Розташування бібліографічних описів у списках літератури

Існують різні варіанти розташування бібліографічних описів у списках літератури до курсових, дипломних, наукових робіт:

• алфавітне;

• алфавітно-хронологічне;

• у порядку першого згадування робіт.

Алфавітне розташування є найбільш поширеним способом гру­пування бібліографічних описів у ряди за алфавітом:

• мови записів, якщо описи складені однією мовою;

• зведеним кириличним, якщо описи складені двома чи більше мо­вами з кириличною графікою (наприклад, українською, росій­ською, болгарською);

• латинським, якщо описи складені двома чи більше мовами з ла­тинською графікою.

Якщо у списках літератури подаються описи на мовах з різною графікою (кириличною, латинською), то групують два алфавітні ряди, спочатку кириличною графікою, а потім — латинською.

Бібліографічні описи документів мовами з алфавітом особливої графіки (арабська, японська, грузинська) розташовують окремими алфавітними рядами, як правило, після латинського ряду.

У середині алфавітного ряду описи розміщують за першим еле­ментом бібліографічного запису залежно від того, що є першим сло­вом - прізвище автора чи перше слово назви (для книг чотирьох-п'яти авторів і за назвою).

Якщо прізвища авторів збігаються, то описи розташовують за іні­ціалами, а твори одного автора розміщують за алфавітом їхніх назв:

1. Алексеев Б. Н. ...

2. Алексеев С. Н. ...

3. Алексеева А. Б. ...

4. Алексеева Анна Борисовна

5. Вишняк О. І. Початок побудови ...

6. Вишняк О. І. Різні форми ...

7. Гончаренко Ф. І. ...

8. Проблемы ускорителей заряженных ...

9. Программа экспериментальных...

10. American contributions to the...

11. New trends in documentation ...

12. Rav R. A. How to write and ...

За алфавітно-хронологічної побудови списку літератури запи­си групують в алфавітно-хронологічні ряди, тобто розташовують в алфавіті авторів і назв (як ми вже розглядали), а якщо автор чи на­зва є тими самими, то їх розміщують за роками видання у прямому чи зворотно-хронологічному порядку.

Твори одного автора розташовують так: спочатку одноосібні (за датами) твори, а потім у співавторстві (за датами). У таких списках записи не нумерують, а в тексті посилання на твори наводяться, на­приклад, таким чином: [Песков, 1994], [Брукс, 1973, с. 13].

Побудова в порядку першого згадування робіт є бажаною для списків літератури до статей, а також до звітів про науково-дослідні роботи. Але така побудова не може бути рекомендована для великих за обсягом прикнижкових списків літератури.

Правила наведення цитат і бібліографічних посилань у текстах наукових та навчальних робіт

Звертання до праць певного вченого, автора, письменника ши­роко застосовується в текстах наукових, науково-навчальних та на­вчальних робіт. Особливою формою викладу фактичного матеріалу наукових робіт є цитати, що органічно включені у тексти дисертацій, моно­графій та інших наукових робіт. Вони використовуються для того, щоб без викривлень передати думку автора першоджерела, ідентифі­кувати його погляди при співставленні різних точок зору тощо. Ци­тати служать необхідною опорою автору у процесі аналізу і синтезу інформації. Спираючись на їх зміст, можна створити систему пере­конливих доказів, що є необхідними для об'єктивної характеристики досліджуваного явища. Цитати також можуть наводитися як підтвер­дження окремих положень, які наводить науковець.

У всіх випадках кількість цитат, що наводяться, має бути опти­мальною, тобто визначатися потребами розробки теми наукового до­слідження. Від науковця вимагається встановити чи варто застосо­вувати цитати у конкретному контексті, чи немає у них викривлень смислу джерела цитування. Причини останнього можуть бути різни­ми: в одних випадках з першоджерела можуть бути взяті слова, які не визначають суті поглядів автора; в інших — цитати обмежуються словами, які містять лише частину думки, наприклад ту, яка більше відповідає інтересам автора наукової роботи. Іноді у цитаті викладається точка зору не на той предмет, який розглядається у данному контексті. Можливі й інші смислові неточності при цитуванні.

Поряд з прямим цитуванням часто застосовують непряме цитування — переказ тексту першоджерела. У цьому випадку також не ви­ключеною є можливість викривлення думки автора першоджерела. Щоб цього не трапилось, текст переказу слід прискіпливо звіряти з першоджерелом.

Посилаючись у тексті на будь-яке джерело (опублікований чи неопублікований документ), можна лише обмежитися цитатою, урив­ком з нього, не зазначаючи відомостей про сам документ (автора, назву, рік видання). Але такі цитати називають недокументованими посиланнями, і вони характерні лише для газет, масово-політичної, навчальної літератури. У жодному разі їх не можна рекомендувати для наукових публікацій, рефератів, курсових, дипломних, магістер­ських робіт, наукових звітів і дисертацій. У цих видах робіт бібліо­графічні посилання мають бути обов'язково документованими, тобто супроводжуватися точною адресою цитованого джерела.

Бібліографічне посилання — це сукупність бібліографічних відо­мостей про цитований або згадуваний у тексті наукової чи навчальної роботи документ.

Бібліографічні посилання можуть уміщуватись:

• в основному тексті (внутрішньотекстові посилання);

• у підрядкових примітках (підрядкові посилання);

• у позатекстових примітках (у коментарях).

Внутрішньотекстове посилання наводять у тексті у круглих дуж­ках. Наприклад, такий фрагмент тексту:

За мовною ознакою видання друкарні Острозької академії розпо­діляються так: «у 14-ти текстах — церковнослов'янський текст і до­даткові статті, у 4-х — українські статті при церковнослов'янському тексті, одне видання — двомовне, 6 — українською мовою» (Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К., 1983. — С. 38).

Підрядкові бібліографічні посилання наводять у нижній частині сторінки, відокремлюючи їх горизонтальною лінією.

Кожне підрядкове посилання нумерується в тій послідовності, в якій подаються цитати чи посилання в тексті.

При цитуванні підряд одного й того самого твору (документу) в підрядкових примітках назву твору не повторюють, а заміняють словами «Там само» або «Ibid» (для іноземних джерел). Нижче (рис. 5) наводимо фрагмент тексту з підрядковими бібліографічними при­мітками.

Одним з перших (1815 р.) згадав про «Енеїду» І. Кот­ляревського польський вчений Самуель Бандтке, висловивши побажання, «щоб малоросійська мова стала в ряд з розвинутими слов'янськими мовами»¹.

«Енеїда» як художній твір імпонувала уподобанням широкого читача. «Вся Україна, — твердив С. Стеблін-Камінський, — читала «Енеїду» із захопленням. Легкість розповіді, вірність барв, нестримні жарти були в повній мірі нові, чарівні»².

Літературний доробок І. П. Котляревського складається з поетичних творів: «Енеїди» та «Пісні князю Куракину», п'єс «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник» та перекладу (ро­сійською мовою) оди «Сафо»³.

______________________________________

1 Pamietnik warszawski. - 1815. - N2. - S. 124.

2. Северная пчела. — 1839. — 4 июля. — с. 118.

3. Є відомості, що Котляревський перекладав українською мовою байки Лафонтена.

Рис. 5. Фрагмент тексту з підрядковими бібліографічними примітками

У підрядкових бібліографічних посиланнях іноді вказують і по­силання на так звані «непрямі цитати», тобто, коли автору не вда­лося знайти оригінал цитованого твору. Такі підрядкові посилання можуть мати такий вигляд: Цит. за:... (де вміщують бібліографічний опис твору, з якого запозичено цитату).

Позатекстові бібліографічні примітки (коментарі), як правило, вміщують у кінці тексту із зазначенням, наприклад, «Примітки до розділу 1.4», де в нумерованому порядку розташовані всі бібліогра­фічні записи, на які було зроблено посилання в тексті. У такому разі в тексті вже не дають ні текстових розгорнутих, ні підрядкових по­силань й приміток, а після закінчення цитати у квадратних дужках ставлять порядковий номер за списком у кінці твору, наприклад.

Коли автор дисертаційної праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є:

(курсив наш. — Л.М.), (підкреслено мною. — Л.М.), (розбивка моя. — Л.М.).

При написанні дисертацій не варто давати підрядкові бібліогра­фічні посилання, оскільки це призводить до зростання обсягу дисер­тації, а краще у квадратних дужках наводити посилання на номер у списку літератури, наприклад, [156], при прямих цитатах, наприклад, [156, с 41], а при непрямих — [цит. за: 128, с 34].