- •9. Простір і час, основні характеристики.
- •16. Моральні регулятиви пізнання.
- •17. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •22. Поняття природи (суспільство як частина природи).
- •23. Взаємодія природи і суспільства.
- •24. Форма буття людини.
- •28. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •29. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.
- •30. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •31. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •35. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість.
- •37. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •38. Політична свідомість.
- •40. Економіка і мораль.
- •41. Екологічна свідомість.
- •43. Плюралізм філософських методологій.
- •49. Закон єдності і боротьби протилежності.
- •50. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •51. Проблема єдності світу.
- •53. Сутність духовного життя суспільства.
- •54. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •55. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •56. Класифікація цінностей.
- •57. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •58. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •59. Пробеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •60. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •61. Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.
- •62. Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю.
- •63. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •64. Антична філософії: космоцентризм.
- •65. «Лінія Платона» і «лінія Демокріта» в філософії античності.
- •67. Стихійна діалектика (Геракліт).
- •68. Філософія Сократа.
- •69. Ідеальна держава Платона.
- •70. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
- •71. Етика стоїків.
- •72. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •73. Апологетика: примат віри.
- •74. Патристика: віра для розуміння.
- •75. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •76. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •77. Основні риси філософії Відродженя.
- •78. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський).
- •79. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •80. Філософія Реформації (м. Лютер та ж. Кальвін).
- •81. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік).
- •82. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •83. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •84. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів Декарта.
- •85. Соціально-філософська концепція т. Гоббса.
- •86. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •87. Монадологія в. Лейбніца.
- •88. Британське просвітництво (д. Локк).
- •89. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •90. Феномен німецького просвітництва та його основні риси.
- •91. Агностицизм філософії і. Канта.
- •92. Етичні погляди і. Канта. «Категоричний імператив».
- •93. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •94. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •95. Філософія історії г. Гегеля.
- •96. Громадянське суспільство і правова держава у філософії г. Гегеля.
- •97. Позитивізм о. Конта і г. Спенсера. Другий позитивізм р. Авенаріуса та е. Маха.
- •98. Філософія ірраціоналізму.
- •99. Філософія життя (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •100. Прагматизм.
- •101. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •102. Екзистенційна філософія.
- •103. Фрейдизм.
- •104. Неофрейдизм.
- •105. Герменевтика.
- •106. Неотомізм.
- •107. Філософська антропологія.
- •108. Філософський дискурс постмодерну.
- •109. Філософська думка Київської Русі.
- •110. Українська філософська думка доби Відродження (XIV–XVI ст.).
- •111. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •112. Філософія г. С. Сковороди.
- •113. Університетська філософія в Україні XVIII ст. – поч. XIX ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •114. «Філософія серця» п. Юркевича.
- •115. Філософські ідеї т. Г. Шевченка.
- •116. І. Я. Франко про українську національну ідею.
- •117. Філософські погляди в. І. Вернадського.
- •118. Консерватизм соціально-філософських поглядів в. Липинського.
- •119. Соціально-філософські погляди д. Донцова.
- •120. «Філософія переживання» л. Українки.
16. Моральні регулятиви пізнання.
Серед найважливіших функцій моралі виокремлюють регулятивну, оцінно-імперативну, комунікативну, пізнавальну, виховну, орієнтуючу та ін. Цей поділ умовний, оскільки перелічені функції часто перетинаються. Так, регулятивна функція включає в себе оцінно-імперативну й орієнтуючу, а виховна — мотиваційну й деякі інші.
До специфічних особливостей моральної регуляції поведінки людини належать:
— повноцінний вияв у моралі свободи, самостійності особистості. Жоден із засобів регулювання людської поведінки не здатен забезпечити такої їх реалізації;
— універсальність, однакова зорієнтованість на кожну людину;
— поширеність на всі сфери життя людини;
— заснованість на протиставленні належного (ідеального) існуючому;
— постановка перед людиною максимальних вимог. Здебільшого вони є нездійсненними, оскільки ідеалу не можна досягти;
— опора на громадську думку і внутрішнє переконання особистості, передусім — на її сумління;
— пов'язаність переважно з духовними санкціями, насамперед з громадською думкою та особистим самоосудом чи схваленням своєї поведінки.
17. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
У науковому пізнанні виділяють такі форми:
- Ідея – відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення (ідея про матеріальність світу)
- ФАКТ – це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії
- Проблема – відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні. Розвиток пізнання – це перехід від постановки одних проблем до
- Гіпотеза – це форма наукового пізнання істинність якої ще не доведена, за допомогою Г. Формуються можливі варіанти вирішення проблеми, після доведення гіпотези вона перетворюється в наукову теорію. На основі цих трьох форм формується наукова концепція, яка обгрунтовує основну ідею теорії.
- Теорія – система достовірних знань про дійсність, дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві хар-ки об’єкта. 2 найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення.
18. Емпіричні методи пізнання.Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному, одержано з досвіду, підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю цього рівня є те, що він включає в себе контакт дослідника з предметом з допомогою органів відчуттів або приладів, що їх доповнюють, дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного знання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостережень, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно.
19. Теоретичні методи пізнання.Теоретичне пізнання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного пізнання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачити майбутнє. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне-емпіричне. Суперечності між ними вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.
20. Методи пізнання, що використовуються як на теоретичному, так і на е емпіричному рівні.Розрізняють два види наукового дослідження: емпіричне і теоретичне. Емпіризм – філософське навчання, що визнає почуттєвий досвід єдиним джерелом знань. Емпіричне пізнання будується на вивченні реальної дійсності, практичного досвіду.. Займаються емпіричним дослідженням, як правило, практики – професіонали в тій або іншій області діяльності (учителі, соціальні педагоги, психологи й ін.).Теоретичними дослідженнями, як ми уже відзначили, займаються спеціально до того підготовлені люди: професори, доценти, наукові співробітники, що працюють у наукових установах, а також у вищих навчальних закладах.В емпіричному дослідженні, як правило, використовують такі методи, як спостереження, опис, експеримент; при теоретических дослідженнях, поряд з цими методами використовують методи абстрагування, ідеалізації, аксиоматизации, формалізації, моделювання й ін. Крім того, на емпіричному і теоретичному рівнях використовують такі логічні методи, як аналіз – синтез, індукція – дедукція й ін. Докладніше про неї буде сказано нижче.
Відрізняються емпіричні і теоретичні дослідження також отриманими результатами. У першому випадку вони фіксуються у виді тверджень, правил, рекомендацій, у другому – це теоретичні знання: наукові концепції, закони і закономірності, відкриття і винаходи й ін.
Незважаючи на відмінність емпіричного і теоретичного знання, вони тісно між собою взаємозалежні: теоретичне дослідження будується на основі знань, фактів, виявлених у процесі вивчення реальної дійсності. Емпіричний рівень дозволяє вивчати реальну дійсність, виявляти нові факти і явища, і на основі їхній будувати узагальнення, робити висновки, давати практичні рекомендації. На теоретичному рівні висуваються загальні закономірності, що дозволяють пояснити взаємозв'язок раніше відкритих фактів і явищ, формулювати закони, на основі яких можливо пророчити розвиток майбутніх подій. Це лише загальна схема наукових досліджень, відкриття нових наукових законів. Перехід від емпіричного рівня до теоретичного означає якісний стрибок у знанні.
21. Основі поняття і задачі праксеології (практика, успіх, дія).Праксеологія(грецьк.-дійовий)- область соціологічних досліджень, яка вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій. Заснув. Президентом Польщі т. Контрабинським і є одним із методів суч. Соціолог. Досліджень. Праксеологія вивчає взаємодію індивіда і колективу у процесі виробництва. Пракс-я - направлення розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш. Поняття Пракс-ї протилежне поняттю регрес.