1.2. Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України і спрямована на створення безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Охорона праці в законі України «Про охорону праці» визначається таким чином. Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. Отже, базові принципи Державної політики розкриваються як деталізовані аспекти визначення охорони праці:
– пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;
– підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв,технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
– комплексного вирішення завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
– соціального захисту працівників: повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві, та професійних захворювань;
– встановлення єдиних вимог щодо охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
– адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
– використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що вирішують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
1.3 Гарантії прав громадян на охорону праці
Законом передбачені права на охорону праці при укладання трудового договору та під час виконання роботи.
Трудовий договір – це угода між працівником та роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням вимог безпеки, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечувати необхідні для виконання робіт умови праці. Трудовий договір може бути строковим (укладається на певний термін), безстроковим, таким, що укладається для виконання певної роботи. Особливою формою трудового договору є контракт.
Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника (під розписку) про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто; можливі наслідки впливу їх на здоров'я та про права працівника на пільги й компенсації за роботу в таких умовах.
Працівнику не можна пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та таких, що потребують професійного добору, допускаються особи при наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Усі працівники, згідно із законом, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасних випадків.
Під час виконання роботи умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації при необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо немає професійної спілки на підприємстві), а також страхового експерта з охорони праці. За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про охорону праці, не дотримується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі необхідності встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації при укладанні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 год. на тиждень. Крім нормальної тривалості робочого часу можуть бути встановлені:
– скорочена тривалість для робочих та службовців, працюючих у шкідливих умовах – не більш 36 год. у тиждень; для працюючої молоді у віці16-18 років -36 год., а для осіб від 15 до16 років -25 год. у тиждень; для окремих категорій працівників (вчителів, лікарів).
– ненормований робочий день – встановлюється для осіб, чия робота за характером та специфікою не завжди може перебігати у границях нормального робочого часу, що зумовлюється виробничою необхідністю. Він застосовується для адміністративного персоналу, для осіб, чия робота не піддається точному урахуванню часу, для осіб, які розподіляють час роботи самостійно або робочий час яких подрібнюється на частини невизначеної тривалості;
– неповний робочий час –це передбачений у відповідному порядку робочий день меншої тривалості, чим нормальна, для окремих категорій працівників, наприклад, вагітних жінок за рішенням лікарів.
. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Надурочні роботи можуть пропонуватися лише з дозволу виробничого органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного виробника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 год. на рік.
Працюючим громадянам України надаються трудові (щорічні основні відпустки, щорічні додаткові відпустки за роботу у шкідливих та важких умовах та відпустки за особливий характер роботи ) та спеціальні відпустки (у зв’язку з вагітністю та родами, по догляду за малолітніми дітьми, у зв’язку з навчанням, творчі відпустки). Тривалість відпусток розраховується в календарних днях незалежно від використаних режимів та графіків роботи.
Щорічна основна відпустка встановлюється тривалістю не менш 24 календарних днів. Її тривалість збільшується в залежності від загального трудового стажу (на 3 календарні дні при стажі більш 5 років, на 7 календарних днів при стажі більш 10 років). Максимальна тривалість щорічної основної відпустки – 28 календарних днів.
1.4 Пільги й компенсації за важкі та шкідливі умови праці
Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою та ін. Вони мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги й компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
У разі роз'їждженого характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.
Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за два місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій з урахуванням тих, що надаються йому додатково.
1.5 Охорона праці жінок та молоді
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких з них (нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового обслуговування).
Міністерство охорони здоров'я України затвердило наказом №256 від 29.12.93 р. «Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок».
МОЗ України затверджено також граничні норми підіймання й переміщення важких речей жінками. Так, жінка може підіймати й переміщувати вантаж вагою не більше ніж 10 кг при чергуванні з іншою роботою до двох разів на годину. Постійно підіймати й переміщувати вантаж не більше ніж 7 кг протягом робочої зміни. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг.
Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і немає несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку на попередній роботі. Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років. Ці категорії жінок не допускається залучати до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направляти у відрядження.
Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їхньої згоди.
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів — 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Відпустка надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства, але у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок роботодавець зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку. Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
Щодо охорони праці молоді, то законодавством не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час після досягнення ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.
Усі особи, молодше вісімнадцяти років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.
Забороняється застосування праці осіб, молодше вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.
Забороняється також залучати осіб, молодше вісімнадцяти років до підіймання й переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Граничні норми підіймання та переміщення вантажів не повинні перевищувати двох разів на годину, в залежності від віку вони вказані у таблиці 1.
Таблиця 1
Граничні норми підіймання та перенесення вантажу для молоді
Календарний вік, років |
Граничні норми ваги вантажу, кг |
|
юнаки |
дівчата |
|
14 |
5 |
2,5 |
15 |
12 |
6 |
16 |
14 |
7 |
17 |
16 |
8 |
Забороняється залучати працівників, молодше вісімнадцяти років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.
Заробітна плата працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому самому розмірі, що й працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, визначається пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.
1.6 Організація охорони праці на виробництві. Навчання з охорони праці
Відповідальнiсть за органiзацiю охорони праці на підприємстві несе його керiвник. Наявність служби охорони праці є обв'язковою на кожному підприємстві та установі. Адмiнiстрацiя пiдприємства зобов’язана: забезпечити безпечні умови працi працюючих; органiзувати та проводити iнструктажi, навчання працiвникiв з охороні праці; органiзувати роботу по професiйному відбору на робочi мiсця; здiйснювати контроль за роботою по охороні праці. Органiзацiя роботи по охороні праці проводиться службою охорони праці. Вид служби охорони праці, чисельнiсть її спiвробiтникiв залежить від кiлькостi працюючих на пiдприємствi. На пiдприємствах, де працює більше 50-ти осіб роботодавець створює відділ з охорони праці відповідно до типового положення. На підприємствах виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50-ти чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Якщо працюючих менш ніж 20 осіб, ці обов’язки може виконувати запрошений спеціаліст на договірних засадах. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю, її ліквідація допускається тільки у разі ліквідації підприємства. В обов'язки служби охорони праці входить: розробка заходів по запобiганню нещасних випадкiв, по попередженню захворювань; заборона роботи, у випадку порушення правил та норм по охороні праці на відповідних дiлянках; навчання працюючих охороні праці. Навчання працюючих та інструктажі з питань охорони праці є одним із основних принципів державної політики в галузі охорони праці та складовою системи управління охороною праці. Згідно з ДНАОП 0.00-4-12-99 по характеру та часу проведення iнструктажі пiдроздiляються на: вступні, первинні, повторні, позапланові та цільові.
Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, з працівниками інших організацій , які прибули на підприємство, з учнями та студентами, які знаходяться на підприємстві для проходження практики. Цей тип інструктажу проводится спеціалістом служби охорони праці в кабінеті з записом про його проведення у журналі реєстрації вступного інструктажу. Первинний інструктаж проводиться до початку роботи на робочому мiсцi з всiма прийнятими на пiдприємство робітниками та тими особами, що виконують нову роботу, з пеpеведеними з одного структурного пiдроздiлу до іншого. Його проводить керiвник робiт індивідуально ябо з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт. Повторний інструктаж проводиться в строки визначені нормативно-правовими актами, з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше: на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз у 3 місяці, для решти робіт – 1 раз у 6 місяців. Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці при введенні в дію нових нормативно – правових актів з охорони праці; при зміні технологічного процесу, устаткування, сировини та iнших факторiв, що впливають на безпеку праці; при порушеннях працівниками вимог з охорони праці, які привели до травм, аварій, пожеж; при перерві у роботi виконавця бiльш нiж на 30 календарних днів для робіт з підвищеною безпекою, а для решти робіт – понад 60 днів. Цільовий інструктаж проводиться з працівниками при ліквідації аварії та стихійного лиха, при проведенні робіт, на які оформлюється наряд- допуск, наказ або розпорядження. Обсяг і зміст визначається залежно від виду робіт.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється.
1.7 Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності
1.7.1. Загальні положення
З 1 квітня 2001 р. вступив у дію Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Завданнями страхування від нещасного випадку є:
проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих,викликаним умовами праці;
відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків — некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Згідно Закону всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво.
Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, встановлені знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійного захворювання та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійного захворювання та неналежний стан охорони праці), максимальний розмір яких складає 50 %. Всього передбачено 67 класів професійного ризику.
Розмір щомісячних страхових внесків обчислюється для підприємств як встановлений відсоток від сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні й компенсаційні виплати. Найбільші страхові внески становлять 13,8 % (67 клас професійного ризику), найменші – 0,86 % (1 клас).
Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:
— особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);
учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час,до або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики(стажування), виконання робіт на підприємствах;
особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових,виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.
Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування можуть застрахуватися особи, які забезпечують себе роботою самостійно та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.
1.7.2. Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров'я
У разі нещасного випадку працівник може тимчасово втратити працездатність, отримати стійку втрату професійної працездатності або може наступити смерть потерпілого. Розглянемо, як в кожному з випадків Фонд соціального страхування від нещасних випадків відшкодовує шкоду потерпілому або його сім'ї. Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їхніх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.
Тимчасова втрата працездатності. Якщо внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання потерпілий тимчасово втратив працездатність, то Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує всі витрати за його лікування. Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується в розмірі 100% середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п'ять діб тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.
Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Стійка втрата професійної працездатності. Ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється Медично-соціальною експертною комісію (МСЕК) за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою зв'язане ушкодження здоров'я; причину; час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.
У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої обчислюються внески до Фонду.
Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, то розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш за 50%.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, зокрема на додаткове харчування; придбання ліків; спеціальний медичний, постійний сторонній догляд; побутове обслуговування; протезування; санаторно-курортне лікування; придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК.
Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Якщо потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв'язку з одним і тим самим нещасним випадком, то сума їх не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Визначені раніше сума щомісячної страхової виплати та пенсія по інвалідності зменшенню не підлягають.
Потерпілому, який проходить професійне навчання або перекваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації (якщо з часу встановлення ступеня втрати професійної працездатності минуло не більше одного року), Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить щомісячні страхові виплати у розмірі середньомісячного заробітку протягом строку, визначеного програмою реабілітації.
Право на страхові виплати в разі смерті потерпілого. У разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків, згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
У разі смерті потерпілого право на одержання пенсій мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є:
діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;
жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;
інваліди — члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;
неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував, або був зобов'язаний виплачувати аліменти;
непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку,
Таким чином, можна визначити види страхових виплат потерпілим, які виплачує Фонд у вище розглянутих випадках застрахованому чи особам, які мають на це право:
страхові виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата);
страхові виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
страхові виплати потерпілому пенсії по інвалідності;
страхові виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;
страхові виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
–страхові витрати на медичну та соціальну допомогу. При наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.
Неповнолітній особі, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання матері під час її вагітності Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить щомісячні страхові виплати як інвалідам дитинства, а після досягнення ними 16 років — у розмірі середньомісячного заробітку, що склався на території області (міста) проживання цих осіб, але не менше середньомісячного заробітку в країні на день виплати.
1.8 Розслідування нещасних випадків, професійних захворювань на виробництві
Для того, щоб встановити зв'язок нещасного випадку або захворювання працівника з його трудовою діяльністю, на підприємстві, де стався нещасний випадок, або з яким зв'язано захворювання працівника, проводиться розслідування. Розслідування регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. №1112 «Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві».
В документі вказані випадки, в яких проводиться розслідування. Розслідування проводиться у разі раптового погіршення стану здоров'я працівника або особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, отримання поранення; травми, зокрема внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою; гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь; отримання теплового удару; опіку; обмороження; у разі утоплення, ураження електричним струмом; блискавкою та іонізуючим випромінюванням; одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі; стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо); контакту з представниками тваринного і рослинного світу, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш, як на один робочий день; у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві (далі — нещасні випадки).
До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать захворювання та отруєння, спричинені впливом небезпечних факторів, шкідливих речовин не більше ніж протягом однієї робочої зміни; гострі професійні захворювання, спричинені впливом хімічного, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навантаженням та перенапруженням окремих органів і систем, паразитарні, алергійні захворювання; гострі професійні отруєння, спричинені шкідливими речовинами гостроспрямованої дії.
Дії працівників та роботодавця в разі настання нещасного випадку. Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи інша особа (свідок нещасного випадку) повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до подання необхідної допомоги потерпілому.
У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт (уповноважена особа підприємства) зобов'язаний:
терміново організувати надання першої медичної допомоги потерпілому і при необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу;
повідомити про те, що сталося, роботодавця; керівника первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий,або уповноваженого найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;
зберегти до прибуття комісії з розслідування нещасного випадку обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.
Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок зобов'язаний:
– негайно повідомити, використовуючи засоби зв'язку, про нещасний випадок робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування за місцем знаходженням підприємства; підприємство, де працює потерпілий, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства; органи державної пожежної охорони за місцезнаходженням підприємства — у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі; установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, — у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння);
утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку (далі — комісія) у складі не менше ніж три особи та організувати розслідування.
Склад і дії комісії по розслідуванню нещасного випадку. До складу комісії входять керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії); керівник структурного підрозділу підприємства, де стався нещасний випадок; представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства (якщо внаслідок травмування можлива інвалідність); представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; інші особи.
До складу комісії не може включатися керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок.
У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії включається також представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, та робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.
На підприємствах, де немає структурних підрозділів, до складу комісії включається представник роботодавця.
Потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, не включається до складу комісії, але має право брати участь у її засіданнях, висловлювати свої пропозиції, додавати до матеріалів розслідування документи, одержувати від голови комісії інформацію про хід проведення розслідування.
Якщо нещасний випадок стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, то розслідування організовує робочий орган виконавчої дирекції Фонду за місцем настання нещасного випадку, для чого утворює наказом комісію у складі не менше ніж три особи.
Комісія зобов'язана протягом трьох діб:
обстежити місце нещасного випадку, отримати пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;
визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;
з'ясувати обставини і причини нещасного випадку; визначити, чи пов'язаний цей випадок з виробництвом;
установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;
скласти акт розслідування нещасного випадку за формою: Н-5 — у трьох примірниках (акт форми Н-5 – встановлює зв'язок нещасного випадку з виробництвом), а також акт про нещасний випадок, зв'язаний з виробництвом за формою Н-1 — у шести примірниках (акт форми Н-1 – заповнюється на кожного потерпілого з детальною інформацією про нього та обставини нещасного випадку ), або акт про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом; за формою НПВ — якщо цей нещасний випадок визнано таким,що не зв'язаний з виробництвом (акт форми НПВ – не пов’язаний з виробництвом), і передати їх на затвердження роботодавцю;
у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, крім акта форми Н-1скласти також у чотирьох примірниках карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5 (карта форми П-5).
Акти форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НПВ) підписуються головою і всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом зазначених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акта форми Н-5 і є його невід'ємною частиною, про що робиться запис в акті форми Н-5.
Примірник затвердженого акта форми Н-5 разом з примірником затвердженого акта форми Н-1 (або форми НПВ), примірник карти форми П-5 — у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) протягом трьох діб надсилаються роботодавцем:
потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;
робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.
Примірник акта форми Н-5 разом з примірником акта форми Н-1 (або форми НПВ), карти форми П-5, матеріали розслідування підлягають зберіганню на підприємстві протягом 45 років, у разі реорганізації підприємства — передаються правонаступникові, який бере на облік цей нещасний випадок, а в разі ліквідації підприємства — до державного архіву.
Після закінчення періоду тимчасової непрацездатності або в разі смерті потерпілого внаслідок травми, що сталася під час нещасного випадку, роботодавець, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в десятиденний строк надсилає його організаціям і особам, яким надсилався акт форми Н-1 (або форми НПВ).
Нещасні випадки, пов'язані і не пов'язані з виробництвом. Визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, зокрема у відрядженні, а також ті, що сталися в період:
перебування на робочому місці; на території підприємства або в іншому місці, зв'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, зокрема протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час; під час відпустки; у вихідні, святкові та неробочі дні;
підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;
проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству;
використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця;
виконання дій в інтересах підприємства, які не належать до трудових обов’язків працівника ( дії щодо запобіганні аварії, надання допомоги);
ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на виробничих об'єктах;
надання підприємством шефської допомоги;
прямування працівника між об'єктами за затвердженим маршрутом або за доручення роботодавця;
прямування до чи з місця відрядження згідно з установленим завданням.
Визнаються пов'язаними з виробництвом також випадки:
раптового погіршення стану здоров’я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах чи після виведення його на поверхню при наявності відповідного медичного висновку;
скоєння самогубства працівником плавскладу на судах в разі перевищення строку перебування в рейсі або психофізіологічних, небезпечних або шкідливих факторів.
Не визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками:
– за місцем постійного проживання на території польових та вахтових селищ:
під час використання робітником в особистих цілях транспортних засобів, машин, механізмів, устаткування, інструментів, що належать або використовуються підприємством (крім випадків,що сталися внаслідок несправності їх);
унаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами,токсичними чи отруйними речовинами, а також внаслідок їхньої дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо),
за наявності відповідного медичного висновку, якщо це не пов'язано із застосуванням таких речовин у виробничих процесах чи порушенням вимог безпеки щодо зберігання їх і транспортування або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп'яніння, до нещасного випадку був відсторонений від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства або колективного договору;
— у разі підтвердженого відповідним медичним висновком алкогольного, токсичного чи наркотичного сп'яніння, не зумовленого виробничим процесом, яке стало основною причиною нещасного випадку при відсутності технічних та організаційних причин його настання; під час скоєння ними злочину, що встановлено обвинувальним вироком суду; у разі смерті або самогубства (крім випадків, зазначених вище).
Нещасні випадки, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами під час проходження ними виробничого навчання, практики або виконання робіт на підприємстві під керівництвом його посадових осіб, розслідуються і беруться на облік цим підприємством. У розслідуванні бере участь представник навчального закладу.
Спеціальне розслідування нещасних випадків. Спеціальному розслідуванню підлягають:
нещасні випадки із смертельними наслідками;
групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров'я;
випадки смерті працівників на підприємстві;
випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових)обов'язків; нещасні випадки з тяжкими наслідками, зокрема з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держгірпромнагляду).
Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться комісією зі спеціального розслідування нещасного випадку (спеціальна комісія), що призначається наказом керівника територіального органу Держгірпромнагляду за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку, якщо він стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, чи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за погодженням з органами, представники яких входять до її складу.
До складу спеціальної комісії входять: посадова особа територіального органу Держгірпромнагляду ( голова комісії); представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства; представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, а в разі його відсутності — місцевої держадміністрації; керівник (представник) служби охорони праці підприємства або інший представник роботодавця; представник первинної організації профспілки підприємства, членом якої є потерпілий, або уповноважена особа з питань охорони праці; представник профспілкового органу вищого рівня; представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство — у разі розслідування випадку гострого професійного захворювання( отруєння).
Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, проводиться спеціальною комісією, яка призначається наказом Держгірпромнагляду.
Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10-ти робочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.
За результатами спеціального розслідування складаються акт форми Н-5, акт форми Н-1 стосовно кожного потерпілого, нещасний випадок який визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, або форми НПВ в іншому випадку, карта форми П-5 стосовно кожного потерпілого у разі настання гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, а також оформляються інші матеріали спеціального розслідування. Кількість примірників акта форми Н-5, акта форми Н-1 (або форми НПВ), карти форми П-5 визначається залежно від кількості потерпілих та органів, яким зазначені документи надсилаються.
Розслідування та облік випадків, хронічних професійних захворювань і отруєнь. Усі вперше виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь ( далі – професійні захворювання) підлягають розслідуванню.
Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу (інституту профпатології) згідно з переліком, що затверджується МОЗ.
У разі необхідності, до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти (представники) підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.
Зв'язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, що складається установою державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, де працює хворий, за участю спеціалістів (представників) підприємства, первинної організації профспілки, членом якої є хворий, та робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.
Роботодавець організовує розслідування причин виникнення професійного захворювання та наказом призначає комісію з розслідування причин виникнення професійного захворювання (далі комісія з розслідування), до складу якої входять представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство (голова комісії); представники лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, працівником якого є потерпілий; представники первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування. До розслідування в разі необхідності можуть залучатися представники інших органів.
Термін розслідування –10 робочих днів.
Роботодавець зобов'язаний надати комісії з розслідування дані санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу; важкості та напруженості праці на робочому місці; нормативні документи (ДСТУ, ГОСТ тощо); технологічні регламенти виробництва; відомості про професійні обов'язки працівника, забезпечити комісію приміщенням, транспортними засобами і засобами зв'язку; організувати друкування, розмноження і оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування.
У разі відсутності даних санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу; важкості та напруженості праці на робочому місці, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до настання професійного захворювання, роботодавець за власні кошти негайно організовує дослідження умов праці. Якщо робоче місце потерпілого не збереглося, то використовуються результати дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу та санітарно-гігієнічна характеристика аналогічного робочого місця.
Комісія з розслідування зобов'язана провести розслідування обставин та причин виникнення професійного захворювання; скласти акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 (акт форми П-4), в якому відобразити заходи запобігання розвитку професійного захворювання та забезпечення нормалізації умов праці, а також виявити осіб, які не виконали відповідні вимоги законодавства про охорону праці і про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Комісія з розслідування дає гігієнічну оцінку умов праці працівника за матеріалами раніше проведених атестацій робочих місць, результатів обстежень і досліджень, проведених відповідними установами державної санітарно-епідеміологічної служби або санітарними лабораторіями, атестованими в установленому порядку МОЗ, вивчає приписи органів державного нагляду за охороною праці, подання посадових осіб робочих органів виконавчої дирекції Фонду, інструкції з охорони праці працівника, акти проходження планових періодичних медичних оглядів, накази та розпорядження адміністрації підприємства про порушення працівником вимог правил та інструкцій з охорони праці, строків проходження періодичних медичних оглядів, картки обліку індивідуальних доз опромінення на робочих місцях джерелами радіаційного випромінювання, одержує письмові пояснення посадових осіб, інших працівників з питань, пов'язаних з розслідуванням причин професійного захворювання.
Форма П-4 складається комісією з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодавцем потерпілому; лікувально-профілактичному закладу, що обслуговує це підприємство; робочому органу виконавчої дирекції Фонду та первинній організації профспілки. Примірник акта надсилається установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, для аналізу і контролю за виконанням заходів.
Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення професійного захворювання.
Установи державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі актів форми П-4 складають карти форми П-5, які зберігаються протягом 45-ти років у цих установах та МОЗ.
Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці
За порушення вимог відносно охорони праці передбачені дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність. В умовах застосування дисциплінарної та матеріальної відповідальності діють відповідні положення КЗпП. При необхідності застосування адміністративної або кримінальної відповідальності діють статті Кодексу України про адміністративні правопорушення або Кримінального кодексу України.
Дисциплінарна відповідальність застосовується власником за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, у формі догани або звільнення.
Адміністративна відповідальність передбачає накладення грошових штрафів органами Держгірпромнагляду з охорони праці, пожежної безпеки або санепідслужби. Розмір штрафу – до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в залежності від характеру порушення ( порушення вимог законодавства, невиконання умов колективного договору, порушення санітарно-гігієнічних норм)
Матеріальна відповідальність застосовується за завданий збиток підприємству внаслідок порушення трудових обов’язків, пов’язаних з охороною праці. Відповідальність передбачається тільки за пряму дійсну шкоду за умови, коли така шкода заподіяна винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Відповідальність обмежується певною частиною заробітної плати: у межах середньомісячного заробітку встановлено обмеження (не більше 20 %, в окремих випадках – не більше 50 %) розміру відрахувань із заробітної плати. Розпорядження власника має бути зроблено не пізніше 20 тижнів з дня виявлення шкоди й звернено до виконання не пізніше 7 днів з дня повідомлення працівника.
Кримінальна відповідальність. Форми – штраф до 50 неоподаткованих мінімумів або виправні роботи на строк до 2-х років; обмеження волі до 5 років; позбавлення волі до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади.
Державні нормативні акти з охорони праці
Закони України
ЗУ «Про охорону праці», КЗпП, ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ЗУ «Про охорону здоров’я», ЗУ «Про пожежну безпеку».
Державні та міждержавні стандарти безпеки праці
До міждержавних стандартів з охорони праці відносять
ГОСТ 12.0.003-74 «ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация»
ГОСТ 12.1.005-88 «ССБТ Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны»
ГОСТ 12.1.007-76 «ССБТ. Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности»
З 1997 року в Україні діє реєстр нормативних актів, який постійно оновлюється та поповнюється. Акти кодуються, можуть бути міжгалузевими та галузевими.
Державний реєстр міжгалузевих нормативно-правових актів з охорони праці
НПАОП (ДНАОП) Х.ХХ-Х.ХХ-ХХ:
Х.ХХ – шифр держустанови, яка затвердила акт:
0.00 – Держпромгірнагляд (Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду МНС України) (Держнаглядохоронпраці),
0.01 – Департамент пожежної безпеки (МНС),
0.02 – Безпека руху (МНС),
0.03 – МОЗ,
0.05 – Міністерство праці,
0.06 – Держстандарт.
Х – різновид документу:
1 – Правила, 5 – Інструкції, вказівки,
2 – Перелік, 6 –Рекомендації, вимоги,порядок
3 – Норми, 7 –Технічні умови безпеки
4 – Положення, 8 – інше
ХХ – порядковий номер у границях даного різновиду.
ХХ – рік затвердження.
НПАОП 0.00-4.21-04. Типове положення про службу охорони праці
НПАОП 0.00-6.02-04. Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.
Галузеві акти з охорони праці:
НПАОП 80.3 –3.41–81. Типові галузеві норми безоплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту робітникам та службовцям вищих учбових заходів. (80.2 – код галузі у відповідності до Класифікатору видів економічної діяльності, подальше позначення – у відповідності до вище вказаного)
До державних міжгалузевих стандартів відносять ДСТУ.
ДСТУ 2293-99. «ССБП. Охорона праці. Терміни та визначення»
ДСТУ 2272-93 «ССБП. Пожежна безпека. Терміни та визначення».
Державні санітарні норми
ДСН 3.3.6-042-99. Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.
ДСН 3.3.6-037-99 Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку.
Держ СанПіН 3.3.2-007-98 Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин.
Будівельні норми
ДБН В.2.5-28-2006. Природне та штучне освітлення.
Норми радіаційної безпеки України НРБУ-97.
Міжнародні стандарти
OHSAS 18001-99 Система менеджменту охорони здоров’я та безпеки персоналу (Occupational Health and Safety Assurance System), який зараз впроваджується у розвинених країнах.
МОТ-СУОТ 2001. Система управления охраной труда.