- •9. Простір і час, основні характеристики.
- •16. Моральні регулятиви пізнання.
- •17. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •22. Поняття природи (суспільство як частина природи).
- •23. Взаємодія природи і суспільства.
- •24. Форма буття людини.
- •28. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •29. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.
- •30. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •31. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •35. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість.
- •37. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •38. Політична свідомість.
- •40. Економіка і мораль.
- •41. Екологічна свідомість.
- •43. Плюралізм філософських методологій.
- •49. Закон єдності і боротьби протилежності.
- •50. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •51. Проблема єдності світу.
- •53. Сутність духовного життя суспільства.
- •54. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •55. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •56. Класифікація цінностей.
- •57. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •58. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •59. Пробеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •60. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •61. Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.
- •62. Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю.
- •63. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •64. Антична філософії: космоцентризм.
- •65. «Лінія Платона» і «лінія Демокріта» в філософії античності.
- •67. Стихійна діалектика (Геракліт).
- •68. Філософія Сократа.
- •69. Ідеальна держава Платона.
- •70. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
- •71. Етика стоїків.
- •72. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •73. Апологетика: примат віри.
- •74. Патристика: віра для розуміння.
- •75. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •76. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •77. Основні риси філософії Відродженя.
- •78. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський).
- •79. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •80. Філософія Реформації (м. Лютер та ж. Кальвін).
- •81. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік).
- •82. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •83. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •84. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів Декарта.
- •85. Соціально-філософська концепція т. Гоббса.
- •86. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •87. Монадологія в. Лейбніца.
- •88. Британське просвітництво (д. Локк).
- •89. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •90. Феномен німецького просвітництва та його основні риси.
- •91. Агностицизм філософії і. Канта.
- •92. Етичні погляди і. Канта. «Категоричний імператив».
- •93. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •94. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •95. Філософія історії г. Гегеля.
- •96. Громадянське суспільство і правова держава у філософії г. Гегеля.
- •97. Позитивізм о. Конта і г. Спенсера. Другий позитивізм р. Авенаріуса та е. Маха.
- •98. Філософія ірраціоналізму.
- •99. Філософія життя (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •100. Прагматизм.
- •101. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •102. Екзистенційна філософія.
- •103. Фрейдизм.
- •104. Неофрейдизм.
- •105. Герменевтика.
- •106. Неотомізм.
- •107. Філософська антропологія.
- •108. Філософський дискурс постмодерну.
- •109. Філософська думка Київської Русі.
- •110. Українська філософська думка доби Відродження (XIV–XVI ст.).
- •111. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •112. Філософія г. С. Сковороди.
- •113. Університетська філософія в Україні XVIII ст. – поч. XIX ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •114. «Філософія серця» п. Юркевича.
- •115. Філософські ідеї т. Г. Шевченка.
- •116. І. Я. Франко про українську національну ідею.
- •117. Філософські погляди в. І. Вернадського.
- •118. Консерватизм соціально-філософських поглядів в. Липинського.
- •119. Соціально-філософські погляди д. Донцова.
- •120. «Філософія переживання» л. Українки.
119. Соціально-філософські погляди д. Донцова.
Відчутний вплив на вітчизняну суспільно-гуманітарну думку справив глибокий аналітик і дуже своєрідний мислитель Дмитро Донцов (1883-1973).
З-під пера мислителя вийшла низка праць; деякі з них стали засадами українського націоналізму. Всі ці праці позначені пристрасною аргументацією, динамізмом, ерудицією, інтелігентністю, переконливістю. Крізь усі праці послідовно проведена ідея самостійної, сепаратистської української держави. У філософському плані Д.Донцов сповідував позицію волюнтаризму, схиляючись до думки, що в самій нації вирішальна роль належить еліті, завдання якої полягає у тому, щоби своїми фанатизмом та силою волі змусити народ стати рішучим та незламним. Досить очевидним постає спорідненість думок Д.Донцова ідеям радикального ніцшеанства. Посилаючись на Ф.Ніцше, Д.Донцов засуджує "товариськість" як слов'янську рису, а натомість закликає: "Бути невблаганним і твердим до себе, щоб бути невблаганним і твердим до ворожих спільнот, і сил зовнішнього світу, і власної спільності".
Отже, політична філософія Донцова ґрунтується на двох основоположних принципах — принципові «інтегрального націо¬налізму» та принципі національної еліти. Нація, національна ідея, українська національна ідея були об'єктом розгляду Дон¬цова в багатьох його творах. Самі по собі ці ідеї були і ли¬шаються актуальними. Тому позитивним моментом політичної філософії Донцова е постановка цих проблем. Проте тлумачен¬ня їх нерідко викликає заперечення. З його тези про антагоніс¬тичну боротьбу між націями, в якій одержують перемогу силь¬ніші і панують над слабкішими, випливали далеко не прогре¬сивні політичні висновки.
120. «Філософія переживання» л. Українки.
Як відомо, особливість нашої національної філософії – це морально-етичний характер, що сформувався під впливом християнства. На відміну від філософської думки Франції, де філософія носила пристрасний характер, мовляв, нехай людина віддається пристрастям, аби вона зробила щось велике („Философия непосредственного чувства”), або ж німецької педантичної філософії українська – зосереджена на моральному, а не раціональному пізнанні світу. Як вважав Григорій Сковорода, лише серцем можна пізнати істину. Так звана „Філософія серця”. Морально-етичний аспект полягав у філософії боротьби добра і зла. Цей момент, а також момент ніжності й кохання яскраво представлений у творчості згаданої нами Лесі Українки.
Морально-етичний аспект в драмі-феєрії „Лісова пісня” полягає в таких ідеях:
- людина і природа (авторка розглядає ставлення людини до світу природи. Є люди, що люблять природу, розуміють її, захоплюються нею. Такою постаттю у драмі є дядько Лев. Є знов такі, що їх ніяка краса не промовляє, й вони нівечать її без пощади й без потреби. Є ще й такі, що під примусом зовнішніх обставин задавлюють у своїй душі всякі ідеалістичні пориви, хоч вони є потребою їх душі. Такою трагічною постаттю є Лукаш);
- зрадництво і відступництво як найтяжчий гріх (Лукаш зраджує кохану Мавку через внутрішні суперечності. Таким чином, письменниця розглядає проблему вибору. Філософія боротьби між добром і злом у внутрішньому світі людини);
- розуміння прекрасного в людині як вічного, того, „що не вмирає” (спостерігаємо ідеї гуманізму).
Однак провідною думкою твору є ідея, що ніякі матеріалістичні кличі й доктрини не зможуть усунути з людського життя вродженого в людині гону до краси, до поезії, до висот. Тут вже ідеї Лесі Українки перегукуються з ідеями давніх грецьких філософів на кшталт Платона та Аристотеля про матерію та духовність. Однак якщо названі мислителі розглядали ці поняття в загальному філософському контексті, то Леся Українка переносить їх в реальність сьогодення, на рівень міжособистісних стосунків людей.
„Лісова пісня” – достатньо пізній твір поетеси. Проте варто наголосити, що натяки на філософське осмислення навколишнього світу у Лесі виявлялися ще в дванадцятирічному віці. Саме тоді вона написала свого першого вірша „ Ні волі, ні долі у мене нема, лишилась тільки надія сама” ( 1892). Незабаром вийшли її збірки „Думи і мрії” ( 1899), „Відгуки” ( 1902). У ліричних поезіях Леся Українка торкалася своїх особистих переживань. В її інтимній ліриці, в якій із-поміж європейських поетів найсильнішим упливом відгукнувся Гейне, основними мотивами є мотиви природи, кохання, самоти й недуги.