33). З кінця 18 ст укр. Землі входили до складу двох імперій:Російської та Австрійської. Близько 80% укр. Земель належали Російській імперії і були поділені на 9 губерній.

У 30-х роках XIX ст. Східна Україна була повністю інтегрована в Російську імперію. Така ж доля спіткала у середині XIX ст. Західну Україну, що входила до складу Австрійської імперії.

У 30-х роках XIX ст. була проведена систематизація права в Російській імперії. Підготовлені Повне зібрання законів і Звід законів, які і в Україні стали найважливішими джерелами права.

Наприкінці першої половини XIX ст. у Європі назріла нова соціально-економічна та політична криза, почався новий етап національно-визвольного руху. Українська нація разом з народами Європи перебувала в очікуванні революційного вибуху, буржуазних реформ.

Український народ не змирився із втратою національної держави. Він не втрачав надії на її відновлення. Ці сподівання, оптимістичні настрої дослідники називають живим духом Полуботка. На формування цих прагнень впливали ідеї Французької революції, національні визвольні рухи у Західній Європі та Росії. Передова частина українського суспільства, його інтелігенція зверталися до героїчної історії свого народу, наполегливо шукали шляхи відновлення української державності. Великий вклад у цю благородну справу внесли українські підпільні революційні гуртки і товариства.

«Руська Правда» — програма Південного товариства декабристів визнавала за Україною право увійти в складі рівноправних областей до майбутньої Російської республіки. Товариство об'єднаних слов'ян, яке приєдналося до Південного товариства, бачило Україну суверенною республікою у складі федерації слов'янських держав.

34). Захоплення західноукраїнських земель Австрією. Наприкінці XVIII ст. Майже усі західно-українські землі опинилися під владою Австрії.

Закарпатську Україну (історична назва території сучасної Закарпатської області) з другої половини XI ст. почали захоплювати угорські феодали, завершивши цей процес лише в ХНІ ст. У1526 р. Закарпаття разом з Угорщиною опинилося під владою Австрії.

Економічна політика Австрії підчас панування на західноукраїнських землях зводилася до хижацької експлуатації природних багатств, мала колоніальний характер і була спрямована на те, щоб залишити українські землі відсталим аграрним краєм, додатком до промислових районів Австрії.

Соціально-економічне гноблення посилювалося національним гнобленням, сутністю якого були спроби денаціоналізувати західних українців, позбавити їх рідної мови і культури, витруїти з їхньої свідомості все, що нагадувало б про спільність походження й історичної долі зі східноукраїнським народом. У Галичині переважними правами користувалися польські поміщики, на Буковині — румунські, на Закарпатті — угорські.

Із загарбанням Австрією західноукраїнських земель суспільні відносини в них майже не змінилися. Панівним класом залишалися феодали, яких австрійський уряд поділив у 1775 р. на магнатів і лицарів. Шляхту звільнили від обов'язку служити в ополченні. Замість служби була встановлена грошова контрибуція. Кріпосні селяни перебували у повній залежності від поміщиків, які скрізь урізали селянські наділи, збільшували панщину, встановлювали нові повинності й захоплювали у свою власність громадські луки і пасовиська.

У XIX ст. у закарпатських містах господарське життя пожвавішало

Австрійський уряд низкою послідовних заходів зводив нанівець самоврядування в містах. У 1786 р. було ліквідовано Магдебурзьке право у Львові.

Характерною особливістю було те, що австрійський уряд не створив на західноукраїнських землях низової ланки управління. Політична влада у сільських місцевостях передавалася поміщикам (домініям), зміцнюючи у такий спосіб феодальні порядки.

35). наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер (національної, духовної, культурної, мовної тощо) буття народу після їхнього занепаду.У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе іменами Т. Шевченка, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка українська література, яка не тільки збагачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон, а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.

Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права

Характерною рисою відродження є те, що цей процес, як правило, спирається на здобутки, традиції та досвід попередніх поколінь.

У 30-х роках змінюються акценти у внутрішній політиці Російської імперії. Новий міністр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, що шлях до процвітання російської держави лежить через зміцнення трьох принципово важливих суспільних основ — самодержавства, православ'я, народності. Поява пропагандистського гасла «народності» означала не що інше, як посилення процесу русифікації та новий наступ на права національних меншин. У цьому контексті й слід оцінювати та сприймати факт виникнення 1846 р. у Києві української політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства).

Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич.. У роботі товариства активну участь брав і Т. Шевченко.Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість

Навесні 1847 р. після доносу студента О. Петрова Ки-рило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене.

Отже,

Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.

У 1833р у Львові було створено громадсько-культурне обєднання «Руська трійця». Засновники- Шашкевич, Вагилевич, Головацький. Вони боролися проти політичного, соціального, духовного гноблення, за розвиток національної самосвідомості укр. народу. Діяльність «Руської трійці» започаткувала новий етап у розвитку національного руху на західноукр землях, перехід від культурологічних проблем до соціально-політичних.

36). На західноукраїнських землях внаслідок революції 1848-1849 років обов'язкові панщинні роботи, що становили основу феодальної залежності селянина від поміщика, були скасовані імператорським законом. Селяни одержали громадські права і - за великий викуп - право власності на земельні ділянки, що перебували у їхньому користуванні.

На Наддніпрянській Україні кріпацтво залишилося недоторканим. З 13,5 млн. усього населення 5,3 млн. становили приватновласницькі і 5,2 млн. державні селяни. Ніяких громадських прав вони не мали, як не мали також і коштів, щоб замінити рутинні способи ведення своїх господарств. Малопродуктивною була кріпацька праця і в поміщицьких економіях та промислових мануфактурах.

На 1860 р. продуктивність праці кріпака в Російській імперії, в тому числі і підвладній їй Наддніпрянській Україні, була такою, як ще у 1800р. у країнах Центральної Європи, коли там панували різні форми кріпацтва. Отже, кріпацтво, по суті, гальмувало розвиток народного господарства.

За дорученням царя Олександра II підготовку реформ про звільнення селян від кріпосної залежності здійснювали поміщики. Реформу поміщики і царські чиновники проводили на основі того, що було записано в царському Маніфесті, загальному і місцевих «Положеннях» про звільнення селян з кріпацтва. Підписані царем 19 лютого 1861 р., ці документи були обнародовані в Петербурзі і Москві - 5 березня, а в містах і селах України - з 9 березня до 2 квітня.

В цілому внаслідок реформи 1861 р. українські землі втратили понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували у їхньому користуванні. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи манші 5 десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму. Та й ці мізерні наділи селяни повинні були протягом 49 років викупити у поміщиків на основі встановлених реформою цін, які значно перевищували тодішні риночні ціни на землю. Так, в Україні до 1906 р., коли «викупні платежі» припинилися, поміщики одержали за землю, передану селянам, 382 млн. крб., в той час, як її ринкова вартість становила 128 млн. крб. Таким чином, фактично селяни викуповували не тільки землю, а й особисту волю.

37). Розвиток промисловості, необхідність упровадження, використання нової техніки та технології сприяли розвитку освіти і культури. Велике значення мала поява різних організацій, які займалися культурно-освітньою діяльністю, відчутним став вплив національно-визвольного руху, помітно зросла національна самосвідомість народу.

Суттєві зрушення відбувалися в системі освіти. У 1803 були прийняті «Попередні правила народної освіти», згідно з якими вводилися 4 типи шкіл: парафіяльні, повітові, гімназії, університети.

Розвивалася наука. Вагомих успіхів досягли в галузі молекулярної фізики, етнографії, мовознавства, біології,механіки, фізичної географії, мікробіології.

В економічній науці виділялися три напрямки: дворянсько-буржуазний, народницький, марксистський.

Продовжувався процес формування української літературної мови. У 1818р була опублікована перша «Граматика» української мови.

У розвитку прози визначне місце належить Г.Ф. Квітці-Основ’яненку, Є.П. Гребінці. Але найвидатнішим здобутком укр літератури стала творчість Шевченка.

Таким чином, незважаючи на несприятливі умови, культура України в 19 ст досягла високого рівня. Творчість ряду письменників, учених, композиторів стала здобутком світової культури.

38). У 19 ст нерозв’язною залишалася проблема національного возз’єднання укр народу. Національне гноблення поєднувалося з політичним і соціально-економічним. У 1863р царський міністр Валуєв публічно проголосив, що «ніякої, особливої, малоросійської мови не було, немає й бути не може».

Крім суто національних партій, на політичне життя України активно впливала загальноросійські партії. «Російська соціал-демократична робітнича партія», що виникла у 1898р, у 1903 р розкололася на більшовиків і меншовиків, лідером більшовиків став В.І Ульянов (Ленін). Ідеологія РСДРП: капіталізм-антагоністичне суспільство, яке потрібно замінити соціалізмом за допомогою революції. Головна революційна сила-пролетаріат, головне зло-приватна власність.

«Партія соціалістів-революціонерів» (ПСР-есери) виникла на зламі століть (лідери- Чернов, в Україні- Дорошенко). Головну революційну силу есери бачили в селянстві, вони широко використовували терор проти представників влади.

«Конституційно-демократична партія», або «Партія народної волі» (кадети), була утворена 1905р (лідер-Малюков). Кадети виступали за конституційно-парламентську монархію, свободу культурного розвитку для всіх націй. В Україні її переважно підтримувала переважно інтелігенція.

«Союз 17 октября» (октябристи)-партія великої і середньої буржуазії – виступала за збереження існуючого ладу, єдиної і неподільної Росії.