7

Тема: а.Свидницький (1834 — 1871) План

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху А.Свидницького.

2. Діяльність А.Свидницького в галузі етнографії і фольклорис­тики. Фольклорно-етнографічні нариси: "Злий дух", "Відьми, чарі­вниці й опирі", "Великдень у подолян". Пісенні ремінісценції, на­родно-поетична лексика, ліричні й публіцистичні відступи. Авто­біографічний елемент.

3. Роман "Люборацькі" як перший в українській літературі со­ціально-психологічний роман:

• Новаторство А. Свидницького, роз­ширення тематичних меж української прози.

• Об'єкт авторської уваги — родина, освіта, державний лад. Предмет зображення — життя православного духовенства, мо­лоді, інтелігенції в умовах несправедливого ладу.

• Тематика: життя як протест, повсякчасна боротьба проти со­ціальної направди: "Не своєю смертю я вмираю, мене вбила семіна­рія та...". Смислове наповнення образу Антося. Суперечливість характеру. Невідповідність бажаного й сущого в образі Масі: "наче б яка шляхтянка... і боса". Поєднання описовості й виражальності, традицій "старої" і "нової" школи реалізму.

• Об'єктивно-повістева манера розповіді, синтез оповіді й опису.

• Вмотивування авторського визначення жанру твору — "Сімей­на хроніка". Жанровий синтез (повість, роман, хроніка).

• Багатоплановість роману: соціальний, національний, побутовий, психологічний.

• Композиція, сюжетні лінії. Природа конфліктів. Конфлікт ста­рого ("батьки") і нового ("діти") в романі. Трагедійна історія сім'ї Люборацьких. Автобіографічний характер. Психологізм. Засоби психологічної характеристики героїв: портрет, внутрішній моно­лог, авторська характеристика (зіставлення, антиномії, порівнян­ня), вчинки персонажів, рухи, мова, внутрішнє мовлення.

4. Місце письменника в історії української літератури.

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху а.Свидницького

Анатолій Патрикійович Свидницький народився 1 вересня (за старим стилем) 1834 року в сім’ї священика, в селі Маньківцях Гайсинського повіту на Поділлі.

Рід С. походив з Галичини. Батько письменника, Патрикій Якович (1800 – 1870) – син дячка, змалку навчався при церкві читання, співу і церковного уставу. Службу свою розпочав з дячка. Сан священика (за неопублікованими даними) П.С. отримав до свого одруження (десь близько 1830 р.). Був за станового у Чичельнику, та потім тесть, Ганчевський, колишній уніатський парох, умовив його перейти в духовне звання (з листа небожа О.Бучинського до літературознавця Є.Філя), одержав тільки у 1836 році. Людина він був проста. Любив читати і зібрав чималу бібліотеку переважно з польських книг.

Мати письменника – Мотрона Лаврентіївна Ганчевська, донька уніатського пароха з с. Попова Гребля, походила з дрібної шляхти.

Сім’я Патрикія С. була велика – 4 сини і 2 доньки. Утримувати сім’ю доводилось з прибутків невеличкої церковної садиби та випадкових церковних треб. Поки не треба було вчити дітей, родина С. сяк-так зводила кінці з кінцями. Становище різко погіршало, коли діти пішли до школи і їх треба було утримувати на стороні.

Враховуючи негативне ставлення більшості священиків до освіти, церковне управління, що провадило вперту боротьбу з польсько-католицькими впливами, видало спеціальне розпорядження про обов’язкове навчання синів церковнослужителів у духовних школах. Віддав у науку своїх синів і Патрикій. Мрії батька – досягнення Анатолієм вищої духовної посади. Надії на нього не виправдалися. У сина були свої інтереси (захоплювався народними звичаями, обрядами, повір’ями).

В 9 років А.С. (1843) було прийнято до Крутянської духовної школи, в якій треба було тоді (до реформи 1855 р.) навчатися 8 років.

Головними в школі були предмети церковно-релігійного змісту та стародавні мови (грецька, латинь, старослов’янська). Загальноосвітніх знань школа давала дуже мало. Погані умови проживання (в кімнаті 5 – 6 квадратних аршин жили 7 – 10 учнів; різка, механічне зазубрювання матеріалу). Багато учнів не витримували такого життя і тікали, але їх доставляли етапом у бурсу.

Але С., певно, мав добре здоров’я, а також велику жадобу до науки, бо без жодних затримок закінчив у 1851 р. духовну школу. В 1851 р. С. вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії (термін навчання 6 років). Вперше вивчення семінарського курсу, а головне – наполегливість у самоосвіті зумовили те, що С. став досить освіченою людиною свого часу. Крім стародавніх мов: грецької, латині, старослов’янської, він знав також французьку, польську і болгарську мови.

В 1856 р. С. подає заяву про вступ до Київського університету на медичний факультет, але пробув на ньому до 1 лютого 1857 р., подає заяву на ім’я ректора про переведення на історико-філологічний факультет через „слабость здоровья и отвращение к анатомическим упражнениям”.

При вступі до університету С. мав надію, що потрапить у число студентів, які були на казенному утриманні. З цією метою він представив від Гайсинського повіту свідоцтво про незаможність батьків (від 17.12.1856). але прохання не задовольнили, він мусив навчатися за власний кошт.

З великими труднощами письменник перебивався у Києві. Він запасся з дому сухарями, якими й харчувався. Все ж А.С. доклав усіх зусиль, аби продовжити свою освіту. Під час перебування в університеті, він увійшов до складу таємного товариства, яке поділялося на 2 групи: тісно згрупований центр, широкий загал молоді. У 1860 р. організація була розкрита. Цією справою займався князь Долгоруков, слідство проводилося в Петербурзі. Такі обставини допомогли С. уникнути арешту.

С. брав активну участь у лексикографічній праці. Словарний матеріал, що він його зібрав і записав на Поділлі, Полтавщині, перейшов у розпорядження упорядників Словника української мови під керівництвом П.Житецького.

Грошей ледве-ледве вистачало йому для напівголодного існування та на оплату приміщення, що він його наймав на околицях Києва (Подолі, Деміївці, Куренівці). Не міг заплатити, університетська адміністрація відстрочувала йому платежі.

3 жовтня 1858 р. – вперше було звільнено з університету, однак йому вдалося дістати і внести гроші за навчання, і він був поновлений.

19 грудня 1859 р. його було остаточно звільнено з університету. Живе цілий рік у Києві. Намагається прилучитися до літературного життя міста, вміщує в „Черниговских губернских ведомостях” свій вірш „Горлиця” (1860, №4).

В 1860 р. його запрошено співробітничати в журналі „Основа”. Видавці зацікавилися С. насамперед тому, що він на той час був уже добрим знавцем етнографії. С. сподівався, що літературною працею зможе заробити трохи грошей, заплатити за право навчання і тим самим продовжити свою освіту.

Переконавшись, що закінчити університет за таких матеріальних умов не вдасться, він вирішує тимчасово взятися за вчителювання. З цією метою С. подає заяву на ім’я ректора Київського університету з проханням дозволити йому „тримати іспит на звання вчителя повітової школи”. Він думав, що ця праця дасть йому багато вільного часу і зможе готуватися до екзамену, закінчити університет. Хотів, щоб його призначили на посаду вчителя без іспиту, але йому не дозволили. Склавши іспити (з 23.12.1860) він дістав призначення у Миргородську повітову школу на посаду вчителя-словесника. Після переїзду до Миргорода С. оселився в тому помешканні, де колись жив наїздом Т.Шевченко.

У Миргороді розвинув широку діяльність: став одним з фундаторів громадської бібліотеки, заснував безплатні недільні школи, влаштовував час від часу літературні, вокально-музичні вечірки. Гроші, зібрані від платних вечірок, йшли на потреби громадської бібліотеки.

Розгорнув і педагогічну, і етнографічну діяльність. Тут він написав статтю „Великдень у подолян” (1861), її було написано з приводу книги К.Шейковського „Быт подолян” (1860). Під час вчителювання розпочав роботи над складанням методичної літератури і підручників, хотів видати „письмовицю” (граматику), з арифметики та географії.

З Миргорода подавав статті „Вимова наша українська і потреби нашого ортографування”, „Мысли по поводу предстоящей реформы по министерству народного просвещения”, а також ряд нарисів – "Злий дух", "Відьми, чарі­вниці й опирі", „Народні оповідання” та ін. – всього вісім творів.

Миргородський період життя С. також не позначається особливою матеріальною влаштованістю. Приступив до написання повісті „Люборацькі”. Закінчивши першу частину твору, надіслав її в січні 1862 р. до „Основи”.

Надії на заочне закінчення університету не справдилися. Тяжкі спогади залишилися у С. про життя в Миргороді: „Доконав мене Миргород. Що знав, я забув, бо й освітитись було нічим, не те, що ще й нового придбати...”

Після від’їзду з Миргорода перед письменником знову постало питання – де знайти таку роботу, яка б сприяла б здійсненню його задуму і в той час забезпечила хоч би необхідний для життя мінімум. Десь в середині 1862 р. за допомогою знайомих він одержав посаду помічника наглядача по акцизу у Козельці на Чернігівщині. Одразу поліпшилося матеріальне становище – 1500 крб. на рік, замість 300 крб. – у Миргороді. Виникає ще один задум у С.: скласти іспит „направника” і потім одержати посаду слідчого, бо там більше часу.

В 1863 р. С. одружився з донькою козелецького лікаря – Оленою Величковською. Одруження виявилося невдалим. Сімейні непорозуміння загострювалися постійними втручаннями близьких родичів дружини. Всі наміри й плани С. руйнувалися, розчарований і зневірений письменник шукає розраду в горілці. Ця хвороба стала хронічною і спричинила до цілого ряду неприємностей по службі. Нарешті, у червні 1868 р. С. було переведено в позаштатні урядовці, що дорівнювало звільненню. Тоді у нього було 3 дітей.

В 1868 р. написав і видав азбуку для дорослих та методичні рекомендації до неї, але це поліпшило матеріального становища. Восени їде шукати заробітку до Одеси, але теж даремно. В „Одесский вестник” передав свої твори: „Остатки от времен доисторических”, „Два упрямых”.

Навесні 1869 р. С. виходить на демісію і переїздить до Києва. Спочатку він хотів знайти роботу по акцизу, але негативний відзив з Чернігівського акцизного управління перешкодив цьому. Письменник влаштувався на посаду помічника завідувача архіву при Київському університеті. На новій посаді виконував обов’язки вченого архіваріуса. З 1869 по 1871 рр. він науково описав 445 актів. В газеті „Киевлянин” друкує ряд фейлетонних оповідань. А тим часом його родина збільшується.

З метою знайти високооплачувану посаду, С. їде до Кам’янця на Поділлі, де минула його юність. Не пощастило знайти роботу („Туди й назад” (вересень 1870)).

Знову повертається до роботи в архіві. Все це спричинило до алкоголізму і серйозно порушило нервову систему. Занепав здоров’ям і дійшов до крайньої матеріальної скрути.