Гнат юра «назар стодоля»
У 1843 році постановка «Назара Стодолі» не відбулась. Її здійснили на аматорській сцені наступного 1844 року. У листі до Кухаренка від 26-го листопада 1844 року Шевченко повідомляв, що на Різдво, силами українських аматорів у Військово-медичній академії, поряд з п’єсами Котляревського та Квітки – Основ’яненка, буде поставлено і «Назара Стодолю».
Розкриваючи в «Назарі Стодолі» конфлікт між Назаром і віроломним сотником Хомою Кичатим, Шевченко виходить далеко за мажі особистих мотивів цих персонажів, показує їх як представників двох ворожих соціальних груп. Усі думки й дії Хоми спрямовані на збагачення. Він обдурив нареченого своєї дочки Галі, щоб поріднитися з магнатом – чигиринським полковником.
Гнат Юра вважає, що просторове вирішення має бути підпорядковане головному - створенню художнього образу спектаклю. Точно прочитавши авторські ремарки, художник має поєднати місце дії кожного акту з романтичним подихом усього спектаклю.
«А вистава має бути яскравою. Усе в ній, починаючи з колядок, які стихійно виникають у різдвяні свята морозної поетичної ночі, і кінчаючи руїнами загубленої в снігу корчми на околиці села,слід підпорядкувати надзвичайній піднесеності, вирішити виключно в романтичному плані. Що ж до вечорниць,то в усіх українських театрах – і в постановках таких майстрів, як Кропивницький, Садовський, Саксаганський, Карпенко – Карий, і в сучасних виставах – вони є одним з найпривабливіших моментів вистави. І це зовсім не випадково. Адже в ті часи, коли відбувається дія п’єси, тільки один раз на рік простий українських мав змогу розважити душу:поспівати, потанцювати, а головне – послухати музикантів і кобзарів, які співали й розповідали дивовижні казки. І для режисера – постановника вечорниці є справді вдячним матеріалом для роботи.
У «Назарі Стодолі» неможливо виявити навіть тіні штучності й навмисності. У ньому все відповідає вимогам простоти, правди, природної гармонії.
Незважаючи на значну кількість постановок «Назара Стодолі» і в театрах минулого, в театрах радянських, можна з певністю сказати, що цей геніальний твір Шевченка ще не знайшов свого належного втілення – глибокого і високоталановитого. Справжнє художнє сценічне втілення його і сьогодні залишається невирішеним. Вирішити його – обов’язок нашої честі. »[9]
ВИСНОВОК
Нами було досліджено становлення Т. Г. Шевченка, як драматурга, його ставлення до театру. Втілення його творів на сцені майстрами, котрі зробили сміливий крок до зміни класичного театру 18-го століття, на новий, соціально – реалістичний театр.
Говорячи про Тараса Григоровича, як про драматурга, не можна обмежитися лише «Назаром Стодолею», який є перлиною української драматургії. Справа в тому, що блискучим знавцем законів драматургії, законів сцени він виступав в багатьох свої поемах. Ось чому є так багато переробок з творів поета.
Шевченко не залишив окремої спеціальної роботи, в якій були б зібрані його висловлювання і погляди на театр. Але глибокі оцінки найвидатніших драматичних творів того часу, гри акторів, репертуару окремих театрів тощо, які ми знаходимо в щоденнику, листах, прозаїчних творах Тараса Григоровича, яскраво свідчать, що театр в житті поета відігравав далеко не випадкову роль і що Шевченко і тут виступав як справжній непримиримий ворог фальші.
Формування естетичних поглядів Шевченка проходило під безпосереднім благотворним впливом російських діячів 19-го століття – Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, Герцена. Ось чому так багато спільного є у висловлюваннях Шевченка про мистецтво з твердженнями тих, хто боровся за реалізм і народність у театрі і в драматургії.
Не фотографувати дійсність, а знаходити в ній типове, узагальнювати його – ось до чого закликає митців Шевченко. І ці твердження були основою його естетичних поглядів.
Найвидатніші митці сцени, молоді талановиті актори, режисери черпали і черпають з творчості Т. Г. Шевченка безліч ідей і образів. І так буде завжди, в
усі віки, бо
«…найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».
(Іван Франко)
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Борщаговський О., Йосипенко М.
Шевченко і театр. – Х.: Мистецтво, 1941. – 172 стр. іл.
Довбищенко Г., Лабінський М.
На сцені «Гайдамаки»: До 175-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка/ Ред. Ю.П.Косенко. – К.: Мистецтво, 1989. – 176 стр. іл.
Т. Г. Шевченко. Твори, т. 3, Держлітвидав, 1955 р., [1. стор 448]
Т. Г. Шевченко. Твори, т. 3, Держлітвидав, 1955 р., [2. стор 145]
Т. Г. Шевченко. Твори, т. 4, Держлітвидав, 1939 р., [3. стор 217]
Т. Г. Шевченко. Собрание починений., т. 4. Москва., 1949. [4. с. 398]
Avanti (Володимир Коряк). Шевченкові «Гайдамаки» // Вісті ВУЦВК. 1921р. 27 грудня [5]
Білецький О., Дейч О. Тарас Григорович Шевченко. Київ., 1961. [6. с. 64]
Втеатрах// Комуніст. 1920. 13 березня [7]
В оперному теарі// Більшовик. 1920, 14 березня [8]
Юра Гнат. Назар Стодоля : [Режис. комен. до вистави Київ. драм. театру. ім. Франка]//Юра Г. Моє життя. – Київ, 1987.- с. 135 – 145. [9]