного розвитку більш як 20-ти неслов'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу і Причорномо­р'я. Першим князем Давньоруської держави став Олег. Виникнен­ня Давньоруської держави з центром у Києві — закономірний ре­зультат внутрішнього соціально-економічного та політичного роз­витку східних слов'ян.

Процес політичної консолідації був обумовлений низкою вну­трішніх і зовнішніх чинників: територіальною, етнічною і культур­ною спільністю східних слов'ян, їхніми економічними зв'язками, прагненням об'єднати сили в боротьбі зі спільним зовнішнім воро­гом. Інтеграційні політико-економічні процеси призвели до етнічної консолідації східних слов'ян, які утворили давньоруську народ­ність. Вони характеризувалися насамперед схожістю мови (зі збе­реженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (яка в основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та ду­ховної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному згуртуванню східних слов'ян в єдину народність сприяли й однако­ві традиції, звичаї, звичаєве право, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів. Очевидно, в цей час виникають певні елементи національної самосвідомості, почуття патріотизму.

Отже, у процесі формування давньоруської державності про­стежуються чотири етапи: племінні княжіння східних слов'ян; утворення первісного ядра давньоруської державності — «Руської зем­лі»; формування південного й північного ранньодержавних утво­рень; об'єднання цих утворень у Давньоруську державу з центром у Києві.

Процес утворення Давньоруської держави є результатом не діяльності норманів, а генезису феодалізму у східних слов'ян. їхній суспільно-економічний лад зумовив виникнення такої надбудови, як феодальна держава.

У IX ст. у результаті тривалого внутрішнього розвитку схід­нослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, скла­лася одна з найбільших держав Європи — Русь. Роль її історичного ядра відіграло Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфсько-античних часів. У зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються і такі назви, як «Давньоруська держава», «Київська держава», «Дав­ня Русь».

Давньоруська держава після її утворення продовжувала роз­ширювати свою територію. За князя Олега (882—912) були приєд­нані древляни, сіверяни, радимичі. Водночас ліквідовувалася залеж­ність радимичів від хазар. За князя Ігоря (912—945) до Давньорусь­кої держави були приєднані уличі й тиверці, і знову ж древляни, які відокремилися від Києва після смерті Олега. Князі Святослав (965—972) і Володимир (978—1015) здійснювали походи у землі в'я­тичів.

У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два основні етапи. Перший охоплює кінець IX і X ст. Тоді Київська Русь була ранньофеодальною державою, у межах якої відбувалося станов­лення феодального суспільного ладу. Тут в основному завершував­ся процес політичного об'єднання Русі, встановлювалися державні кордони, відбувалося утворення та вдосконалення апарату влади.

Наприкінці X — у першій половині XI ст. Київська Русь всту­пила в період свого розквіту. У другій половині XI ст. спостеріга­ється тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап сво­го розвитку — етап феодальної роздробленості.

Завершення процесів формування Давньоруської держави, по­зитивно позначилося на етнічному розвитку східнослов'янських племен, які поступово формувалися в єдину давньоруську народ­ність, її основу становили спільна територія, єдина мова й культу­ра, відносно міцні економічні зв'язки.

Упродовж періоду існування Київської Русі давньоруська на­родність — спільна етнічна основа українців, росіян і білорусів — розвивалася шляхом подальшої консолідації.