3.Хвороби тварин.

До найпоширеніших інфекційних хвороб, які уражують більшість видів тварин, належать: туберкульоз, бруцельоз, пасперельоз, сибірка, паратиф, емфізематозний карбункул та ін. Збудниками цих заразних захворювань є патогенні бактерії.

Великої шкоди завдають тваринництву також інфекційні захворювання, які спричиняються вірусами (ящур, чума свиней, сказ, вірусний аборт, інфекційний ринотрахеїт, інфекційний енцефаломієлід та ін.); грибами (оравус, кандиломікоз, актиномікоз) і паразитичними найпростішими (піроплазмози, триманозомози та ін.).

Хвороби рослин.

Інфекційні хвороби рослин— хвороби, що виникають внаслідок дії на рослину патогенних (хвороботворних) організмів. Розвиваються на поверхні або Розрізняють неінфекційні та інфекційні хвороби тварин.

Неінфекційні – виникають під впливом не сприятливих факторів зовнішнього середовища.

Інфекційні – спричиняється фітопатогенними матеріями, грибами, вірусами, мікоплазмами, рікетсіями, активноміцитами.

Бактеріози. Нині відомо понад триста видів бактерій, які уражують рослини.

Фітопатогенні бактерії мають переважно паличкоподібну форму, грамнегативні, більшість з них неспороносні аероби, оптимальна температура для їхнього розвитку становить 20-25 0С. зараження рослин відбувається через насіння, бульби й цибулини, вітром, комахами, птахами, при пораненні рослин та іншими шляхами. Найчастіше бактеріози проявляються у вигляді розростання тканин, в’янення, плямистой. Найбільш поширені бактеріози:

- бактеріальний рак виноградної лози;

- чорна плямистість томатів;

- судинний бактеріоз капусти;

- кільцева гниль картоплі;

- бактеріоз кукурудзи та ін.

Мікози. Близько 10 тисяч грибів є збудниками хвороб рослин. Серед них такі: сажкові, іржові, переноспорози, бораннисті роси, аскохітози, актракнози, фузаріози, гниль, рак картоплі, кила капусти, фітофтора картоплі, гниль дерев і багато інших зумовлює грибами. Які можуть проникати крізь непошкоджену зовнішню покривну тканину, природні отвори (продихи, сочевички), найчастіше різні поранення на тілі рослин. Після проникнення в середину тканини збудник вступає в безпосередні взаємини організму рослини і спричиняє в ньому патологічні процеси, порушуючи нормальне функціонування життєво важливих центрів клітини (білоксинтезуючі системи), а також генетично зв’язані з ними системи регуляторів енергетичного обміну.

За середніми підрахунками щорічні втрати зерна пшениці тільки від іржастих грибів становлять близько 10% загальної продукції зерна. Тому проблема дослідження ролі грибів в захворюваннях рослин є дуже важливою, від цього залежить доля врожаю.

4.У зв’язку із небезпекою спалаху нових епідемій увага вчених прикута до вивчення закономірностей та особливостей їхнього виникнення й поширення. Дуже важливо дослідити й проаналізувати наслідки спалахів хвороб, що відзначалися високою смертністю та увійшли в історію як найбільші епідемії та пандемії.

Епідемією прийнято називати рівень захворюваності, що значно перевищує звичайний або виникає там, де раніше хвороби не було. Епідемії притаманне розповсюдження в межах однієї популяції (наприклад, населення країни), а пандемії – вихід за межі однієї популяції (охоплює країни, континенти).

Люди й досі не навчились точно визначати кількість жертв пандемії чи епідемії. Часом важко встановити, що ж спричинило таку високу смертність. Людство потерпало від пошестей дуже давно, і перші письмові згадка про епідемію трапляються ще у Геродота. Він описав епідемію прокази у Персії у 5-6 ст. до н. е. Звичайно, з розвитком медицини деякі хвороби вдалося подолати (наприклад, чорну віспу), проте деякі й досі нагадують про себе, забираючи тисячі життів щороку.

Найбільші в історії людства епідемії

Грип «іспанка» (1918 – 1919 рр.)

Найжорстокіша епідемія грипу, котра, ймовірно, почалася в Америці й поширилась на решту континентів. Такому швидкому розповсюдженню сприяла висока вірулентність штаму вірусу грипу і війна. Мабуть, немає потреби детально пояснювати роль останнього чинника у швидкому міжконтинентальному поширенні хвороби.

За підрахунками, ця пошесть за півроку забрала від 50 до 100 млн. життів. До того ж, грипом тоді хворіли не тільки діти чи літні люди, а й працездатне молоде населення. Його частка становила майже 8%. Порівняйте ці цифри з кількістю населення на той час – 1,8 млрд.

«Чорна смерть», XIV-XV ст., наступні спалахи аж до XVІІІ ст.

Таку назву дали бубонній чумі, що за століття забрала близько третини тогочасного населення Європи – 34 млн. людей. Стільки ж жертв чуми було в Китаї та Індії. Епідемія не оминула і Близького Сходу. За 1348-1349 рр. у Сирії від недуги загинули 400 тис. людей; багато померли і в країнах Африки. Можна стверджувати, що чума за 100 років забрала 100 млн. життів. Стільки ж загинули від «іспанки», але тільки протягом півроку!

Чуму викликає збудник Y.pestis. Вона має три форми: бубонну, легеневу та септичну. Через подібність клініки до жертв чуми могли бути зараховані хворі, що насправді померли від сибірки або ж геморагічних лихоманок (наприклад, лихоманки Ебола). Тож цілком і повністю списувати середньовічні епідемії на чуму не можна.

Малярія

Досі малярія залишається найнебезпечнішою вбивцею. Щодня від неї помирають 2800 дітей, а за рік – 2,7 млн. людей в усьому світі. Найгірше те, що цю хворобу вдавалося стримувати широким застосуванням ДДТ, від якого гинув переносник – малярійний комар. А зараз застосування ДДТ заборонено в багатьох країнах. Тож малярія і надалі вбиває.

СНІД, 1981

З 1981 року, коли вперше був поставлений діагноз СНІД (самого збудника відкрили на кілька років пізніше), від цієї хвороби загинули 25 млн. людей. Здається, небагато порівняно з тим, скільки помирають від грипу, однак за поширення цієї хвороби відповідальні самі люди. Епідемію легко було б зупинити, якби люди змінили свою поведінку. Адже СНІД не передається ні повітряно-крапельним шляхом, ні через воду чи продукти.

Грип

Лише у США щороку від грипу гине 36 тис. людей. Для порівняння: від СНІДу помирають 15 тис.

Юстиніанська чума, 541 р. н. е.

Найбільш вірогідно, що це була бубонна форма чуми. На піку епідемії в Константинополі гинули 10 тис. людей щодня, а за весь час епідемія забрала близько чверті населення Близького Сходу.

Перша пандемія холери, 1817-1823 рр.

Цю хворобу викликає холерний вібріон, що заражає продукти і питну воду. Перша епідемія розпочалась у Калькутті й швидко сягнула масштабів пандемії, розповсюдившись по Індії, Європі та Росії. Лише серед англійських військових (Калькутта була на той час столицею британської корони в Індії) втрати сягнули 100 тис. Кількість же усіх загиблих невідома. Відтоді було сім спалахів епідемії холери, останній датується 1961 роком. За даними ВООЗ, у 1999 році від холери загинули 9 тис. людей.

Антоніанська чума, 165-180 рр.

Щодня у Римі гинуло 5 тис. людей, а за всю епідемію вітряної віспи померли 5 млн.

Азійський (російський) грип, 1889-1890 рр.

Лише за два місяці після першого зареєстрованого випадку захворювання епідемія сягнула берегів Північної Америки. Звідти перекинулась на Південну Америку, а з часом – в Австралію та Індію. Тож мала місце пандемія, яка забрала лише у Західній Європі 250 тис. життів.

Епідемія вітряної віспи серед корінного населення Америки, 1492-1900 рр.

До Колумба кількість населення Америки сягала 75 млн., з них 12 млн. населяли Північну Америку. До 1900 року корінного населення Північної Америки зменшилося до 273 тис. Кого звинуватити у такій величезній різниці? Звичайно, багато факторів вплинули на скорочення численності індіанців. Однак цілком справедливо стверджувати, що винна завезена з Європи вітряна віспа, проти якої індіанці не мали жодного імунітету.

Епідемії висипного тифу

Збудником хвороби є рикетсія, а переносником – воші. Вчені припускають, що під час відступу Наполеона з Росії саме висипний тиф став причиною високої смертності французьких солдатів. До того ж, епідемія повторилася під час Першої світової війни, забравши 9 млн. життів. Уже під час Другої світової війни завдяки широкому застосуванню ДДТ кількість захворілих не досягла рівня епідемії.

Поліомієліт

Висока ефективність профілактики захворювання вакцинацією була доведена тим, що з 1955 року випадки поліомієліту не реєструються в багатьох державах, зокрема в США. Проте ще й досі окремі випадки захворювання трапляються, переважно у тих країнах, де вакцинація неповна.

Епідемія сальмонельозу

Звичайно, із розвитком гігієни й санітарії ця хвороба, що передається фекально-оральним шляхом, не призводить до масштабних наслідків. Збудником є сальмонела, а найпоширенішим шляхом, через який вона потрапляє до організму, залишається вода. Жертвою цієї хвороби став чоловік і син королеви Великобританії – Вікторії.

З 1906 року стало відомо, що джерелом можуть бути й ті люди, котрі самі не хворіють на сальмонельоз, а лише переносять збудника. Так, нью-йоркська кухарка Мері Малон у 1906 році стала причиною захворювання 33 людей, троє з яких померли. Сама жінка не хворіла. На вимогу відсторонення від кухні Малон не погодилась, і її довічно було ізольовано на карантин на одному з островів. Відтоді вчені виявили десятки людей-носіїв і підрахували, що через них того ж 1906 року померло ще 600 людей.

Cамостійна робота №8

План

1.Політичні конфлікти в Україні.

2. Екологічні наслідки військових дій.

3. Соціально-політичні проблеми тероризму.

1. Конфлікт – єдиний реальний спосіб виявлення об’єктивних суперечностей, що виникають у процесі реформування. Складна політична й соціально-психологічна ситуація в Україні не лише визначає певною мірою зміст конфліктів і форми їхнього прояву, дієвість засобів регулювання, а й упливає на сприйняття їх населенням та елітами. Проте в нашій країні не розроблено конституційних основ і правових норм вирішення політичних конфліктів. З цієї причини, а також через відсутність досвіду цивілізованого й легітимного управління конфліктами переговори, досягнуті компроміси мають короткотривалий характер і не приносять бажаних результатів. А для розв’язання проблеми дедалі частіше використовують методи апеляції до громади, зокрема, заклики до масових акцій.

Причиною конфліктів у суспільстві вважається протистояння різних потреб, інтересів, цінностей конкретних суб’єктів політики, складових соціальної структури.

У типології політичних конфліктів виділяють горизонтальний і вертикальний види. У горизонтальних політичних конфліктах боротьба за владу ведеться в рамках існуючого режиму. Наприклад, між урядом і парламентом, різними політичними угрупованнями в правлячій еліті, державою й окремими суб’єктами політики (особою, групою, інститутом). Цілями та причинами виникнення горизонтальних конфліктів є вдосконалення політичної системи влади (зміна лідера або правлячої еліти, часткове коригування політичного курсу, розширення або звуження владних повноважень суб’єктів політики).

У демократичній політичній системі горизонтальні політичні конфлікти інституційовані та до певної міри запрограмовані. Більшість із них має відкритий, публічний характер: парламентські дебати, припинення повноважень парламенту та призначення дострокових виборів, вотум недовіри урядові, звернення до Конституційного Суду.

Вертикальні конфлікти відбуваються по лінії «влада–суспільство». Різні соціальні прошарки, класи й етнічні групи виявляють свої характерні позиції, грають певні ролі. Ієрархічність статусно-ролевої структури, нерівний доступ до ресурсів і влади породжують політичні конфлікти на всіх рівнях вертикалі «влада–суспільство». Вони поділяються на статусно-ролеві та режимні політичні конфлікти.

Конфлікти, що зачіпають державу як основу політичної системи, характеризуються як політичні кризи. Політична криза – це стан політичної системи суспільства, коли поглиблюються й загострюються наявні конфлікти, різко посилюється політична напруженість. Вона характеризується як перерва у функціонуванні певної системи. Політичні кризи поділяються на зовнішньополітичні та внутрішньополітичні.

Внутрішньополітичні:

· урядова криза – нездатність уряду вирішувати поставлені перед ним завдання з управління, невиконання його розпоряджень місцевими виконавчими органами;

· парламентська криза – розбіжність рішень законодавчої влади з думкою більшості громадян країни або зміна співвідношення сил в парламенті, припинення його роботи як інституції;

· конституційна криза – фактичне припинення дії Основного Закону країни;

· соціально-політична (загальнонаціональна) криза – включає всі три названі, зачіпає основи суспільного устрою й упритул підводить до зміни влади.

Способи врегулювання політичних конфліктів залежать від їхнього виду. Регулювання горизонтального конфлікту зумовлено законодавчо закріпленими правилами політичної боротьби. Воно також залежить і від мистецтва політичних лідерів використовувати групи підтримки, знаходити прибічників і компроміси. Якщо під час дискусій, дебатів, переговорів, роботи погоджувальних комісій не вдається знайти компроміс і конфлікт прямує у глухий кут, то в демократичній політичній системі існують такі варіанти його розв’язання:

· звернення до Конституційного Суду;

· відставка уряду;

· розпуск парламенту та призначення дострокових парламентських виборів;

· організація і проведення референдуму зі спірних питаннях та ін.

Складнішими для врегулювання є вертикальні статусно-ролеві конфлікти, що виникають між центром і регіонами. Регіони можуть претендувати не лише на підвищення свого соціально-економічного й політичного статусу, а й прагнути до цілковитої політичної незалежності. Такі конфлікти можуть призвести до широкомасштабних бойових дій і численних людських жертв, що, приміром, засвідчила війна в Чечні.

Найскладнішими для врегулювання й вирішення є вертикальні режимні політичні конфлікти. Суб’єктами в них виступають, з одного боку, державні інститути й організації, котрі виражають інтереси панівних верств населення та правлячої еліти, з іншої – опозиційні організації, котрі представляють підвладні маси. Метою такого конфлікту є зміна (збереження) існуючої політичної системи. Саме ці конфлікти в разі невдалого розв’язання мають найбільші негативні наслідки, здатні спричинити громадянську війну. Окрім цього, складність у вирішенні режимних політичних конфліктів полягає в тому, що опозиційна сторона може ігнорувати існуючі правила політичної боротьби, вимагати їхньої зміни, діяти незаконними методами, підштовхувати широкі верстви населення до масових виступів і непокори владі.

Особливістю політичних конфліктів у теперішній Україні є те, що вони відбуваються в середовищі самої влади. Триває боротьба за володіння реальними її важелями. Роль влади в конфліктах, які виникають в неполітичних сферах, але які безпосередньо або опосередковано зачіпають основи існування цієї влади, винятково велика.

Основні види політичних конфліктів в Україні:

· між гілками влади, у т.ч. у процесі становлення інституту президентства;

· внутрішньопарламентський;

· між політичними лідерами;

· між партіями;

· усередині державно-адміністративного апарату.

Політична діяльність в Україні останніми роками дедалі більше зводиться до міжінституційних конфліктів компетенції. Це яскраво засвідчують стосунки між Президентом і Верховної Радою двох останніх скликань, між Президентом і Прем’єр-міністром від опозиційної партії. Триває конфлікт між Президентом і Прем’єр-міністром, котрі є представниками партій, що позиціонувалися політичними соратниками й коаліціонерами. За нинішньої ситуації, коли глава держави втратив статус гаранта Конституції, що є останньою і ключовою ланкою в складній системі владних ієрархій, однією з постійних причин конфліктів у боротьбі за владу стала процедура призначень посадових осіб. Це можна прослідкувати на прикладі призначень глав державних адміністрацій. Сьогодні практично кожне кадрове призначення, і на центральному, і на регіональному рівнях, стає політичною проблемою.

Актуальною причиною конфлікту всередині державно-адміністративного апарату в Україні є управлінська криза як наслідок руйнування управлінської вертикалі 2005-го року. Заміна управлінців середньої ланки представниками нової політичної команди призвела до некерованості на місцях і в багатьох центральних органах влади. Конкуренція між Президентом і Кабміном у призначеннях на посади ще більше ускладнила ситуацію. Голови обласних держадміністрацій не мають чіткого розуміння того, до якої владної вертикалі вони входять. Вакуум влади заповнюється особами, чия діяльність нічого спільного не має зі службою на користь суспільству й державі. В органи влади приходять представники фінансово-промислових груп і особи, пов’язані з кримінальними угрупованнями, котрі діють у своїх власних інтересах. Усе це спричиняє втрату авторитету державної служби й органів державної влади.

Ситуація в країні показує, що, використовуючи недоліки конституційної реформи, Основний Закон намагаються переробити під найвпливовішу на сьогодні еліту. Постає питання і про ревізію політреформи. Проте слід розуміти, що скасувати її можна, але відновити моносуб’єктність верховної влади в країні неможливо. Суб’єктами політики, котрі впливають на політичні процеси й державний устрій України, останніми роками стають вищі судові інстанції. 2004 року це був Верховний Суд, згодом – Конституційний. Саме до нього апелюють органи влади та вищі посадові особи держави, і цей орган як інструмент, що впливає на функцію наслідку конфлікту, може реально вирішувати історичну долю України.

Значиму роль в загостренні конфліктів відіграють засоби масової інформації.

А громадянське суспільство не здатне протистояти негативним діям влади через свою слабкість.

Сучасний політичний конфлікт в Україні можна визначити як горизонтальний з елементами вертикального режимного конфлікту інтересів, має ознаки внутрішньодержавної загальнонаціональної кризи.

Результати дослідження вказують на те, що політичне конфліктне поле в Україні не знівелюється, поки ініціатива не почне виходити від влади. Політичні конфлікти в Україні повинні бути обмежені не лише за інтенсивністю, а й за своєю тривалістю. Інакше механізми державного управління деформуються до такої міри, що не зможуть підтримувати баланс суспільних інтересів. Існує небезпека, що наслідком конфлікту може стати нова революція, яка призведе до зміни не лише форми правління та системи цінностей, а й до втрати державності, вказують політологи .

2. Життя нерозривно пов’язане з природним середовищем. На ранніх етапах свого становлення людина, користуючись продуктами природи, не завдавала помітної шкоди природним ресурсам. Але з посиленням практичної діяльності, пов’язаної з винаходом знарядь праці, вплив її на природу неухильно зростав. В останні десятиліття ХХ століття у зв’язку із високими темпами науково-технічного прогресу, небувалим розширенням сфер матеріального виробництва він став особливо значним і великомасштабним.

Тож у стосунках з природою людство зіткнулося із серйозними і складними проблемами. Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність біосфери до саморегуляції і ставить загалом під загрозу можливість її існування як системи.

Людина й суспільство повинні докорінно змінити своє ставлення до природи та її ресурсів. У наш час людство спроможне виробляти достатню кількість сільськогосподарської й промислової продукції, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Досягнення науки й техніки відкривають не тільки можливості для задоволення потреб людини, але й створюють передумови для збереження і примноження ресурсів Землі. Людство в змозі істотно поліпшити умови, які склалися в біосфері планети. У розв’язанні цього завдання важливу роль відіграють екологічні освіта та виховання всього населення, особливо молоді, якій жити й працювати в новому тисячолітті.

Якщо запитати людину з вулиці, коли війни стали впливати на природу, більшість людей назвуть XX століття, від сили вік XIX. Якби це було так! Історія воєн - це й історія знищення природи.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ ВІЙН НА ПРИРОДУ

Опанувавши знаряддя праці, людина виділилась з усіх інших тварин. На жаль, у знаряддя праці із самого початку зарахували не тільки палку-копалку і швейну голку, але і сокиру - перший приклад подвійних технологій, і спис, що є тільки зброєю, тобто знаряддям не праці, а знищення. Ледь виділившись як особливий вид тварин, люди стали негайно конкурувати один з одним за кращу територію з чисто людським звірством, убиваючи усіх собі подібних. Утім, перші сотні тисяч років вони не були оригінальні, лише удосконаливши методи своїх чотириногих сусідів. При цьому міжплемінні, чи точніше міжстадні, війни були дуже екологічними - у цьому відношенні первісні люди були розумнішими сучасних і не рубали гілку, на яку збиралися сісти.

По-перше, люди стали зміцнювати свої поселення, а найпростішими фортифікаційними спорудженнями є рови, ловчі ями і засідки. Рови руйнували структуру ґрунту, порушували територіальні ділянки її мешканців; крім того, порушення цілості дерну викликало підвищену ерозію ґрунту. Нарешті, рови великої довжини могли порушити шляхи міграції деяких видів тварин. У ловчих ямах, заготовлених гинули тварини, особливо коли ці пастки знаходилися на лісових тропах. На територіях у сотні і тисячі квадратних кілометрів повністю знищувалася вся лісова екосистема.

По-друге, люди стали використовувати природні об'єкти - упершу чергу ліси - як зброю. Найпростіший спосіб - це перетворити певну територію в пастку. Так, Юлій Фронтій, римський історик I століття описує, як чиїсь воїни підрубали дерева в цілому лісі і повалили їх, коли в ліс вступило римське військо. Незважаючи на примітивність цього методу, його застосовували і пізніше. Зараз дерева використовують не для поразки живої сили супротивника - є способи надійніші й ефективніші - а для затримки його в зоні поразки

Наступний фактор впливу воєн на природу - переміщення значних мас людей, спорядження й озброєння. Особливо це стало виявлятися лише в XX столітті, коли ноги мільйонів солдат, колеса й особливо гусениці десятків тисяч машин стали стирати в пил землю, а їхні шуми і відходи забруднювати місцевість на багато кілометрів навколо (причому ще і на широкому фронті, тобто фактично суцільною смугою). Але й у стародавності проходження особливо великої армії, не залишалося для природи непомітним. Геродот пише, що армія Ксеркса, прийшовши в Грецію, досуха випивала ріки й озера, і це у країні, що і так нерідко страждає від нестачі води. Перська армія привела величезну кількість худоби, яка витоптувала і поїдала усю зелень, що особливо шкідливо в горах.

І все-таки найбільший збиток природі був нанесений у війнах XX століття, що цілком природно. Дві найважливіших обставини, що визначили це - нові могутні снаряди і двигуни.

Спочатку про снаряди. По-перше, силу нових снарядів визначило те, що нові типи вибухових речовин давали вибухи набагато більшої потужності, чим чорний порох - могутніше раз у 20, або і більше. По-друге, змінилися гармати - вони стали посилати снаряди під набагато більшими кутами, так що снаряди і падали на землю під великим кутом ,і глибоко проникали в ґрунт. По-третє, головним у прогресі артилерії стало збільшення дальності стрільби. Далекобійність знарядь збільшилася настільки, що вони стали вести стрільбу за обрій, по невидимій цілі. Укупі з неминучим збільшенням розсіювання снарядів це привело до стрільби не по цілях, а по площах.

До артилерійських знарядь додалася й авіація: бомби теж мають велике розсіювання і проникають глибоко в ґрунт, навіть глибше, ніж снаряди такої ж ваги. При цьому заряд бомб набагато більше, ніж в артснарядах. Крім руйнування ґрунтів і знищення тварин безпосередньо вибухами й осколками снарядів (у широкому змісті цього слова), нові боєприпаси викликають лісові і степові пожежі. До усього цього необхідно додати такі види забруднень, як акустичне; хімічне забруднення, як продуктами вибуху (а усі без винятку сучасні вибухові речовини дають при згорянні, тобто при вибуху, велику кількість отрутних газів) і пороховими газами (які також є вибуховими речовинами), так і продуктами горіння, викликаного вибухами.

Інший клас негативних впливів на навколишнє середовище пов'язаний із застосуванням двигунів. Перші двигуни - ними були парові машини - не наносили особливого збитку, якщо, звичайно, не вважати величезну кількість сажі, що викидається ними. Але наприкінці XIX століття на зміну їм прийшли турбіни і двигуни внутрішнього згоряння, що працюють на нафті. Перші військові двигуни взагалі і нафтові зокрема з'явилися на флоті. І якщо шкода від парових машин, обмежувалась кіптявою так викинутими в море шлаками, що спокійно лежать на дні, то нафтові двигуни не тільки не зменшили кіптяву, але і зробили її більш шкідливою. На суші шкода від моторів у принципі обмежилась лише вихлопами та невеликими (у порівнянні з морем) плямами залитої бензонефтепродуктами землі.

Тільки за час Другої Світової війни було потоплено більш 10 тис. кораблів і судів. Велика їхня частина мала нафтове опалення.

До цього треба додати ще і те, що як у мирний так і у воєнний час величезні танкери возять по морю нафту і нафтопродукти. І якщо в мирний час їм грозить невелика небезпека, ніж іншим кораблям, то у воєнний час їх топлять у першу чергу, тому що без пального сама грізна техніка перетворюється в металобрухт.

Танкери - сама головна мета усіх видів зброї на морі в Другій Світовий війні. На додаток до цього війна на морі має ще одну специфічну небезпеку для всього живого, пов'язану з особливостями водного середовища. Будь-яка сучасна війна використовує силу вибуху різних речовин. Їхнє основне завдання – надання великої швидкості снарядам (від ракет і артснарядів до їхніх осколків і куль) чи створення вибухової хвилі. Але на суші останній вражаючий фактор є, загалом, другорядним, тому що вибухова хвиля в повітрі, не настільки вже сильна через малу щільність повітря, а по-друге через те, що вона швидко загасає. Зате у воді ударна хвиля володіє нищівною силою.

У XX столітті усі види озброєнь розвивалися. З'явилися також і нові: танки, авіація, ракети. І хоча їхня сила була непомірно вище, ніж у старих видів, вони також уражали за раз одного чи кілька людей. Найбільш істотним в розвитку озброєнь у XX столітті є те, що з'явилися якісно нові види озброєнь - ті, що називаються зброєю масової поразки. Це хімічна, бактеріологічна й атомна зброя. Про вплив їхнього бойового застосування можна і не говорити - їх наслідки зрозумілі і так. Кількість випробувань хімічної й атомної зброї не йде ні в яке порівняння з кількістю фактів їхнього бойового застосування. Так, атомна зброя застосовувалася лише двічі, а іспитів було більш 2100. Тільки в СРСР їх було проведено близько 740. І на іспитах підривали заряди набагато більшої потужності. Так, на Новій Землі була висаджена воднева бомба потужністю 50 МЕГАТОНН !!! На 400 кілометрів навколо все живе - знищено.

При виробництві хімічної й особливо атомної зброї виходить безліч шкідливих і небезпечних речовин, що важко утилізувати і зберігати, та й то вони нерідко не утилізуються і не зберігаються, а просто викидаються. Якщо врахувати, що багато хімічних речовин не розпадаються сотнями років, а радіоактивні - сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди років - то стає зрозумілим, що військова промисловість закладає міну уповільненої дії під генофонд людства.

3. До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських угруповань (тобто тероризм). У наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від латинського terror – страх, залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм – антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил, проявів нерівноправності у міждержавних, міжетнічних, міжрелігійних відносинах. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, а також як знаряддя здійснення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний. Необхідно дати невеликий юридичний коментар щодо класифікації терористичних актів. До них належать:

· напад на державні або промислові об’єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

· захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

· захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація – звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація – вимога викупу);

· насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

· викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування);

· політичні вбивства (це один із найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

· вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей ).

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні знаходиться в іншій площині, можна відмітити “кримінальний тероризм” всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

Важко провести чітку межу між кримінальним тероризмом і звичайним бандитизмом. Вважається, що терористичні акти здійснюються за відношенням до співробітників правоохоронних органів. І кількість подібних діянь у нас в країні за останні роки зростає.

І другий аспект – Україна стає перевалочною базою для політичних терористів з різних країн світу. Зокрема, у нас намагаються влаштуватися представники східних організацій “Хезболлах”, “Абу-Нидаль”, “Хамаз” і “Брати-мусульмани”.

Зростання терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії, Генеральна Асамблея ООН щорічно обговорює питання про заходи щодо запобігання тероризму. У грудні 1972 року був створений Спеціальний Комітет з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав. На початку 1995 року Генеральна Асамблея ООН одностайно прийняла Декларацію про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійнішим і безпечнішим.

Необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у стані заручника. Найважливіше для заручника – це залишитися живим, і тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще – це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в сторону терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У при-сутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, у крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок – зняти косметику, прикраси (зокрема сережки).

Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення

Глобальна злочинність – ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Число зареєстрованих у світі злочинів у середньому збільшується на 5 % щороку. Але останнім часом особливо швидко росте частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспі-льного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, схильних до скоєння злочинів.

Самостійна робота №9

План

1. Надзвичайні ситуації в мирного та воєного часу.

2. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації технічного і природного характеру.

3. Захист насення у надзвичайних ситуаціях.

1.Надзвичайна ситуація - це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншими чинниками, що призвело (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат. Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є: матеріальні збитки, істотне погіршення стану довкілля, наявність або загроза загибелі людей, чи суттєві погіршення умов їх життєдіяльності.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру пов'язані з наслідками застосування звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якої виникають вторинні фактори ураження населення.

До сучасних засобів ураження відносять ядерну, хімічну, бактеріологічну зброю та інші види сучасних технологічних розробок

В залежності від типу заряду ядерну зброю поділяють на атомну, термоядерну, комбіновану, нейтронну. Потужність ядерних боєприпасів прийнято вимірювати тротиловим еквівалентом.

При вибуханні ядерного боєприпаси за мільйонні частки секунди виділяється колосальна кількість енергії, в зоні ядерних реакцій температура підвищується до десятків мільйонів градусів, утворюючи дуже сильне світлове випромінювання, максимальний тиск досягає мільярдів атмосфер. Такий величезний тиск, викликає потужну ударну хвилю з потоком нейтронів і гамма-випромінюванням, яке називають проникаючою радіацією.

Хімічна зброя заснована на використанні бойових токсичних хімічних речовин і токсинів, які уражають організм людини чи тварини а також різного виду рослин. 22 квітня 1918 року у району містечка Іпр німецькі війська провели першу газобалонну атаку ( використовуючи хлор) у результаті якої в перші години загинуло близько 6 тис чол а 15 тис одержали ураження різного ступеня складності.

За тактичним призначенням отруйні речовини (далі ОР) поділяються на : смертельні, тимчасові, подразливі:

ОР смертельної дії: нервово-паралетичні (Ві-ікс, зарін, зоман); шкірно-наривного ( іпріт), загально отруйні ОР ( синильна кислота, хлор-ціан), задушливі (фосген);

ОР, які тимчасово виводять з ладу ( Бі-зет);

ОР подразливі ( хлорацетофенон, адамсіт, Сі-Ес)

Біологічна зброя заснована на використанні хвороботворних властивостей деяких мікробів і токсичних продуктів їх життєдіяльності.

Використовуються патологічні мікроорганізми – збудники інфекційних захворювань. В залежності від розмірів, будови і біологічних властивостей їх поділяють на :

Бактерії ( чуми, сибірської виразки, сап та ін.);

Рикетсії – клітини палички ( висипний тиф, плямиста лихоманка та ін.);

Грибки – мікроорганізми рослинного походження;

Віруси – велика група біологічних організмів, які мають клітинну структуру, здатних розвиватися і розмножуватися тільки в живих клітинах ( натуральна віспа, тропічна лихоманки, ящур та ін.).

Нові види зброї - променева зброя, радіочастотна зброя, геофізична зброя – сукупність різних засобів, які дозволяють використовувати у воєнних цілях руйнівну силу неживої природи шляхом їх штучного ініціювання: таких як ураган, штучні землетруси, гірські обвали, магнітні бурі, посухи , руйнування озонового шару.

2.Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (далі ЄДС НС ) - це державна система, яка включає центральні органи виконавчої влади, РМ Автономної Республіки Крим, державні адміністрації областей, міст Києва і Севастополя та районів, виконавчі органи Рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням природної та техногенної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям природного та техногенного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Головною метою ЄДС НС є забезпечення реалізації державної політики на всій території України у сфері запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, захисту населення і територій від наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха.

Територіальна підсистема ЄДС НС - це складова частина єдиної державної системи (ЄДС НС), яка включає – місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи Рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, зменшення матеріальних втрат.

Функціональна підсистема ЄДС НС - це складова частина єдиної державної системи (ЄДС НС), що створюється на базі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, включає їх регіональні та місцеві структурні підрозділи, підпорядковані державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють в межах своєї компетенції нагляд за забезпеченням техногенної і природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Органи управління ЄДС НС – це органи виконавчої влади або їх структурні підрозділи, які призначені для безпосереднього керівництва діяльністю щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації в межах своєї компетенції.

Органи управління ЄДС НС діляться на координуючі (державна комісія з ТЕБ і НС, Національна рада безпеки життєдіяльності, постійні комісії з ТЕБ і НС, об’єктові комісії з НС), постійні (КМУ, МНС України, органи з НС міністерств і відомств, державні територіальні і місцеві виконавчі органи, управління (відділи) з питань НС та ЦЗН, органи з НС регіональних, міських і районних служб, управління об’єктів економіки, служби з НС), повсякденні (оперативно-чергові служби МНС України, управлінь (відділів) з питань НС та ЦЗН, суб’єктів господарської діяльності).

Систему забезпечення функціонування ЄДС НС складають: фінансові (резервний фонд КМУ, резервні фонди територіальних і місцевих органів виконавчої влади у розмірі 1% від зведеного річного бюджету), матеріальні (ресурси Держкомрезерву, МНС, окремих міністерств і відомств, територіальних органів виконавчої влади, суб’єктів господарської діяльності), транспортні (МО, Мінтрансу, МВС та інших, транспортних підприємств, суб’єктів господарської діяльності), оповіщення і зв’язку (МНС, МВС, МО, Держкомзв’язку, Мін-трансу, Мінагропрому та інших, а також їх територіальних органів, суб’єктів господарської діяльності).

3. Організаційні і правові основи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій визначені Законом України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій" N 1809-ІІІ від 8 червня 2000 року.

Громадяни України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру мають право на отримання інформації про надзвичайні ситуації та заходи, що вживаються для ліквідації їх наслідків, забезпечення та використання засобів колективного і індивідуального захисту, відшкодування заподіяних збитків і втрат внаслідок надзвичайних ситуацій, компенсацію за роботу в зонах надзвичайних ситуацій, соціально-психологічну підтримку та медичну допомогу, медико-реабілітаційне відновлення в разі отримання важких фізичних та психологічних травм.

Інформування та оповіщення у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій є основним принципом усієї системи заходів захисту і забезпечуються шляхом завчасного створення і підтримки у постійній готовності загальнодержавної та регіональних систем централізованого оповіщення населення.

З метою своєчасного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, запобігання і реагування на них відповідними центральними і місцевими органами виконавчої влади створена і підтримується в постійній готовності система спостереження і контролю за станом довкілля і забрудненням харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу і води радіоактивними і хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими органічними агентами.

Для забезпечення захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій передбачається проведення комплексу організаційних та інженерно-технічних заходів, зокрема:

Укриття в захисних спорудах.

Створення фонду захисних споруд забезпечується шляхом комплексного освоєння підземного простору міст і населених пунктів для укриття населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій, обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам захисту, дообладнання підвальних та інших заглиблених приміщень, будівництва заглиблених споруд, пристосованих для захисту, будівництва окремих сховищ і протирадіаційних укриттів, масового будівництва в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру найпростіших сховищ і укриттів.

Евакуація.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та сільських населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, основним засобом захисту населення є евакуація і розміщення його в зонах, які є безпечними для проживання людей і тварин. Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, можливого небезпечного радіоактивного забруднення хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, аварій та катастроф.

Інженерний захист.

Під час проектування і експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля, розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру:

- врахування під час розроблення генеральних планів проявів небезпечних і катастрофічних явищ;

- раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки;

- спорудження будинків, будівель і споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

- розроблення і здійснення заходів безаварійного функціонування об'єктів підвищеної небезпеки;

- організація будівництва протизсувних, протиповеневих та інших споруд спеціального призначення;

- реалізація заходів санітарної охорони.

Радіаційний і хімічний захист.

Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення та оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального і колективного захисту, організацію та проведення спеціальної обробки.

Медичний захист.

Медичний захист передбачає використання існуючих сил та засобів закладів охорони здоров'я для своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та зменшення ступеня ураження людей, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Для надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій, діє державна служба медицини катастроф, як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб.

Біологічний захист.

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Біологічний захист передбачає своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту, запровадження режимів карантину та обсервації, знезаражування осередку ураження, необхідне знезаражування людей та тварин, своєчасну локалізацію зони біологічного ураження, проведення екстреної та специфічної профілактики, додержання протиепідемічного режиму населенням, підприємствами, установами та організаціями.

Для забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створена єдина державна система з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, яка складається із територіальних і функціональних підсистем.

Державними органами управління у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій є Кабінет Міністрів України, МНС України, інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

До складу сил та засобів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій входять відповідні сили та засоби центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності і господарювання, а також добровільні рятувальні формування.