VДля ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру можуть залучатися частини та підрозділи Збройних Сил України.

Громадяни України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру зобов'язані дотримуватись заходів безпеки, не допускати порушень виробничої дисципліни, вимог екологічної безпеки, вивчати основні способи захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, надання першої медичної допомоги потерпілим, дотримуватись відповідних вимог у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Фінансування заходів щодо попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків здійснюється за рахунок коштів державного бюджету обласного та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, інших не заборонених законодавством джерел.

Самостійна робота 10

1 А)

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення: здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;

охорона здоров'я - система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя;

заклади охорони здоров'я - підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників;

медико-санітарна допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на ранню діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями та реабілітацію хворих та інвалідів. Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Б) Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності

посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно

бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та

організацій.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх

керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів,

будівництві, розширенні, реконструкції та технічному переоснащенні підприємств, будівель і

споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та

будівельні організації.

Забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського житлового

фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і

власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і

садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму. До компетенції центральних органів виконавчої влади в галузі пожежної безпеки належить:

проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки;

визначення основних напрямів розвитку науки і техніки, координація державних,

міжрегіональних заходів і наукових досліджень у галузі пожежної безпеки, керівництво

відповідними науково-дослідними установами;

розробка та затвердження державних стандартів, норм і правил пожежної безпеки;

встановлення єдиної системи обліку пожеж;

організація навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки, керівництво пожежно-

технічними навчальними закладами;

оперативне управління силами і технічними засобами, які залучаються до ліквідації великих

пожеж;

координація роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та засобів протипожежного

захисту, встановлення державного замовлення на їх випуск і постачання;

співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав.

Вирішення всіх інших питань у галузі пожежної безпеки, не віднесених цим Законом до

компетенції центральних органів виконавчої влади, належить до компетенції Ради Міністрів

Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого та регіонального

самоврядування.

В) Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі — міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та об'єднань).

Законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.

Державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні покладається на Державну автомобільну інспекцію (далі - Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України), яка входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України. підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України;

визначення повноважень органів виконавчої влади і управління;

формування державних органів управління у сфері дорожнього руху, керівництво їх діяльністю;

розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, вимог екологічної безпеки, а також програм координації використання всіх видів транспорту загального користування (автомобільний, залізничний, повітряний, водний);

фінансування, керівництво і контроль за виконанням державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

координація діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань та місцевого самоврядування у сфері дорожнього руху, а також вимог екологічної безпеки;

контроль за виконанням законодавства про дорожній рух;

визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки;

встановлення єдиних вимог щодо проектування, будівництва, реконструкції, ремонту, утримання та охорони автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, затвердження програм їх будівництва;

встановлення єдиних вимог щодо конструкції та технічного стану транспортних засобів, що експлуатуються в Україні;

визначення порядку видачі ліцензій і сертифікатів на здійснення діяльності, пов'язаної з виготовленням, ремонтом і експлуатацією транспортних засобів, перевезеннями вантажів і пасажирів, підготовкою водіїв, будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, іншими видами діяльності, що впливають на безпеку руху;

визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення їх державного технічного огляду;

визначення порядку оформлення і видачі погоджень та дозволів, надання інших послуг, пов'язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також визначення розміру плати за оформлення і видачу таких погоджень та дозволів, надання відповідних послуг;

встановлення правил приймання іспитів із знань Правил дорожнього руху і навичок керування транспортними засобами;

встановлення єдиних вимог і затвердження типових навчальних програм для учасників дорожнього руху, формування належної дорожньої культури та організація навчання різних груп населення правил дорожнього руху.

Самостійна робота 11

1

Екологічна експертиза є самостійною управлінською функцією, що «відбрунькувалась» від функції екологічного контролю. За своєю правовою природою вона є екологічним контролем, який має попереджувальний характер.

Правовими підставами організації та здійснення екологічної експертизи в Україні є закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ VI, статті 26-30) та «Про екологічну експертизу» (1995, з наступними змінами).

Екологічна експертиза є вирішальною і, як правило, завершальною стадією оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище (ОВНС). На більш ранніх стадіях ОВНС опрацьовується авторами проекту. Саме на них лежить обов'язок доведення екологічної «бездоганності» проекту в процесі підготовки матеріалів ОВНС до їх подання на екологічну експертизу. Остання ж здійснюється незалежними екологічними експертами і має на меті оцінку відповідності запланованої діяльності законодавству. Зазначене дає підставу деяким дослідникам вважати ОВНС і екологічну експертизу самостійними правовими засобами: ОВНС — забезпечення врахування екологічних вимог на стадії підготовки управлінських рішень, а екологічну експертизу — на стадії прийняття таких рішень'. Нами відстоюється позиція стосовно того, що ОВНС є комплексною, багатостадійною процедурою, яка ініціюється замовником проекту, опрацьовується його автором, оприлюднюється для громадського обговорення і завершується прийняттям управлінського рішення на підставі висновку екологічної експертизи.

Екологічна експертиза в Україні базується на таких принципах:

—попередній характер (за загальним правилом вона проводиться на найбільш ранніх стадіях, коли діяльність ще не почала здійснюватись і можна найбільш раціонально, найбільш економічно вплинути на прийняття господарських чи управлінських екологічно важливих рішень);

—обов'язковість щодо видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку;

— комплексність в оцінці матеріалів, поданих на експертизу

(оцінці піддається діяльність на відповідність вимогам всього екологічного законодавства, а не окремо земельного, водного чи гірничого; при цьому слід підраховувати і не лише найближчі, а й віддалені екологічні наслідки господарської діяльності; ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні);

—свобода вибору експертами форм і методів еколого-експертного аналізу;

—наукова обґрунтованість (об'єктивність висновків екологічної експертизи забезпечується науковою методологією, що застосовується в процесі дослідження, кваліфікаційними вимогами до експертів екологічної експертизи, що є єдиними для учасників усіх видів екологічної експертизи);

—прозорість процедури та висновків екологічної експертизи, гарантії участі громадськості в її здійсненні;

— відповідальність суб'єктів екологічної експертизи за організацію, проведення, її висновки та дотримання умов, що в них містяться.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про екологічну експертизу» її об'єктами є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів; передпроектні, проектні матеріали; документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі можуть також підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища. Одним із важливих об'єктів екологічної експертизи є військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю. Такі об'єкти підлягають експертизі в спеціальному порядку, з урахуванням вимог законодавства України про державну таємницю.

Закон виділяє три форми екологічної експертизи: державну, громадську та інші. При цьому обов'язковими для виконання є лише висновки державної екологічної експертизи. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Усі зазначені типи об'єктів підлягають екологічній експертизі вибірково, як правило, на розсуд органів чи інших суб'єктів, які ініціюють проведення такої експертизи. Але є певна категорія об'єктів, що підлягають екологічній експертизі в обов'язковому порядку, тобто без такої експертизи є неможливим прийняття управлінських рішень щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи. До об'єктів обов'язкової державної екологічної експертизи ст. 13 Закону України «Про екологічну експертизу» відносить види діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік таких видів діяльності та об'єктів встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 і містить 22 найменування видів діяльності та об'єктів підвищеної екологічної небезпеки.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

—спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії, інші державні органи, органи місцевого самоврядування і місцеві органи виконавчої влади (суб'єкти державної екологічної експертизи; при цьому органи місцевого самоврядування можуть виступати суб'єктом усіх форм експертизи);

—громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування (суб'єкти громадської екологічної експертизи);

—інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні та фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи (будь-якої форми);

— заінтересовані юридичні та фізичні особи (суб'єкти «інших» екологічних експертиз — на договірній основі зі спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями).

Ознакою демократизації нашого суспільства є послідовне зростання ролі громадськості в організації та проведенні екологічної експертизи. Громадськість може брати участь в еколого-експертній діяльності так:

1) самостійно організовувати і здійснювати громадську екологічну експертизу. Для цього достатньо зареєструвати громадську організацію, статут якої передбачає відповідний вид діяльності, підібрати експертів, які відповідають кваліфікаційним вимогам, передбаченим ст. 27 Закону України «Про екологічну експертизу», надіслати до відповідних органів місцевого самоврядування, органів державної виконавчої влади та державної екологічної експертизи заяву про проведення громадської екологічної експертизи, а також оголосити про проведення такої експертизи через засоби масової інформації, в якій зазначаються відомості про склад громадського еколого-експертного формування, перелік спеціалістів, залучених до участі в експертизі, об'єкт екологічної експертизи, строки її проведення (в порядку ст. 41 цього ж Закону); самостійно профінансувати проведення експертизи (за рахунок коштів громадської організації, громадських екологічних фондів, цільових добровільних грошових внесків чи інших не заборонених законом джерел). При цьому така експертиза може проводитись як паралельно (раніше, одночасно, пізніше) з державною екологічною експертизою відповідного об'єкта, так і незалежно від проведення такої експертизи;

2) делегувати представників громадськості до складу державних еколого-експертних комісій, груп;

3) брати участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях, що організуються суб'єктами екологічної експертизи, виступати в засобах масової інформації, подавати письмові зауваження, пропозиції та рекомендації;

4) надсилати висновки громадської екологічної експертизи до підрозділів державної екологічної експертизи, а також до органу, уповноваженого приймати рішення щодо подальшої реалізації об'єкта експертизи, і зажадати від них врахування думки громадськості;

5) оскаржувати висновки державної екологічної експертизи, а також рішень, прийнятих відповідними органами на підставі висновків державної екологічної експертизи, до вищих органів, а в разі незгоди з рішеннями цих органів — у судовому порядку відповідно до законодавства України.

Законодавство України детально регламентує права та обов'язки всіх суб'єктів екологічної експертизи, містить вимоги до процедури її організації та проведення, до змісту та оформлення висновків екологічної експертизи, встановлює юридичну відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу.