13

Лекція 11 характеристика інформаційних ресурсів України

1. Галузі й види інформаційних ресурсів України

2. Бібліотечна мережа

3. Архівний фонд

4. Ресурси з наукової і технічної інформації

5. Інформаційні ресурси системи освіти

6. Інформаційні ресурси державної статистики

7. Система правової інформації

8. Інформаційні ресурси органів влади

9. Інформаційні ресурси в сфері економіки, фінансів і транспорту

10. Інформація про природні ресурси, явища та процеси

11. Геоінформаційні ресурси

12. Інформаційні ресурси в галузі медицини та охорони здоров’я

13. Інформаційні ресурси в соціальній сфері

14. Інформаційні ресурси музеїв

15. Інформаційний ринок і масова інформація

1. Галузі й види інформаційних ресурсів України

Законом України «Про інформацію» встановлено, що основними галузями інформації є: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна, а основними видами інформації є: статистична інформація; масова інформація; інформація про діяльність державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформацію про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація. Якщо визначення галузей дає певне уявлення про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави, то визначення видів інформаційних ресурсів визначене для формування системи державного управління національними інформаційними ресурсами. Наведений перелік видів інформації не є вичерпним і не враховує деякі види та підвиди інформаційних ресурсів, що традиційно існують, і для формування, накопичення яких створено певні системи управління. Окрім того, визначені види інформації не розкривають змісту галузей інформації.

Так, в Законі України «Про інформацію», наприклад, визначена як галузь інформації «економічна», однак зміст цієї галузі у вигляді видів інформації, з яких вона складається, Законом не встановлено. А це створює певні труднощі щодо формування СНІР.

До галузі економічної інформації було б доцільним віднести види інформаційних ресурсів сфери матеріального виробництва, фінансів, зовнішньоекономічної діяльності, природних ресурсів тощо.

Аналогічних підходів варто було б дотримуватися і щодо складових (видів і підвидів) інших галузей інформації, а саме: політичної, духовної, соціальної тощо.

Дискусійним є питання щодо виділення як окремих видів інформації інформаційних ресурсів довідково-енциклопедичного характеру та соціологічної інформації. Наприклад, «рекламні повідомлення і оголошення», віднесені до інформації довідково-енциклопедичного характеру, є важливою складовою економічної політики в умовах ринкових відносин. А довідки, що надаються державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, вважаються інформацією про діяльність цих органів. Джерелами соціологічної інформації є соціологічні дослідження, які проводяться у політичній, економічній, соціальній, міжнародній та інших сферах діяльності суспільства й держави, тому їхні результати також можуть бути віднесені до відповідних галузей інформаційної діяльності.

Залишається актуальною проблемою визначення галузей і видів інформаційних ресурсів з урахуванням існуючої практики та накопичення суспільного досвіду.

Види інформаційних ресурсів з точки зору формування системи управління національними інформаційними ресурсами. Розглянемо інші види інформаційних ресурсів з погляду формування системи управління національними інформаційними ресурсами.

Інформаційні ресурси державної системи статистики мають структуру, яка складається з наступних рівнів:

1. державний;

2. Автономної Республіки Крим;

3. обласні;

4. міст Києва та Севастополя;

5. районні.

Змістовний інформаційний фонд системи державної статистики містить загальноекономічну, галузеву та регіональну статистичну інформацію; інформацію про організації, установи і підприємства. Фонд статистичної інформації формується на підставі даних різної періодичності. Функціональна організаційна правова ієрархічна структура системи статистичної інформації визначена Законом України «Про державну статистику» та низкою підзаконних актів.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 19 липня 2001 року «Про заходи щодо захисту національних інтересів в галузі зв’язку та телекомунікацій» Кабінету Міністрів України доручено забезпечити удосконалення державної статистичної звітності в інформаційній сфері.

В Україні також створені й функціонують системи національних інформаційних ресурсів, які охоплюють інформаційні ресурси:

• архівного фонду;

• бібліотечного фонду;

• музейного фонду;

• податкової служби України;

• правоохоронних і силових структур.

Функціонування вказаних систем інформаційних ресурсів (ІР) регламентується відповідними законами та низкою нормативних документів.

Так, ІР архівного фонду регулюється Законом України «Про Національний архівний фонд і архівні установи», чинний з грудня 1993 р. Відповідно до цього Закону, впорядковано організаційну структуру архівних установ, визначено повноваження управління, зокрема організаційне та методичне керівництво галузевими архівними установами. Нормативними документами, затвердженими Кабінетом Міністрів України, встановлено порядок Державної реєстрації документів Національного архівного фонду; порядок віднесення документів Національного архівного фонду до унікальних документальних пам’яток, включення їх до Державного реєстру національного культурного надбання. На виконання вимог Закону України в системі національного і галузевих архівних фондів створено підсистему документів, що вміщує відомості, які становлять державну таємницю. Державна реєстрація, зберігання та використання секретних архівних фондів (тобто доступ до них) здійснюються в умовах обмежень, встановлених відповідними режимними заходами.

У грудні 2001 р. Верховною Радою України прийнято закон України «Про внесення змін до Закону України «Про національний архівний фонд і архівні установи», який на даний час регулює в суспільстві відносини, пов’язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду та інших основних питань архівної справи. Цим Законом визначено загальні засади формування Національного архівного фонду (ст. 5), внесення до нього документів (ст. 6), їхньої державної реєстрації (ст. 7) і систему архівних установ (розд. 11).

Статтею 23 Закону передбачено таку систему архівних установ:

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства;

• галузеві державні архіви;

• державний архів в Автономній Республіці Крим;

• місцеві державні архівні установи, до яких ст. 28 Закону віднесено державні архіви областей, міст Києва та Севастополя, архівні відділи районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій;

• інші місцеві архівні установи;

• архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв та бібліотек;

• архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій;

• архівні підрозділи об’єднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ і організацій, заснованих на приватній власності;

• архівні установи, засновані фізичними особами;

• науково-дослідні установи, а також підприємства та органі­зації у сфері архівної справи та діловодства.

Регламентовано допуск до документів Національного архівного фонду (ст. 15), обмеження допуску до документів, що належать державі, територіальним громадам (ст. 16), іншим власникам (ст. 17).

Особливому розгляду підлягають проблеми щодо організації змістовних інформаційних ресурсів науково-технічної інформації.

Законом України «Про науково-технічну інформацію» визначено складові інформаційних ресурсів національної системи науково-технічної інформації (ст. 8), їхня структура (ст. 10), порядок державної реєстрації (ст. 11), державне управління в системі науково-технічної інформації (ст. 18), а також встановлено (ст. 18), що Кабінет Міністрів України визначає орган державного управління, який забезпечує організацію діяльності у сфері науково-технічної інформації, формує і реалізує політику в цій сфері.

Згідно з рішеннями Уряду України, у державі сформовано певну організаційну структуру реєстрації, накопичення й поширення НТІ, яка створюється у процесі виконання НДДКР. До системи входять Український інститут науково-технічної та економічної інформації, державні науково-технічні бібліотеки та регіональні центри науково-технічної й економічної інформації. Тобто зроблено певний крок для забезпечення формування стратегічного інформаційного ресурсу, який повинен відображати науково-технічний потенціал держави.

Вхідний потік від джерел інформації складається з первинних та вторинних документів, а саме:

• первинні документи – звіти про НДР, пояснювальні записки про ДКР, кандидатські та докторські дисертації;

• вторинні документи – реєстраційні, облікові картки про НДДКР, облікові картки дисертацій.

На підставі первинних і вторинних документів формується Державний фонд реєстраційно-облікових документів НДДКР і дисертацій та функціонує автоматизована система бази даних НДР, ДКР і дисертацій України.

Разом з тим Державний фонд інформаційних ресурсів науково-технічної інформації можна вважати стратегічним ресурсом лише умовно з таких причин:

• створена система охоплює коло досліджень і розробок, що виконуються у рамках заявлених Міністерством освіти і науки України програм і проектів;

• кожне міністерство, інші державні органи у сфері науково-технічної інформації створюють відокремлені ІР для своїх потреб, без узгодження технології їх формування;

• залишаються невизначеними порядок і система моніторингу й поширення інформаційних ресурсів, що містять відомості, віднесені до державної таємниці, іншу інформацію з обмеженим доступом з дотриманням умов обігу такої інформації у рамках, обмежених режимними заходами (порядок реєстрації та зберігання визначено окремими урядовими постановами);

• відсутній механізм реєстрації та поширення в загальнодержавних інтересах НТІ, яку отримує Україна у процесі міжнародної діяльності.

Ефективність процесу формування системи змістовних інформаційних ресурсів залежить не лише від упорядкованості збирання, накопичення та поширення інформації, а й від існування органу державної влади з функціями розробки та впровадження нормативних, методологічних, організаційно-фінансових заходів забезпечення реалізації державної інформаційної політики в цій сфері діяльності.

Прикладом складової інформаційних ресурсів держави оборонного характеру є інформаційні ресурси, створені під час фундаментальних та пошукових досліджень, що проводяться установами НАН України та іншими науковими організаціями країни на замовлення Міністерства оборони. Ці інформаційні ресурси використовуються як наукові та науково-технологічні напрацювання для вирішення проблем реформування і розвитку військових структур держави, розвитку озброєння, військової та спеціальної техніки.

Важливе місце у загальній системі національних ІР належить інформаційним ресурсам органів державної влади і управління, міс­цевого і регіонального самоврядування.

В Законі України «Про інформацію» як вид інформації визначено «інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування» (ст. 18), «це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування» (ст. 21). В Законі України «Про науково-технічну інформацію» серед основних завдань національної системи НТІ є «підготовка аналітичних матеріалів, необхідних для прийняття державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування рішень з питань науково-технічного, економічного і соціального розвитку країни».

Тобто інформаційні ресурси державних органів та органів міс­цевого і регіонального самоврядування містять такі складові (під­види інформаційних ресурсів):

• перший – це інформаційні ресурси для задоволення потреб органів державної влади і управління для прийняття управлін­ських рішень на всіх рівнях ієрархічної структури;

• другий – це інформаційні ресурси про діяльність законодавчої, вико­навчої, судової влади, органів місцевого й регіонального самоврядування.

Формування першої складової цього виду інформаційних ресурсів залишається неврегульованим на законодавчому рівні – не визначе­но обов’язки, права і відповідальність державних органів, органів міс­цевого і регіонального самоврядування за вирішення цих питань.

Друга складова вказаного виду інформаційних ресурсів регу­люється чинним законодавством переважно через забезпечення права на інформацію, а її формування відбувається за нормативними відомчими положеннями.

У Законі України «Про інформацію» встановлено, що основними джерелами інформації про діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою України та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування. Водночас Закон визначає як окремий вид інформаційних ресурсів «правову інформацію», джерелами якої є Конституція України, інші законодавчі й підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми й принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Таке визначення джерел змістовної інформації про діяльність державних органів та органів місцевого й регіонального самоврядування цілком обґрунтоване. Разом з тим для розробки, впровадження нормативно-правових, організаційних і методологічних заходів щодо реєстрації, накопичення, поширення, забезпечення ефективного використання ІР потрібен інший підхід. Доцільно чітко визначити компетенцію державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування щодо вирішення цих питань.

Тому правове встановлення видів (підвидів) інформаційних ресурсів має стати вихідним положенням для визначення функцій державних органів, органів місцевого й регіонального самоврядування, їх ролі й місця щодо формування ІР та управління цією системою.

У статті Закону поєднано відносно самостійні види та підвиди інформаційних ресурсів, а саме:

• правову інформацію України та правову інформацію світового співтовариства, формування якої покладено на Мін’юст України;

• правову інформацію, що містить міжнародні договори та уго­ди – їхню державну реєстрацію і формування як інформаційного ресурсу чинним законодавством покладено на МЗС України;

• повідомлення засобів масової інформації з правових питань – це складова частина змістовного ІР як самостійного виду інформаційних ресурсів, суспільні інформаційні відносини у цій сфері діяльності регулюються окремими актами законодавства, управління в цій сфері діяльності віднесено до компетенції Держкомінформполітики, телебачення і радіомовлення України.

Стосовно правової інформації доцільно підкреслити таке: реєстрація інформаційних ресурсів, віднесених до виду «правова інформація», та їх накопичення повинно здійснюватися на підставі першоджерел, тобто тільки оригіналів правових актів.

Окремим видом інформаційних ресурсів чинне законодавство визначає «інформацію про особу», яка вміщує персональні дані й таємницю особистого життя.

Формування ІР про особу забезпечується конституційними правовими нормами, Законом України «Про інформацію» та низкою інших законодавчих актів. Разом з тим ця сфера суспільних інформаційних відносин залишається найбільш неврегульованою як у правовому, так і в організаційному планах. Вивчення цих питань у державних органах, державних і недержавних установах і організаціях свідчить про те, що кожний суб’єкт інформаційної діяльності на свій розсуд вирішує питання щодо формування та доступу до такої інформації.

Основою для створення нормативно-правової бази, спрямова­ної на формування інформаційних ресурсів, віднесених до виду «інформація про особу», повинні бути конституційні правові норми про недоторканість приватного життя, конфіденційність інформації про особу та її кореспонденції.

Вирішення цих питань пропонується здійснювати такими правовими заходами:

• встановленням вичерпного переліку державних органів, посадових осіб у державних і недержавних установах і організаціях, яким надано право мати у своєму розпорядженні відомості про приватне життя громадян;

• забороною будь-кому, крім визначених законодавством суб’єктів, збирати, накопичувати й поширювати інформацію про приватне життя громадян, а також про померлих;

• формуванням переліку відомостей, що становлять персо­нальні дані та інформацію про приватне життя з чітким визначенням у цьому переліку інформації з обмеженим доступом;

• наданням громадянам права відмови від повідомлень про факти свого власного приватного життя будь-якій організації, за винятком випадків, передбачених законом;

• встановленням вичерпних правил використання і оприлюднення особистої інформації, порядку ознайомлення громадян з документами про них;

• визначенням умов, за якими деякі документи, що містять відомості про особисте життя, підлягають видачі;

• запровадженням заходів юридичної відповідальності за неправомірне вторгнення у приватне життя;

• наданням правового захисту честі та гідності громадянина;

• чітким визначенням обов'язків і функцій державних органів та інших суб’єктів, яким надано право збирати і розпоряджатися інформацією про особу, для виконання завдань державного управління щодо охорони цієї інформації;

• визначенням спеціально уповноваженого державного органу, який би здійснював розробку та впровадження нормативно-правових, організаційних, методологічних та інших заходів у сфері суспільних інформаційних відносин, пов’язаних з інформацією про особу, в тому числі й щодо формування і забезпечення використання цього виду інформаційних ресурсів із дотриманням вимог законодавства.

Для забезпечення сталого функціонування державних органів в Україні запроваджено державну уніфіковану систему документації (ДУСД). У складі ДУСД є уніфіковані системи первинно-облікової, звітно-статистичної та планово-економічної документації, а також форм управлінських документів різних категорій: міжгалузеві (загальнодержавні), галузеві та ін. Порядок обліку, збе­рігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять інформацію з обмеженим досту­пом, регулюються нормативними документами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (окремо для носіїв інформації, що міс­тять державну таємницю й окремо для носіїв, що містять іншу ін­формацію з обмеженим доступом).

За останній час в Україні були створені такі державні інформаційні ресурси: бази даних "Законодавчі та нормативні акти України", "Податки України" (внесено близько 10 тисяч документів), "Ресурси України" (постійно актуалізується інформація про 260 тисяч підприємств та організацій України), "Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України" (внесено з присвоєнням унікального коду, більше ніж 600 тисяч суб'єктів господарської діяльності) та інші.

Електронна газета "Все – всім" об'єднує декілька десятків баз даних, що включають науково-методичну, банківську, комерційну, законодавчу та іншу інформацію. У більш як 66 відсотках баз даних інформація подається українською мовою, у 26 відсотках – тільки російською та у 8 відсотках – іноземними мовами. Але на цей час діяльність державних установ та організацій щодо формування та використання інформаційних ресурсів є неузгодженою, що призводить до виникнення певних труднощів при формуванні єдиного інформаційного середовища і, як наслідок, до низького рівня інформаційного та аналітичного забезпечення діяльності державних органів. У 23 міністерствах та відомствах вже існують або створюються електронні інформаційні ресурси, в яких зацікавлені органи виконавчої та законодавчої влади. Невизначеність правової та фінансово-економічної основи діяльності різних суб'єктів у сфері інформатизації призводить до інформаційного монополізму управлінських та комерційних структур на відкриті інформаційні ресурси загального користування, знецінення товарної вартості інформаційних ресурсів держави, а також обмеження права на використання інформаційних ресурсів держави для більшості громадян.

Діють та вдосконалюються iнформацiйнi системи Верховної Ради України, Кабінету Мiнiстрiв України, Ради національної безпеки i оборони, Конституційного Суду, Верховного Суду, Генеральної прокуратури; створено автоматизовану систему мiжбанкiвських розрахунків Національного банку. Введено в експлуатацію першу чергу iнформацiйно-аналiтичної системи Рахункової палати, яка є базовим елементом єдиної автоматизованої системи державного контролю за виконанням державного бюджету. Завершується створення у складі iнформацiйно-аналiтичної системи Рахункової палати iнформацiйного сховища та комунiкацiйного вузла електронної пошти для зв'язку з органами державної влади, установами та органiзацiями (друга черга).

Iнформацiйна підтримка виконання правоохоронних функцій МВС здійснюється за допомогою вiдповiдних iнформацiйних систем, які дають змогу накопичувати i обробляти значні обсяги iнформацiї оперативно-розшукового призначення та кримінальної статистики, вести облік зареєстрованої зброї та забезпечувати ведення інших систем обліку. За допомогою вiдповiдної iнформацiйної системи у Прикордонних військах забезпечується оперативність i повнота паспортного контролю осіб, що перетинають кордон, i оформлення іноземним громадянам віз для перебування в Україні.

Економiчнi інтереси України вимагають здійснення Держмитслужбою ефективного контролю за переміщенням вантажів через митний кордон та між митними установами України, обліку i оперативного надання iнформацiї про учасників зовнiшньоекономiчної дiяльностi, перевiзникiв, – порушників митного законодавства тощо. Для розв'язання зазначених завдань експлуатується перша черга даної автоматизованої iнформацiйної системи митних органів України.

Iнтенсивнiсть процесів соцiально-економiчного розвитку в Україні значною мірою залежить від ступеня iнформатизацiї різних галузей економіки. Для забезпечення i прийняття адекватних та ефективних управлінських рішень необхідно мати належну iнформацiйно-аналiтичну підтримку. Складовими управління в Мiнекономiки, Мiнiстерствi аграрної політики, Мiнiстерствi палива та енергетики, Мiнтрансi є вiдповiднi iнформацiйнi системи, за допомогою яких, зокрема, здійснюється: моделювання макроекономічних процесів в Україні, iнформацiйна підтримка функціонування ринкових механiзмiв сільського господарства, автоматизоване управління об'єктами енергетичного комплексу у реальному вимiрi часу, прогнозування транспортних вантажних потоків через державний кордон України, обслуговування пасажирів на залізницях України для резервування та продажу квитків i бронювання місць тощо.

Iнформатизацiя фінансової та грошової системи, державного фiнансово-економiчного контролю є одним з пріоритетних напрямів державної політики. У структурі Мiнфiну діє автоматизована багаторівнева система фінансових розрахунків, де впроваджено автоматизовані робочі місця на рiвнi центрального апарату, в Автономній Республiцi Крим та на обласному рiвнi.

Для iнформацiйного забезпечення ефективності роботи податкової системи у Державній податковій адмiнiстрацiї використовується ряд централізованих iнформацiйних систем, зокрема для належного забезпечення обліку платників податків – як юридичних, так i фізичних осіб, урахування пільг певних категорій населення та інше. Для забезпечення обміну iнформацiєю між базами даних Державної податкової адмiнiстрацiї та Держмитслужби діє автоматизована мiжвiдомча iнформацiйна система.

Для більш ефективного забезпечення охорони здоров'я населення у МОЗ створюються галузеві комп'ютерні мережі, спецiалiзованi бази даних, організовано український сервер Європейської експертно-аналітичної групи з питань телемедицини.